Джерело: блог Ігоря Яковенка
Як починаються війни? Конкретно: як починаються світові війни? Ще конкретніше: хто ось прямо зараз штовхає світ до третьої світової? Тобто, до війни, в якій загине все або більшість людства. Такі люди є, і росіяни бачать їх щодня в своїх телевізорах. Назву деяких з них поіменно.
Останнім часом Микола Платонович Патрушев, секретар Радбезу РФ, друга за ступенем впливу людина в Росії, що зазвичай полюбляє перебувати в тіні, все частіше стає ньюсмейкером. Ось тільки вчора 14.04.2021 в Севастополі на нараді з питань національної безпеки в Криму Патрушев повідомив:
«З подачі західних спонсорів на території України розгорнуті центри підготовки диверсійно-розвідувальних формувань. Не виключено, що випускники цих центрів будуть націлені на підготовку терактів, і не тільки в Росії, але й на території інших держав. За підтримки Вашингтона з боку України все частіше лунають заяви про плани встановити контроль над територією Криму силовим шляхом. Нова стратегія воєнної безпеки України прямо визначає Російську Федерацію як військового ворога. Приводом для початку військових дій можуть стати організовані Україною за підтримки США провокації із загибеллю військовослужбовців та втратою військової техніки».
Коли Микола Платонович говорить про теракти і провокації, він знає, про що говорить. 22 роки тому, у вересні 1999 року, коли Путін ще тільки йшов до влади над Росією, Патрушев, тоді глава ФСБ, відіграв у цьому русі ключову роль. Тоді, в першій половині вересня 1999 року в російських містах якісь люди почали підривати мирних громадян. Вибухи гриміли в Москві, Буйнакську і Волгодонську. Сотні людей загинули. Народ ненавидів терористів і з надією дивився на Путіна, який обіцяв мочити їх у сортирі. І тут сталося непорозуміння. У Рязані теракту вдалося запобігти. Співробітники МВС в підвалі знайшли мішки, вміст яких експертиза визнала гексогеном. Тодішній очільник МВС РФ Володимир Рушайло радісно відрапортував громадськості: «Є позитивні зрушення. Про це, зокрема, свідчить вчорашнє запобігання вибуху житлового будинку в Рязані». А через півгодини після цієї заяви Рушайла директор ФСБ Микола Патрушев заявив, що ФСБ проводила в Рязані антитерористичні навчання і що ніякої вибухової речовини в мішках не було. Ну, а потім був отруєний полонієм Литвиненко, один із тих, хто писав і говорив про цей злочин ФСБ.
Спецоперація «рязанський цукор» – в одному ряду з підпалом Рейхстагу і операцією «Гляйвіц», що стала детонатором Другої світової. І Микола Платонович Патрушев, як і його попередники Генріх Гіммлер і Райнхард Гейдріх, які організували Гляйвіц, є майстром створювати криваві наклепи на своїх ворогів, використовуючи їх як приводи для агресії. 22 роки тому він використовував цю технологію проти чеченців, тепер – проти українців.
Перешкодою для розв’язання війни є дипломатія, але для усунення цієї перешкоди в Росії є глава МЗС РФ Сергій Лавров – повний аналог Ріббентропа. Він примудрився за короткий час фактично повністю ліквідувати дипломатичне відомство в країні, перетворивши його на філію телевізійного каналу ненависті зі своїми блазнями, істеричками та хамами, і зіпсувавши відносини практично з усіма країнами Заходу й колишнього СРСР. Причому, саме це подається як величезне досягнення відомства Лаврова. З останніх «успіхів» особливий захват кремлівських ЗМІ викликало перейменування США з «партнерів» на «противників», яке здійснив бойовий зам Лаврова Сергій Рябков.
Однією з основ масової російської свідомості десятиліттями була захисна установка: «аби лишень не було війни!». Щоб її замінити на бойовий клич первісного племені: «можемо повторити!», треба було перетворити телевізор на найпотужнішу зброю масового ураження мозку. Ось тільки кілька фрагментів останньої програми «60 минут» від 14.04.2021:
Прогноз розвитку подій від «експерта» Ігоря Коротченка: «Запам’ятайте абревіатуру РСУ – Республіка Східної України. Вона з’явиться на мапі Європи в результаті цього конфлікту. За аналогією з НДР. А на заході буде Західна Українська республіка».
Йому вторить співробітник «Комсомольской правди» Олександр Коц: «Коли Україна розпадеться, єдине що вона зможе виробляти – це картоплю, заражену ядерним попелом».
Слово бере депутат Держдуми, голова партії «Родина» Олексій Журавльов. Цитую дослівно, оскільки переказ в даному випадку неможливий: «Байден – ти навіщо дзвонив? … Дженніфер Псакі – дурепа дурепою … Байден, куди ти? Сиди там в Білому домі. Запхай язика в … Та пішов ти! Шо ви, пику товкти? Ну, людина стара. Піндоси – вороги. А самі будуть – Навального-зашкального. Кулеба з Блінкеном – що? Кулеба з млинцями – несмачно». Кінець цитати.
Виступ депутата Держдуми на головному державному телеканалі країни трохи нагадує монолог Шарика в післяопераційний період, коли вуличний пес почав перетворення на Шарикова. Але це Шариков, який уникнув повторної операції і став депутатом Держдуми. Він неймовірно затребуваний в телевізорі. У нього щодня – два-три ефіри. Ведучі політичних ток-шоу його обожнюють. Ну, хто ж іще може розповісти, що в Данії є балаган для зоофілів, де ґвалтують черепах.
Телевізор ретельно відбирає ось таких журавльових, коротченкових та інших, кожен з яких, переслідуючи власні цілі, працює на мету загальну: радикальну деградацію і дегуманізацію населення.
В результаті війна, яка ще вчора здавалася неможливою, сьогодні ось вже, стоїть на порозі і привітно скалить зуби посмішкою Ольги Скабєєвої, яка весело обіцяє російському обивателеві: «Війна закінчиться швидко. Хвилин, десь за п’ятнадцять».
Жоден з тих, хто зараз наближає війну, сам воювати не піде, і дітей своїх не відрядить. Вони впевнені, що воювати і вмирати будуть інші. Швидше за все, спочатку так і буде й цілком ймовірно, що вони доживуть до суду, де будуть розгублено пояснювати, що вони нічого поганого не робили. Вони ж особисто нікого не вбивали. Як Адольф Ейхман, один із головних організаторів Голокосту, який пояснював на суді в Єрусалимі:
«До вбивства євреїв я не мав жодного стосунку. Я ніколи не вбивав жодного єврея, але я не вбив і жодного неєврея – я взагалі не вбив жодної людини. І я ніколи не давав наказу вбити єврея або наказу вбити неєврея, цього теж не було».
Джерело: блог Ігоря Яковенка
