Джерело: блог Ігоря Яковенка
Мирна революція в Білорусі та отруєння Навального витіснили Україну з російського телевізора. Ветерани інформаційних воєн, у яких Україна постійно чухається і свербить, не можуть обійтися без того, щоб з будь-якого приводу або й зовсім без нього вщипнути Україну, роз’ятрити свою незагоєну імперську рану, вочевидь, отримуючи мазохістське задоволення від процесу.
Програма «60 минут» від 26.08.2020 була присвячена, певна річ, Білорусі і Навальному, але ведучий Євген Попов почав її все одно з України. «Зеленський, звісно ж, мріє про нашу вакцину, але зізнатися у йому в цьому соромно», – довірливо повідомив Попов своїй аудиторії.
Президент України Зеленський далеко не перший, у чиїх мізках, не питаючись, нишпорять пустотливі ручки російських ЗМІ. Кремлівська обслуга накопичила великий досвід телепатичного читання ворожих думок. Чого тільки варте одне інтерв’ю в «Российской газете» із генералом ФСО Борисом Ратниковим під заголовком «Чекісти сканували думки Олбрайт», опубліковане 2006 року. У ньому він розповів, що спецслужби «провели сеанс підключення до підсвідомості держсекретаря Олбрайт».
«По-перше, в думках мадам Олбрайт ми виявили патологічну ненависть до слов’ян. Ще її обурювало те, що Росія володіє найбільшими в світі запасами корисних копалин. На її думку, в майбутньому російськими запасами має розпоряджатися не одна країна, а все людство під наглядом, звичайно ж, США», – повідомив бравий генерал ФСО. Надалі підступні задуми й брудні думки пані Олбрайт широко цитувалися російськими політиками вже без посилань на ФСО і «підключення до підсвідомості», а як слова, нібито безпосередньо сказані держсекретарем США.
Мимохідь штурхнувши Україну, мешканці студії «60 минут» перейшли до Білорусі та отруєння Навального. Значна частина ефірного часу була присвячена візиту до Росії першого заступника держсекретаря США Стівена Бігана, його зустрічі з Лавровим, а головне – юшці з лісовими грибами, якими пригощали в Москві американського дипломата. З огляду на специфічні навички і репутацію кремлівських кухарів, слід визнати, що Стівен Біган, безсумнівно, відважна людина. Але, судячи з усього, все обійшлося, і він залишився живим, незважаючи на те, що в розмові з Лавровим повідомив йому про санкції у зв’язку з отруєнням Навального.
Але сам факт того, що цього Бігана приймали, та ще й годували, викликав праведний гнів серед частини патріотичних «експертів». Найбільше обурювався «військовий експерт» Ігор Коротченко. «Санкції неминучі, як крах імперіалізму!», – оголосив Коротченко, після чого перейшов до головного, тобто, до кулінарії. «Ми можемо подати їм і гаряче на вечерю, від якого в Білому домі спітніють потилиці!», – пригрозив «військовий експерт» та перейшов до конкретних пропозицій. – «Навіщо нам облизувати США, танцювати танець маленьких лебедів?! Ну, приїхав якийсь там жрець із Держдепу. Ну то нехай у приймальні Лаврова хвилин 40 почекає. Замість обіду нагодувати його з Макдональдса, або відправити туди поїсти. Дипломатія повинна бути силовою, з опорою на російську міць!» – войовничо вигукнув Коротченко і переможно обвів очима студію.
Зробивши серйозну заявку на кар’єру в МЗС РФ, а заодно позбавивши Стівена Бігана шансів на подальше годування в Росії, «експерт» Коротченко перейшов до Навального і повідомив, що «доля Навального визначена не в берлінській клініці Шаріте, а в славному місті під назвою Вашингтон». Після чого «експерт» Коротченко, не переводячи подиху, віддав кілька чітких розпоряджень щодо Білорусі.
«Наше завдання – не допустити в Білорусі повторення українського сценарію. На це завдання повинна працювати вся вертикаль виконавчої влади, використовуючи як дипломатичні методи, так і методи, про які у відкритій аудиторії не говорять. Ми повинні модерувати нову білоруську реальність! Наше завдання – щоб у Білорусії з’явилися проросійські партії та громадські рухи. Білорусія повинна стати частиною російської економіки!». Кінець цитати.
Тут я вимушений зробити невелику репліку з розряду «щодо ведення». У коментарях до моїх текстів читачі нерідко дорікають мені за те, що я цитую усіляку маніакальну маячню. На своє виправдання можу повідомити, що та маніакальна маячня, яка злітає з язика у того ж Коротченка, давно мешкає у мізках Путіна й усіх тих, хто в Росії ухвалює політичні рішення. Тож краще жити за принципом: «попереджений – отже, озброєний».
Зміст російських ток-шоу з часом деградує, стає все більш плакатним і одновимірним. Одночасно наростає їхня театральність, кожен з «експертів» все більше вписується в костюм якогось амплуа, літературного персонажа. «Військовий експерт» Коротченко грає (а може і не грає) полковника Скалозуба. У промовах і звичках декана Третьякова і режисера Шахназарова проглядається Фома Фомич Опіскін, тужливий резонер, деспот і утриманець. Те саме презирство до людей і прагнення принизити тих, хто в цей момент не може відповісти.
«Який стосунок Тихановська та її рада мають до опозиції?» – гнівно запитував режисер Шахназаров. – «Пані Тихановська веде до громадянської війни в Білорусії! Вона – лише маріонетка! Її програма – це програма Порошенка!» – оголосив Шахназаров. Тільки повна відсутність опонентів у студії може створити ситуацію, коли люди несуть такого штибу нісенітницю. Було б кумедно покласти перед Шахназаровим програми Порошенка і Тихановської та публічно запропонувати йому знайти хоча б один спільний пункт.
Деградація російських політичних ток-шоу проявляється, окрім іншого, і в катастрофічному зниженні рівня запрошених «експертів», у появі на головному державному каналі таких, наприклад, недоречностей, як директор білоруського центру «Північна Євразія» Олексій Дзермант.
«Алексієвич – вона взагалі не політик!» – урочисто оголосив головний північний євроазієць Дзермант. Зробивши це відкриття, Дзермант перейшов до вимог: «Якщо вона (Світлана Алексієвич – І.Я.) нічого не розуміє в політиці, краще б помовчала. Вона не уповноважена робити заяви від імені білоруського народу». Тут навіть Євгену Попову стало ніяково за свого «експерта» і він почав щось бурмотіти про те, що Алексієвич – Нобелівська лауреатка, всесвітньо відома і шанована людина. Але Дзермант не вгамовувався і продовжував вимагати, щоб Алексієвич відкривала рота тільки на суто літературні теми, а від імені білорусів цей «експерт» дозволив говорити тільки Лукашенкові.
Телевізійних ляльководів можна зрозуміти. Знайти в сьогоднішній Білорусі експерта, який би зважився публічно захищати позицію Лукашенка, непросто. А вже відшукати розумного і кваліфікованого експерта з такою позицією – завдання практично нездійсненне. Це стосується не лише експертів з Білорусі. У міру подальшої фашизації путінського режиму відбувається помітна деградація його інформаційної обслуги. На захист сучасної російської політики все складніше знаходити змістовні аргументи. Тому їм і доводиться говорити про такі речі, як юшка з лісовими грибами.
Джерело: блог Ігоря Яковенка
