Джерело: блог Ігоря Яковенка
Радянські журналісти були пропагандистами. Хрущов називав їх «підручними партії», і це було правдою, оскільки радянські журналісти прагнули нести в маси ідеологію марксизму-ленінізму, що містила ясний, хоча й помилковий, план майбутнього світу та шляхи його досягнення. Співробітники путінських ЗМІ ніякі не пропагандисти. І тільки дуже наївна людина може назвати їх «підручними партії». Якої партії? «Єдиної Росії»? Ніякої ідеології й ніякої картини майбутнього світу путінські ЗМІ в маси не несуть. У них інше завдання й інший набір функцій. Головна з них – тролінг.
Путінські ЗМІ заселені тролями, які цілодобово верзуть усіляку маячню, засмічуючи мозок росіян неправдою й дурницями, кожна з яких суперечить попередній, але головне, щоб хоч десь не проскочила правда. Якщо ж правда десь мелькне, тролі відразу набігають юрбою і, налігши гладкими животами, відразу її душать. Для тролів дуже важливо, щоб росіяни не довідалися про щось важливе, що відбувається у світі й у країні, щоб їхній порядок денний складався з порожнеч і дурниць. Мета пропагандиста – сформувати потрібну картину світу, мета троля – зруйнувати будь-яку картину, наповнити голови хаосом.
Головна подія минулого тижня – акції протесту «Він нам не цар!», що пройшли 5.05.2018 у десятках міст Росії. Більш як півтори тисячі затриманих, побиття мітингувальників рядженими, які отримали від московської мерії 15,9 мільйона на підготовку до цього злочину. Можна як завгодно ставитися до проведеної акції й персонально до Навального як її організатора, але те, що це головна внутрішньополітична подія тижня, – заперечувати неможливо.
Наступного дня після акції, 6.05.2018, виходить головна підсумкова програма державного телеканалу «Россия-1» – «Вести недели с Дмитрием Киселевым». Програма йде понад дві години, з яких найголовнішій події ведучий не приділив жодної секунди. Ані слова. Довго говорив про прийдешній чемпіонат світу з футболу. Потім про Вірменію. Причому про події у Вірменії не було сказано практично нічого, але про те, що Вірменія всім зобов’язана Росії й без неї цій країні буде дуже сутужно, багато говорили Симоньян і Кеосаян, а також Мігранян і Шахназаров. Потім був сюжет про лиха, які переслідують Трампа. Потім – про Нобелівський комітет, як там все, зі слів Кисельова, настільки «липке й хитке», що їм довелося навіть скасувати премію з літератури. Коротше, усі вони там загнивають. У нас все інакше, більш щиро, духовно й тепло. Найважливіша подія, про яку росіянам знати просто необхідно, – 100-річний ювілей Південного військового округу – висвітлювалася довгим показом параду військової техніки в Ростові-на-Дону. Ну, а завершилася програма головною сенсацією: виявляється, в нас у Росії є новий президент, і на 7.05 призначена його інавгурація. Для таких репортажів, коли потрібно висвітлити щось безглузде й водночас надати цій нісенітниці видимості важливості, на каналі «Россия-1» є співробітник на ім’я Павло Зарубін. Вигляд у нього завжди дуже життєрадісний, а при слові «Путін» його обличчя набуває виразу дитини, яка жила самотою в темряві, й ось раптом уперше в житті побачила водночас сонечко й маму. І ось цей співробітник ходив по Кремлю й розповідав, що під час інавгурації тут буде проходити Путін. Певна річ, на тлі настільки важливих подій такі дрібниці, як протест десятків тисяч людей у сотнях міст країни, до програми увійти не міг…
Якщо Дмитру Кисельову сказати, що він – троль, Дмитро Кисельов образиться. А от його колега Олексій Венедиктов вважає тролінг основою своєї професії й пишається цим. У статті, опублікованій 7.05.2018 на «Снобі», ООВ розкриває секрети майстерності інтерв’юера: «В інтерв’ю важливо, що ти чіпляєшся за попередню відповідь і намагаєшся людину потролити, вивернути її для слухача». Мета журналіста, що бере інтерв’ю, – розкрити співрозмовника. Мета Венедиктова – «вивернути» його. «Розкрити» – значить показати об’єктивно, таким, яким він є, допомогти сказати найголовніше. «Вивернути» – значить показати в неприродному, смішному й дурному вигляді, перебити співрозмовника, збити з думки. Можна одягти йому на голову відро для сміття, підкрастися ззаду й зірвати штани. Коротше кажучи – потролити.
Кумир Венедиктова й головна зірка його команди незабутня Леся Рябцева свого часу покинула свого Олексія Олексійовича. Але іноді тішить його, заходить на сайт «Эха» й залишає там свою мітку. На минулому тижні, 5.05.2018, на сайті «Эха» було опубліковано її текст «Путін нам не цар», у якому колишня помічниця відгукнулася на акції протесту й пояснила, чому їй це все не подобається, а також чому «не можна не поважати Путіна». «От якби ви опинилися поряд із ним, не трепетали б?» – запитує юне дарування. І робить висновок: «Ой, не вірю». Після чого лає Навального, мовляв, він «олігарх», оскільки витрачає великі гроші на організацію акцій, а потім чомусь обзиває його «босяком». Учасникам акцій протесту Рябцева рекомендує «зробити щось корисне й потрібне», у тому числі «не сцяти мимо унітаза» в закладах громадського харчування, «не викидати бички з балкона», а також здійснити інші радикальні зміни у звичках і звичаях, які, на думку Рябцевої, властиві опозиціонерам.
Я з розумінням ставлюся до політичного лавірування Венедиктова, яке деякі критики (я серед них) не без підстав називають холуйством. Керувати в сучасній Росії великим ЗМІ, та ще й ефірним, тобто таким, що діє за ліцензією, і не прогинатися – неможливо. Сам був у цій шкурі в набагато більш вегетаріанські часи середини «нульових», коли суміщав роботу в СЖР із керівництвом ІД «Русский курьер», у якому команда Голембіовського-Лациса робила непогану як на ті часи газету різко опозиційного спрямування. Після першого ж номера мене викликали разом з інвестором на килим до Жарова, який тоді ще не добрався до інтернету, а гнобив пресу. І той, розуміючи, що погрожувати мені безглуздо, демонстративно крізь мене пояснив інвесторові, що найкраще для нього буде припинити фінансування відморозків. Зійшлися на тому, що в газеті не буде карикатур на Путіна, й видання якийсь час проіснувало. Так що тут вибір простий: або лавіруєш і здійснюєш мовлення ефірі й заробляєш на рекламі, або йдеш в інтернет, втрачаючи в аудиторії й у грошах. Сьогодні режим став таким, що будь-які угоди з ним для мене неприйнятні, але можу зрозуміти тих, хто заради збереження ЗМІ йде на угоди із владою. Проблема Венедиктова в тому, що холуйство в ньому поєднується із самодурством і зарозумілим хамством по відношенню до аудиторії. Що?! Вам не подобається моя колишня помічниця?! Не хочете її читати – йдіть слухати «Вести ФМ» і дивитися соловйова-кисельова! І ще, не забудьте зайти в аптеку за рогом!
Саме цей мікс холуйства і самодурства плюс щире переконання, що сутність журналістики – це тролінг, перетворює ООВ у явище не менш шкідливе для російської суспільної свідомості, аніж федеральні канали ненависті…
ТРЕБА ВЗЯТИ ВАШИНГТОН, ЩОБ ЗМІНИТИ СВІТОВИЙ ЛАД!
Якщо Венедиктов – троль щирий і переконаний у тому, що тролінг — якраз головний зміст і перевага професії журналіста, то федеральні телеканали заселяють два інших види тролів. Одні, як Дмитро Кисельов, тролять із серйозним виразом на обличчі й роблять вигляд, що займаються надзвичайно важливою справою. Інші – таких багато збирається в студії Соловйова – тролять лукаво, постійно підморгуючи аудиторії, мовляв, погляньте, як я їх, знай наших!
У програмі «Воскресный вечер» від 6.05.2018 тролили, як завжди, Захід і насамперед США. Спочатку Сатановський повідомив, що «будь-які домовленості зі США неможливі, оскільки неможливо домовитися з тим, хто не збирається нічого виконувати». Виголосивши цю фразу, Євгеній Янович відчув, що в ній чогось бракує. І відразу зметикував, що не вистачає доказів і конкретних прикладів необов’язковості Сполучених Штатів. І вмить навів для прикладу війну США з Мексикою. «Жодної різниці з Україною немає!» – урочисто резюмував свій обвинувальний вирок «експерт» Сатановський, будучи, вочевидь, упевненим, що війна між США й Мексикою, яка завершилася в середині позаминулого століття, може слугувати виправданням нинішньої воєнної агресії Росії проти України і що ніхто в аудиторії «России-1» не буде збентежений подібними історичними аналогіями, у яких сучасність порівнюється з часами, коли війна, як сказав класик, була нормальним «продовженням політики іншими засобами».
Будь-який тролінг неодмінно супроводжується приниженням опонента, прагненням представити його як повне ніщо й цілковитого дурня. Саме такими в передачах Соловйова постають громадяни США й Заходу в цілому. «Політолог» Михєєв в останній передачі «Воскресный вечер» присвятив цьому великий виступ. «Парадокс ХХІ століття, – дійшов висновку Михєєв, – у поєднанні загальної освіти й неуцтва». Михєєв переконаний, що цей парадокс характерний тільки для Заходу. «У нас – інші освіта й мислення, – пишається «політолог» Михєєв, – а в США виросли на коміксах і найпростіших моделях, ці люди мислять коміксами та кліпами». Михєєва зовсім не бентежить, що коли раптом зникне те, що розроблено і зроблено там, де панує неуцтво і люди мислять коміксами й кліпами, то в студії Соловйова опиниться кілька голих літніх людей, яких ніхто, крім них самих, не побачить і не почує.
Натхненний словами «політолога» Михєєва, в дискусію вступив режисер Шахназаров, який із сильним почуттям заявив, що «Росія хоче змінити цей світовий порядок, і його треба змінити». Як приклад і зразок для наслідування Шахназаров навів СРСР, який про своє прагнення змінити світовий лад заявляв привселюдно. Про те, чим ці прагнення й заяви скінчилися і що в підсумку сталося з СРСР, режисер Шахназаров не уточнив.
Кульмінацією став виступ «політолога» Сидорова, який промовив ключову фразу, гідну того, щоб стати епіграфом до всієї передачі й девізом російської зовнішньої політики. «Щоб змінити сучасний світовий лад, треба взяти Вашингтон», – заявив «політолог» Сидоров і переможно обвів поглядом присутніх. І додав: «Це ми вміємо робити, ми багато столиць брали!»
Сидоров, звісно, давав зрозуміти, що він жартує, але водночас усіляко показував, що в цьому жарті частка жарту невелика і в разі чого – ця частка може зовсім зникнути. Ідея взяти Вашингтон дуже сподобалася всім присутнім і всі заходилися її обговорювати. Режисер Шахназаров підтвердив, що Вашингтон можна легко взяти, і що «шанси в Росії є й нам є що запропонувати світу». Що саме він може запропонувати світу, режисер не уточнив, але наприкінці ще раз запевнив, що «сьогодні Росія має великі шанси в цьому суперництві виграти».
«СЕЛЬСКИЙ ЧАС» – НА ЕКСПОРТ
В обоймі радянської міжнародної пропаганди, що концентрувалася навколо програми «Международная панорама», були дуже різні люди. Був Олександр Бовін, шістдесятник і майже дисидент, який часом не міг приховати своє ставлення до того, що відбувалося, за що його кілька разів відлучали від телевізора. Був антипод Бовіна – Валентин Зорін, який зрісся із пропагандистською неправдою настільки, що став її символом. Був Генріх Боровик, що вигинався разом з лінією партії. Втім, дієслово «був» не зовсім доречне, оскільки він і сьогодні живий і продовжує вигинатися.
При всіх їхніх індивідуальних особливостях, цих та інших пропагандистів-міжнародників радянської епохи вирізняла висока культура мови й загальний для всіх них відбиток уміння триматися в студії так, що було зрозуміло: ці люди – еліта радянської пропаганди.
Російські міжнародники говорять зовсім інакше і мають зовсім інший вигляд. Не будемо згадувати проти ночі Захарову й Симоньян. Останнім часом Соловйов посилено просуває нову зірку – «політолога» з Великої Британії Олександра Некрасова. Найбільше ця людина нагадує ведучого програми «Сельский час», якому помилково доручили вести «Международную панораму». Цитувати цю людину немає сенсу, оскільки отут головне – інтонація, неймовірно самовдоволена і пронизана провінційністю в найгіршому значенні цього слова. Некрасова кличуть в ефір, щоб він пояснив, що відбувається у Великій Британії, а він натомість увесь час розповідає дивні й хвалькуваті історії зі свого життя. «Я був консультантом «Брітіш Петроліум», я їм пояснював, як треба поводитися правильно», – довірливо й зовсім не до діла ділиться із глядачами «політолог» Некрасов. Після цього довго говорить про те, як він в ефірі провідних британських телеканалів боровся з покійним Березовським та іншими недругами Росії й усіх їх вмить здолав.
У Великій Британії, зі слів «політолога» Некрасова, діється щось жахливе. Справа в тому, що там «встановився неолібералізм – це страшна ідеологія, і все еліти там одержимі політкоректністю». Некрасов переконаний, що ця «страшна ідеологія знищує Британію, її економіку й культуру». Як доказ «політолог» Некрасов навів дивовижний факт. Виявляється, «багаті олігархи почали проявляти невдоволення рівнем освіти у Великій Британії». Виявляється, там «ліберальна пропаганда заміняє знання».
І тепер, як стало відомо «політологу» Некрасову, «багаті іноземці почали поглядати у бік інших країн». «Політолог» не сказав конкретно, у бік яких саме країн поглядають багаті іноземці, але й без того було зрозуміло, що керівництву вишів і коледжів Росії варто очікувати напливу дітей олігархів, що втекли з університетів Кембриджа, Оксфорда й Лондона.
Важко сказати, чим викликане просування настільки дивного навіть за мірками сучасного телевізора персонажа як провідного міжнародника. Можливо, Соловйову здається, що рівень росіян опустився до тієї позначки, на якій саме такий тип брехні найбільш адекватний. А може, просто скінчилися всі брехуни, що вміють тримати себе кадрі й брехати більш-менш складно і правдоподібно?..
Джерело: блог Ігоря Яковенка
