Джерело: блог Ігоря Яковенка
Оскільки разом із демократією, правами людини та ринком у Росії скасували соціологію, сьогодні ніхто не знає настроїв місцевого населення – ні влада, ні опозиція. За непрямими даними, можна припустити, що в країні є більшість «рівновіддалених», тобто тих, кому пофіг, і дві меншини – протестна і путінська.
Причому ось ця нова путінська меншість має вигляд украй екзотичний. Вона зліплена з різних, погано припасованих шматків. Крім традиційних шматків – частини чиновників, частини пенсіонерів і силовиків, до неї увійшли якісь постмодерністські обривки. У цьому сенсі вельми цікавий склад тих, хто підписався під зверненням з вимогою відновити на Луб’янці пам’ятник Дзержинському.
В єдиному прагненні повернути в центр столиці ідол засновника червоного терору злилися:
– письменник-терорист Захар Прилепін, який до 2014 року був у націонал-більшовицькій опозиції до Путіна, а після того як Путін окупував Крим і розв’язав війну на Донбасі, Прилепин став путіністом;
– Леся Рябцева, скандальна, безграмотна юна істота, переконана, що в Росії проживають 8 мільйонів людей, яка знайшла своє місце в житті в RT;
– блогер Гоблін (старший оперуповноважений Гоблін), він же Дмитро Пучков, інтернет-діяч, відомий своїм сортирним гумором, а також нестримними похвалами на адресу Радянського Союзу;
– письменник Олександр Проханов, головний редактор чорносотенної юдофобської газети «Завтра».
І ось на заклик цих достойних громадян на рівному місці влаштовано дискусію про повернення Дзержинського. Обговорення йдуть в Мосміськдумі, в численних комісіях, у ЗМІ та соціальних мережах. Комуністи вимагають повернути Дзержинського. Радник Путіна Михайло Швидкой запропонував замість Дзержинського поставити пам’ятник Андропову, вважаючи, мабуть, що для Путіна Андропов ближчий і рідніший, оскільки під керівництвом Андропова Путін служив, а під керівництвом Дзержинського не довелося. Венедіктов пропонує провести відкрите голосування, влаштувати конкурс між Дзержинським, Андроповим, а також чомусь між Олександром Невським і Іваном Третім…
Під час Червоного терору, головним організатором якого був Дзержинський, знищено близько двох мільйонів людей. Незаслужено забуті організатори Великого терору 1937-38 років. Але цю кричущу несправедливість неопутіністи з нової путінської меншини готові виправити: письменник-терорист Захар Прилепін заявляє, що дуже радий пам’ятнику Берії в павільйоні «Росатома» на ВДНГ і точно знає, що для фізиків-атомників «Берія є культовою фігурою».
Дивно, що в Німеччині чомусь ніхто не вимагає встановити пам’ятник Гіммлеру на Александерплац. Можливо, є якийсь зв’язок між цією обставиною і тим, що там люди живуть в рази багатше й набагато довше…
Ностальгія за терором у глибинах російської популяції дрімала завжди, але її пробудження завжди було зумовлене конкретними потребами влади. Сьогодні розбудити тугу за терором Кремлю знадобилося з огляду на крайнє загострення ситуації всередині країни і особливо в стосунках з Європою і в цілому з Заходом.
Європейський суд із прав людини почав вимагати від Росії негайно звільнити Олексія Навального. Причина – ризик для життя політика, оскільки була спроба його вбивства шляхом отруєння бойовою речовиною; дані незалежних розслідувань вказують на причетність до цього злочину президента РФ, що підтверджується затятим небажанням Росії розслідувати очевидний замах на вбивство.
Імовірність того, що Росія, а точніше, Путін виконає свої зобов’язання і відпустить Навального на вимогу ЄСПЛ, дорівнює нулю. Власне, Мін’юст РФ про це вже заявив, повідомивши, що вимога ЄСПЛ – це «явне і грубе втручання в діяльність судової влади суверенної держави» і тому воно «завідомо нездійсненне».
Проблема цієї ситуації для Путіна в тому, що ЄСПЛ застосував 39 правило свого регламенту, і якщо Росія відмовиться звільнити Навального – а це станеться абсолютно точно – то це буде першим випадком в історії. Випадки зволікання із виконанням таких вимог були, Росія буде першим відмовником із країн-членів Європейської конвенції. У цій ситуації зростають шанси на те, що навіть млява, погоджувальна Європа буде змушена вживати до Росії якісь рішучі заходи.
Розрив із Європою зі сфери балачок переходить у сферу реальної політики. Інформаційна обслуга вже почала інтенсивно обробляти мізки телезалежної частини російської популяції. У програмі «Вечер» від 17.02.2021 Соловйов і його «експерти» аж дві години пояснювали, чому Росія повинна розірвати з Європою усілякі відносини. Режисер Карен Шахназаров озвучив вимогу, щоб Європа, якщо вона хоче зберегти для себе Росію, впустила в Європейський Союз у якості членів усі суб’єкти РФ як окремі держави. «Нехай в ЄС увійдуть окремо Архангельська область, Воронезька…» – режисер Шахназаров почав перераховувати всі 85 суб’єктів РФ, але тут втрутився Соловйов. «Чеченська Республіка! Це буде чудовий член ЄС! » – закричав радісно Соловйов і всі присутні почали щасливо посміхатися, уявивши собі, як делегація кадировців пояснить цим «гейропейцям» і про права людини і, особливо, про права меншин. Після чого в бій пішла Маргарита Сімоньян, яка довго пояснювала, що нам абсолютно нічому вчитися у європейців, і це вони у нас мали б навчатися, але чомусь не хочуть. У підсумку все дружно засудили Петра Першого за прорубання вікна в Європу, і ніхто не міг зрозуміти, навіщо він це зробив, аж поки Соловйов усім не пояснив, що йому просто подобалася Анна Монс…
Втім, про неможливість мати справу з сучасною Росією європейцям не гірше за Кадирова розтлумачив Путін. Значна частина його виступу під час зустрічі з лідерами думських фракцій була присвячена огидній поведінці Європи.
«Чому так все крутиться навколо «Північного потоку-2»? Хочуть змусити Росію платити за їхній геополітичний проект «Україна», ось і все», – ображено заявив Путін. Його дружно підтримали всі лідери думських фракцій. Особливо Зюганов.
«Але світ залежить, треба пам’ятати, від російського світу. Україну від російського світу ця сволота продовжує відтягувати, вона неминуче підпалить і ситуацію в Донбасі», –гнівно проголосив лідер КПРФ. Після чого спікер Володін повідомив, що «Росія – останній острів свободи у світі». На чому й порішили. Пригадується, «острів свободи» – це був творчий псевдонім Куби. Наклеївши цю табличку на путінську Росію, спікер Володін, можливо, мимоволі зробив пророцтво, передбачивши майбутній розпад імперії та різке стискання її кордонів. Схоже, нічим іншим ця туга за терором і мрії про розширення кордонів скінчиться не можуть…
Джерело: блог Ігоря Яковенка
