Джерело: блог Ігоря Яковенка
Широко розрекламований виріб, який показали в недільний прайм-тайм 21.06.2020 по головному державному телеканалу країни, в титрах вказано як «документальний фільм-подію».
Це нове слово не тільки в кінематографії, а й у цілому в будь-якій сфері діяльності. До цього той чи інший продукт підносили у ранг «події» споживачі, тобто глядачі, слухачі, читачі. Співробітники «России-1» справедливо розсудили, що вкрай необачно довіряти вирішення такого важливого питання громадській думці, а тому взяли все в свої руки, включивши статус «події» безпосередньо до назви.
Переконаний, що цей почин буде неодмінно підхоплений і в нас попереду відкриття нових жанрів, таких як «геніальний роман», «видатна стаття» тощо, причому, оскільки статус геніальності або подієвості твору включений до назви жанру, то й оскаржити його ніякий критик не зможе.
Втім, деякі висловлювання головного героя фільму, Володимира Путіна, можуть претендувати на статус події. Наприклад, заява президента Російської Федерації про те, що «Крим завжди був нашим з юридичної точки зору». Шкода, що його співрозмовник Павло Зарубін не уточнив в зв’язку з цим у Путіна, чи вважає він себе кримським татарином, а також українцем, греком, древнім римлянином, готом, гунном або представником Хазарського каганату, про який Путіну достеменно відомо, що його населяли всуціль одні євреї. Оскільки лише людина, що відчуває себе повноважним представником усіх цих народів і створених ними держав, може заявити, що «Крим завжди був нашим».
Якщо заява Путіна про Крим носить характер чергового відкриття російського президента в галузі історії, то ще одне його висловлювання стосується питань актуальних міжнародних відносин на пострадянському просторі. Цей фрагмент варто навести повністю, оскільки він на те заслуговує.
«При створенні Радянського Союзу в договорі було прописано право виходу, – з явним несхваленням повідомив Путін. – А оскільки не була прописана процедура, то виникли питання. Якщо та чи інша республіка увійшла до складу Радянського Союзу, але отримала у свій багаж величезну кількість російських земель, традиційні російські території, а потім раптом вирішила вийти з Радянського Союзу, то тоді хоча б виходила з чим прийшла і не тягла б за собою подарунки від російського народу». Кінець цитати.
З досить екзотичними для сучасного політика поглядами на історію ХХ століття, що копіюють гірші зразки сталінського агітпропу, планета недавно змогла познайомитися в путінській статті про Другу світову війну. Наведене вище висловлювання привертає увагу не стільки черговим історико-географічним ляпом, скільки цілком прозорим натяком на найбільшу «історичну несправедливість», допущену по відношенню до російського народу.
В голосі Путіна звучала образа на тих, хто, йдучи, «тягнув за собою подарунки від російського народу». А від визнання «несправедливості» й «образи» один крок до заклику цю «несправедливість» усунути способом, що став для Путіна вже звичним. Оскільки досить специфічні уявлення Путіна про історію та географію тепер добре відомі, то жодна з сусідніх із путінською Росією держав не може спати спокійно, оскільки на території кожної з них пильний погляд Путіна може виявити «традиційні російські землі».
Путін, вірний учень кіношного Штірліца, засвоїв, що запам’ятовується остання фраза. Тому про головне – необхідність свого обнулення – повідомив у кінці «фільму-події». Ось, виявляється, який жах нас чекає, якщо ми в найближчі дні не ліквідуємо в країні залишки Конституції та права й не приймемо путінські поправки:
«Якщо цього не буде, років через два замість нормальної роботи на різних рівнях влади розпочнеться рискання очима в пошуках можливих наступників. Працювати треба, а не наступників шукати».
У цьому фрагменті прекрасне все. І те, що людина, яка стала главою держави в результаті спецоперації «Наступник» і не мала поза цією спецоперацією жодних шансів зайняти цю посаду, з такою зневагою вимовляє слово «наступник». І те, що в голові людини, яка ось уже третій десяток років у ХХІ столітті стоїть на чолі великої держави, взагалі відсутня думка про те, що президент може обиратися на виборах громадянами, а не в результаті пошуку наступників.
Путін, що зробив усе для забезпечення собі довічного правління, раптом вирішив наостанок поламатися. «Я для себе ще нічого не вирішив, – кокетливо зауважив обнулянт, – я не виключаю можливості балотуватися, якщо це виникне в Конституції. Там буде видно».
У кожного з нас свій набір претензій до нинішньої російської влади: нестримне злодійство, любов до насильства, криваві війни, нехтування правом, мракобісся… До цього традиційного набору варто додати непереборне лицемірство і сумну всепоглинаючу вульгарність. Саме ось ця сумна вульгарність стала в останніх 20 років спільним знаменником російської влади, в складі якої ще якось можна уявити собі людину, не схильну до насильства і не мракобіса. Але уявити собі в коридорах влади людину, що відчуває огиду до вульгарності, просто неможливо. Такі там не виживають…
Джерело: блог Ігоря Яковенка
