Джерело: блог Ігоря Яковенка
Як Путін не пустив Сокурова до Мілана і звалив усе на Мішустіна. Навіщо російські фашисти катували та вбили українського фотографа Максима Левіна. Особливості російського національного садизму.
Епіграф до сьогоднішньої трансляції – цитата з Орвелла:
Якщо вам потрібен образ майбутнього, уявіть чобіт, який топче обличчя людини – вічно. Обличчя для розтоптування завжди знайдеться.
Джордж Орвелл
Історична рима до сьогоднішнього сюжету.
Цього дня 85 років тому, 24 червня 1937 року, пленум ЦК ВКП(б) перервав виступ одного з лідерів Комінтерну Осипа П’ятницького, який вимагав припинити репресії з боку НКВС. Наступного дня голова НКВС Єжов оголосив П’ятницького агентом царської «охранки». П’ятницький, член РСДРП з дня її створення, на той момент завідувач адміністративно-політичним відділом ЦК ВКП(б). Тобто через нього проходило призначення радянських чиновників. З огляду на свої повноваження, впливав на вирішення конфліктів репресивних органів. На цьому пленумі ЦК П’ятницький виступив проти надання органам НКВС СРСР надзвичайних повноважень, підтримав Камінського, який заявив на пленумі: «Так ми перестріляємо всю партію». Наступного дня його забрали з Пленуму, заарештували, взялися катувати. Катували рік. За рік розстріляли. Витончені тортури, які тривали місяцями — а у разі П’ятницького понад рік — були типовими для періоду сталінських репресій.
Відмінною ознакою персоналій усіх сталінських катів був садизм. Садизм був не лише особистісним явищем – він був властивий усій сталінській системі. І цим сталінізм відрізнявся від німецького фашизму, який був схожий на бездушну машину знищення. Для розуміння цього факту достатньо порівняти, наприклад, Ейхмана, одного з головних організаторів Голокосту, який сприймав себе як звичайного чиновника, гвинтика в міністерстві з ліквідації єврейського народу — із будь-яким зі сталінських убивць, які отримували садистську насолоду, коли мучили та принижували свої жертви. Серед німецьких фашистів, безперечно, були садисти, але Рейх загалом був саме машиною, бездушною і механічною, позбавленою всього людського, зокрема і збочень на кшталт садизму.
Путінізм, за всієї своєї схожості з німецьким фашизмом, успадкував від сталінізму системний садизм.
Український фотограф Максим Левін і український солдат Олексій Чернишов, який супроводжував його, чиї тіла знайшли у квітні в Київській області, були вбиті російськими військовими після допитів і тортур. Таких висновків у результаті розслідування дійшла міжнародна неурядова організація «Репортери без кордонів».
Представники «Репортерів без кордонів» ретельно розслідували вбивство журналіста. Зокрема, вони відвідали ліс, де знайшли тіла журналіста та його супутника, проаналізували зроблені українською стороною світлини та вилучені речові докази.
На основі незаперечних фактів доведено, що російські військові зупинили автомобіль Левіна та Чернишова, відвезли їх у ліс на допит, катували, а потім убили та спалили докази.
Максим Левін був журналістом, відомим не лише в Україні — окрім українських видань він співпрацював також із Reuters, Associated Press, «Бі-бі-сі». За даними української влади та «Репортерів без кордонів», з початку російського вторгнення в Україні загинули 32 журналісти.
Саме по собі вбивство журналіста Левіна цілком зрозуміле з погляду раціо. Журналіст на війні – головний свідок воєнних злочинів. Вбити журналіста з погляду військових злочинців – цілком раціональний вчинок. Але навіщо катувати журналіста? Щоби що? Щоб він видав їм секрети своєї журналістської майстерності? У чистому вигляді садизм.
Кінорежисера Олександра Сокурова не випустили з Росії до Мілана. Його літак вилітав із Гельсінкі 22 червня, але машину, якою він їхав, не пропустили через сухопутний кордон між Росією та Фінляндією на пропускному пункті «Торфенівка». На прикордонному пункті Сокурова протримали кілька годин і повернули йому паспорт лише тоді, коли зрозуміли, що на свій рейс він спізнився. Повернувшись до Петербурга, режисер написав заяву до президентської Ради з прав людини (РПЛ). Сама по собі заява до безглуздого апендикса при Путіні є проявом граничної наївності, часто властивої творчим натурам. Ось ця заява, написана повністю капслоком:
«НАЧАЛЬНИК ЗМІНИ У ВИПРАСУВАНІЙ ФОРМІ ТА ЧУДОВІЙ ФУРАЖЦІ ВИНИК ПЕРЕД НАМИ, ЯК З-ПІД ЗЕМЛІ, САМЕ ТОДІ, КОЛИ СТАЛО ЗРОЗУМІЛО, ЩО НАШ ІТАЛІЙСЬКИЙ ЛІТАЧОК В АЕРОПОРУ ГЕЛЬСІНКІ ВЖЕ ВСАДОВИВ ПАСАЖИРІВ І ГОТУВАВСЯ ДО ЗЛЬОТУ.
ВІН, НАЧАЛЬНИК ЗМІНИ, НЕ ДИВЛЯЧИСЬ В ОЧІ, НАМАГАВСЯ РОЗПОВІСТИ НАМ, ЩО ПРОТИ МОГО ВІДЇЗДУ РОЗПОРОЖЕННЯ ТОВАРИША МІШУСТІНА, ЯКИЙ ТАКИМ, ЯК Я, ЗАБОРОНЯЄ ПЕРИН КОРДОНУ. Я НІКОЛИ НЕ БАЧИВ МІШУСТІНА ВЖИВУ, Я З НИМ НІКОЛИ НЕ ЗУСТРІЧАВСЯ, ЗВІДКИ У МІШУСТИНА ТАКА УПЕРЕДЖЕНІСТЬ І НЕНАВИСТЬ ДО МЕНЕ, НЕ МІГ ЗРОЗУМІТИ.
ВІДПОВІДІ НА ПИТАННЯ ПРО ПРИЧИНИ БАГАТОГОДИННОГО ОЧІКУВАННЯ НА АСФАЛЬТІ ПЕРРОНУ ЦІЄЇ ДИВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ ЗАСТАВИ Я НЕ ОТРИМАВ. ТОВАРИШ НАЧАЛЬНИК ЗМІНИ У ФУРАЖЦІ ЗНОВУ НАМАГАВСЯ ЗНИКНУТИ, Я Ж БУВ ЗМУШЕНИЙ ВЖЕ ПРОСТО КРИКНУТИ ЙОМУ У СПИНУ: НЕГАЙНО ПОВЕРНІТЬ МЕНЕ В РОСІЮ. ТОМУ ЩО У МЕНЕ, ЛЮДИНИ ВІКОМ 71 РІК, СТОЯТИ, СПИРАЮЧИСЬ НА ЦІПОК, ВЖЕ НЕ БУЛО СИЛИ».
За словами Сокурова, коли він кілька годин стояв, спираючись на ціпок, і чекав на рішення, повз нього проїжджали автобуси з пасажирами та сотні машин, яких пропускали безперешкодно, і тільки для режисера зі світовим ім’ям було наказано «не пущать».
Очевидно, що Мішустін жодного стосунку до цього рішення не мав. Не його це вотчина. Немає жодних сумнівів, що особисто Путін вирішив ткнути Сокурова обличчям у бруд і вказати йому на його місце. Щоб знав, як сперечатися з президентом, та ще й на людях. Ну, а заразом Путін вирішив приколотися над Мішустіним, мовляв, це він такий держиморда, наказав не випускати «таких, як Сокуров». Смішний же жарт, не нарегочешся. А головне, от потіха, Сокуров повівся. Одним пострілом двох зайців: і Сокурова покарав, і Мішустіну, який щось надто апаратну вагу нагуляв, ярлик сатрапа навісив, щоб добрі люди цуралися.
Садизм домінує у російському телевізорі. Коли Соловйов з перекошеним обличчям заходиться про німців, яким слід пригадати російський чобіт з 18 століття, видно, що він із насолодою уявляє собі, як топче чоботом обличчя німців, тим самим він фактично є живою ілюстрацією Орвелла.
Щоб зрозуміти, що таке особливості російського національного садизму – не як індивідуальної властивості окремого персонажа, а як властивості системи – достатньо подивитися на радісно збуджені обличчя учасників ток-шоу ненависті, коли вони змальовують уявні картини масового знищення США в горезвісній мрії про «протоку імені Сталіна», або про те, як пара «Скіфів» знищить Англію.
У деяких випадках не треба бути Фрейдом, щоб помітити важкі наслідки пригніченої завдяки гомофобії орієнтації у провідних спікерів російського ТБ. Яскравий приклад – депутат Журавльов, який то постійно мріє про секс із черепахою, то безперервно ділиться з багатомільйонною аудиторією своїми намірами засунути щось комусь у дупу. Ось щойно ним опанувало дивне садистське бажання засунути палець в анус військово-морському аташе США Дейлу Семуелю, і про це своє прагнення депутат Журавльов негайно розповів у програмі «60 минут». Як справедливо зауважив один популярний телеграм-канал, якби депутат Журавльов не придушував у собі цю схильність, міг би знайти собі гарного хлопця і був би щасливим.
Головний садист Росії стоїть на чолі Росії і саме він розбудив садизм, який завжди був рясно розлитий у російському суспільстві, витягнув його нагору, перетворив на базис російської внутрішньої та зовнішньої політики. Садистська риторика, всі ці «замочимо в сортирі (тут важливо не просто вбити, а вбити саме в сортирі, тобто посмертно принизити), «відріжемо так, щоб нічого більше не виросло», та інші вербальні прояви пристрасті до насильства, які Путін вимовляє з явним задоволенням, видають у ньому садиста. Садизм проявляється мало не в кожному кроці та вчинку Путіна, навіть, на перший погляд, найбезневиннішому. Чудово знаючи, що Меркель боїться собак, Путін під час зустрічі з канцлером ФРН впускає до кабінету свого собаку. Жодного іншого очільника держави Путін зі своїм улюбленцем не знайомив, тільки Меркель, яка собак боїться.
З особливою насолодою Путін знущається з Навального, навішуючи на нього все нові терміни. Наразі Навальний переведений до особливого загону, в якому тримають убивць. Загін є в’язницею у в’язниці, режимом, за його словами, «шаленим і нестерпним».
Садизм «верхів» неможливий без мазохізму «низів». Значна частина росіян любить диктаторів-садистів. Дуже багато хто хотів би повернути Сталіна. Багато хто підтримує Путіна. Чимало тих, хто критикує Путіна за те, що він «недостатньо Сталін», тобто недостатній садист…
Цілком вилікувати садизм серед населення неможливо. Але можна усунути головного садиста від влади, припинити пропаганду садизму в телевізорі, тобто загнати садизм у той соціальний підвал і надійно там замкнути, як це робиться в нормальних країнах. Але насамперед – знищити садистський режим. Сьогодні передумови для цього створює армія України, повільно, але невпинно перемелюючи путінські війська.
Слава Україні!
Джерело: блог Ігоря Яковенка
