Джерело: блог Ігоря Яковенка
Романа Протасевича цілеспрямовано підводять під розстріл. Білорусь, як відомо, єдина пострадянська країна, яка виконує смертні вироки за кількома статтями Кримінального кодексу. Саме під них зараз підводять опозиційного блогера.
Олександр Лукашенко вже заявив, що затриманий журналіст «вбивав людей у братській Україні». За ним прозвучало розгорнуте звинувачення від Івана Тертеля, очільника білоруського КДБ, який додав Протасевичу ще дві розстрільні статті, щоб уже напевно:
«Незаперечно, що зазначена особа повною мірою відповідає визначенню терориста, бойовика-найманця, учасника кривавих подій (у складі сумнозвісного батальйону «Азов»), пов’язаних з безчинствами і загибеллю мирного населення на південному сході України. І це не тільки наші дані й дані слідства, а й факти, викладені у ЗМІ з особистими зізнаннями Протасевича, які широко доступні. Отриманий досвід цей, підкреслюю, громадянин Республіки Білорусь активно застосовував у відношенні нашої країни».
Брехню про участь Протасевича в боях на Донбасі як «бойовика-найманця» одним з перших почав поширювати український блогер Анатолій Шарій, навівши як доказ обкладинку журналу «Чорне сонце» з фотографією молодого усміхненого чоловіка в формі батальйону «Азов» з автоматом.
Водночас, як пише The Insider, Шарій видав за фотографію Протасевича зображення іншої людини – бійця «Азова» Андрія Снітка. Він загинув у серпні 2014 року в боях за Іловайськ, у 2016 йому посмертно було присвоєно звання «Герой України».
Про справжність фото з автоматом судити не беруся, але є факти. Протасевич ніколи не заперечував своєї участі в подіях в Україні, які він висвітлював як журналіст. У тому числі як військовий кореспондент він, дійсно, перебував у розташуванні батальйону «Азов». Жодних доказів його участі в бойових діях як військовослужбовця не існує. Клеймо «журналіст-вбивця» Лукашенко і його підручні можуть приклеїти на лоб Протасевича тільки одним способом – вибити «зізнавальні» свідчення самого журналіста в тому, що він особисто воював зі зброєю в руках і вбивав на війні. Досвід добування такого роду «зізнань» у співробітників білоруського КДБ, безсумнівно, є, оскільки вони, як і їхні російські колеги, трепетно зберігають традиції сталінського НКВС.
Чи буде Лукашенко влаштовувати страту журналіста в центрі Європи, невідомо. Можливо, обмежиться тим, що під загрозою смертної кари спробує домогтися від Романа Протасевича максимальної кількості «свідчень», на основі яких зможе звинувачувати Захід і білоруську опозицію.
Після влаштованого ним теракту Лукашенко постійно веселиться і блискуче жартує. Наприклад, про те, як він посадить у Мінську літак Байдена:
«Ну, а, можливо, ризикне (Байден прилетіти до Мінська). Ми ж запросто посадити літак можемо. У нас смуга. Дві смуги, на будь-яку сяде… Ми три (винищувачі) поставимо: два збоку і в хвості один. Для безпеки можемо знизу підстрахувати ще. Бо якщо з ПЗРК на посадці, то винищувач наш підведе лайнер його просто на злітно-посадкову смугу».
Придворна челядь білоруського диктатора була щасливою і нестримно аплодувала його тонкому гумору і вишуканим жартам над американським президентом.
У Лукашенка є всі підстави для чудового настрою. Адже завдяки так блискуче проведеній операції з захоплення ненависного блогера і можливості насолоджуватися його розпачем і стогонами, що доносяться з підвалів для тортур, білоруський диктатор тепер має всі підстави стверджувати, що він увійшов до клубу світових держав, і якщо раптом станеться зараз «Ялта.2», світ почнуть ділити троє: Путін, Лукашенко, ну, і Байден, нехай уже. Ви даремно смієтеся. Путін зустрічається з Байденом 16 червня, правильно? Ну, назвав Байден Путіна вбивцею, то і що ж з того. Зустрічається як миленький, буде обговорювати, як глобальної безпеки дотриматися. Тому що розуміє – Путін несамовитий, може, в разі чого, планету спалити. У нього і сірники є. А Олександр Григорович ось щойно довів, що його неосудність, хоч і без сірників, нітрохи не менша, а то й більша від путінської. Мало того, що шляхом акту державного тероризму захопив цивільний літак, викрав заручників, так ще й набрехав зо три торби. Про ХАМАС, який пише листи для Євросоюзу в Мінський аеропорт зі Швейцарії. Про те, що європейські столиці відмовилися приймати літак із бомбою. Не встигнувши перевести дух від брехні, Лукашенко заходився погрожувати Заходу світовою війною:
«На будь-які санкції, нападки і провокації ми будемо реагувати жорстко. Не тому, що ми хочемо влаштувати бійку в центрі континенту. Ми цього не хочемо, ми цього наїлися. А тому що ви там, на Заході, не залишаєте нам іншого вибору ». При цьому диктатор наполягає, що навіть воюючи на самоті, без підтримки Росії, Білорусь зможе заподіяти потенційному супротивникові цього самого неприйнятного збитку: «Це записано у військових документах. Тому перш ніж брязкати зброєю біля наших кордонів, треба подумати… Ми невелика країна, але ми відповімо адекватно. У світі є подібні приклади. А перш ніж робити різкі необдумані рухи, згадайте, що Білорусь – це центр Європи. І якщо тут щось спалахне, це чергова світова війна».
Отже, Байден 16 червня зустрічається з Путіним, а до цього Путін 28 травня зустрічається з Лукашенком. Тобто президента США від божевільного білоруського диктатора відокремлює одне рукостискання. Такий собі транзитивний «трикутник» вийшов: Путін – Лукашенко – Байден.
Картина в божевільній голові білоруського диктатора не повною мірою відповідає реальності. Але картина світу в цілком розумних і навіть вельми розумних головах багатьох аналітиків відповідає реальності ще менше. Вони чомусь вирішили, що білоруський диктатор своєю терористичною авантюрою загнав себе в кут і тепер повністю підвладний Путіну. Ось що з цього приводу пише політолог Аббас Галлямов:
«Завдяки звірствам свого батьки білоруське суспільство зараз вперше по-справжньому готове до інтеграції з Росією. Ніяких соціологічних даних, що підтверджують цю тезу, у мене, звісно, немає, але здоровий глузд підказує, що в ситуації повної безнадії люди будуть раді будь-яким змінам… Після подій минулого року Лукашенко повністю залежить від Путіна, тому варто тому натиснути – і батька здасться».
Гадаю, політолог Аббас Галлямов помиляється у всіх пунктах свого аналізу. У мене теж немає соціологічних даних про стан білоруського суспільства, але, судячи з настроїв, які можна побачити в соціальних мережах і медіа, народ Білорусі, втомившись від однієї диктатури, явно не захоче посадити собі на шию іншу, та ще й іноземну. Що ж до готовності батьки до капітуляції, а також його повної залежності від Путіна, то, по-перше, ця залежність має взаємний характер, оскільки для Путіна відмова від підтримки Лукашенка означатиме політичний програш із малопередбачувані наслідками, аж до перетворення Білорусі в ще одну анти-Росію, на кшталт України. А по-друге, білоруський диктатор чудово розуміє, що при переході в стосунках з Путіним від статусу партнера до статусу підлеглого його доля стає непередбачуваною, а головне, мало кому цікавою. Ось як зараз мало кого вже аж так цікавить доля Віктора Януковича.
Як би огидно не було це визнавати, але зараз у цих двох негідників – тріумф. І нічого такого, що може його затьмарити, на горизонті не видно.
Джерело: блог Ігоря Яковенка
