Джерело: блог Ігоря Яковенка
«У світлі нової інформації, що з’явилася нещодавно, Amnesty International не може вважати Олексія Навального в’язнем сумління, з огляду на той факт, що він пропагував насильство і дискримінацію і не відмовився від подібних заяв», – це з листа Amnesty International (AI) щодо позбавлення Навального статусу «в’язень сумління», який вчергове був йому присвоєний 17.01.2021 року і відкликаний 23.02.2021.
«Нова інформація», на яку посилається AI, – це висловлювання і відеоролики Навального 2006-2008 років. Після цього Навальному присвоювався статус «в’язень сумління» в 2011 і 2012 роках у зв’язку з переслідуваннями за його погляди та політичну позицію. Нічого, що суперечить цьому статусу, в біографії Навального правозахисники тоді не виявили.
Хто і яким чином «розкрив очі» чиновникам AI на «справжнє обличчя» Навального стає ясно з пояснень медіаменеджера AI в країнах Східної Європи та Центральної Азії Олександра Артем’єва, який в інтерв’ю виданню The Insider повідомив: «Ми отримали безліч запитів. Вони почали надходити практично одномоментно і виглядали вельми подібними за змістом. У цьому сенсі ми вбачаємо скоординованість і визнаємо, що, можливо, вони могли бути зроблені виходячи не з доброї волі, а зловмисно».
Тобто, чиновники від правозахисту прекрасно розуміли, що є знаряддям в руках «зловмисних осіб», що прагнуть цілеспрямовано нашкодити людині, яка сидить у в’язниці за свої переконання. Розуміючи все це, AI стала таким знаряддям.
Більш того, чиновникам Amnesty International було прекрасно відомо, хто саме був безпосереднім виконавцем цієї спецоперації. Директор представництва AI в Росії Наталія Звягіна в інтерв’ю «Эху Москвы» від 24.02.2021 в якості джерела інформації назвала «людину, яка мешкає за кордоном» і промовила слова «Russia Today». І справді, організатором вірусної розсилки залежаного «компромату» на Навального стала Катя Казбек (Дубовицька) – сталіністка, яка живе в Нью-Йорку, авторка колонок у RT.
У путінських інформаційних військах з цієї нагоди оголосили свято. Глава RT Маргарита Симоньян тішиться: «Емнесті інтернешнл виключило Навального з в’язнів сумління. Обком волає, що це після того, як наша колумністка конкретними прикладами нагадала їм, що він нацик. Із Днем захисника Вітчизни, співгромадяни!».
«Тепер вони вважають його в’язнем без сумління», – пащекує автор найпопулярнішого коментаря під інформацією про рішення AI в РІА Новости.
В агентстві ТАСС опублікована стаття члена Ради з прав людини при президенті Олександра Брода, в якій державний «правозахисник» поблажливо хвалить AI: «Тепер, коли критичні відгуки щодо Навального стали масовими і лунають вони серед іншого з надр самої опозиції, коли знущання над ветераном змусило від нього відсахнутися багатьох, коли спливли націоналістичні висловлювання Навального минулих років, Amnesty вирішила відіграти назад. Значить, ще здатні визнавати помилки». Репутація Брода в правозахисному середовищі така, що самі правозахисники намагаються триматися від нього на максимальній дистанції, тому похвала від нього виглядає як тавро ганьби.
Є й інша реакція. Юрист ФБК Олександр Головач заявив, що відмовляється від статусу «в’язень сумління» в зв’язку з рішенням Amnesty по Навальному. У соціальних мережах переважають негативні оцінки цього рішення.
Насправді ці люди з Amnesty International здійснили вельми бридкий вчинок. Залишимо осторонь доцільність за сьогоднішніх умов оцієї їхньої «ієрархії святості» політзеків. Зрештою, це їхня внутрішня справа. У православ’ї, наприклад, святі розділені на 18 ликів, від апостолів до юродивих, і нічого, ніхто, начебто, не скаржиться.
Навальний не просив надавати йому статус в’язня сумління, не подавав заяви, не брав участі в тендері. Amnesty самі надали йому цей статус і тут же відібрали, створивши тим самим прекрасний привід для кремлівської обслуги в усьому світі кричати на всю іванівську, мовляв, дивіться! дивіться! – а Навальний-то тепер не в’язень сумління, а в’язень без сумління! І вже мало що змінюють тихі заяви бюрократів AI про те, що Навальний, звичайно, не гідний, але ув’язнювати його не обов’язково і краще, напевне, випустити.
Гидота, влаштована AI особливо чітко проглядається на тлі того, що статус в’язня сумління 8.11.2011 було надано Едуарду Лимонову, а 17.05.2012 – Сергію Удальцову. Жодних звісток про те, що когось із них цього звання позбавляли, я не виявив. І той, і інший – апологети революційного насильства. Творець Націонал-більшовицької партії Лимонов не тільки пропагував ворожнечу і насильство, але й особисто практикував їх зі зброєю в руках у Боснії, Абхазії та Придністров’ї, а що стосується мови ворожнечі, то я б порадив чиновникам з Amnesty прочитати лимонівські статті «Лимонка в хорватів» і «Чорний список народів» щоб зрозуміти, що таке справжня люта ксенофобія і ближче познайомитися з тим, кому вони надали статус в’язня сумління …
Олексій Навальний – націоналіст. Точніше, був націоналістом і 12-15 років тому дозволяв собі висловлювання, в яких цілком проглядалися ознаки «мови ворожнечі» відносно мігрантів та окремих народів. Пізніше висловив жаль лише через те, що обізвав грузин «гризунами». У 2014 році однозначно засудив анексію Криму, але щодо його подальшої долі сказав що «Крим – НЕ бутерброд». Це означає, що якщо і коли Навальний вийде на свободу і візьме участь у виборах, то таким як я доведеться поставити йому жорсткі і прямі запитання щодо його нинішніх поглядів і про його ставлення до попередніх висловлювань. Від його відповідей буде залежати підтримка багатьох людей в Росії і за кордоном. І якщо Навальний НЕ відмежується від сказаного ним раніше, то швидше за все втратить голоси тих, для кого європейські цінності – не порожній звук. Але все це, повторюся, буде, коли Навальний з Путіним почнуть мінятися місцями. Тобто, в зовсім іншому житті.
А в цьому житті у російського протесту є одне завдання – повалення путінського фашистського режиму. І аналогів успішного вирішення цього завдання мирними засобами, без втручання ззовні, без військових переворотів історія людства не знає. Особливо, якщо врахувати, що мова йде про фашистську диктатуру, яка володіє гігантською внутрішньою армією для придушення протесту, плюс ядерна заточка, що робить неможливим силовий вплив на режим ззовні.
Розумію, що європейцям дуже б хотілося Гавела на чолі російського протесту. А вже як нам би хотілося! Але, по-перше, Вацлав Гавел і в Європі був в єдиному екземплярі. А по-друге, він прийшов до влади в результаті перемоги «оксамитової революції», після того як Густав Гусак фактично добровільно передав йому владу. Уявити собі таку процедуру в Росії у виконанні Путіна не зможе жоден фантаст.
На ретельно зачищеному політичному полі Росії Гавели не ростуть, а в отруєній телевізійними міазмами і гебешними провокаціями суспільній атмосфері путінізму шансів на політичний успіх у політиків європейського типу практично немає. Світова громадська думка цілком собі проковтнула кривавий слід, що тягнеться за Михайлом Горбачовим після силових придушень народних виступів у Казахстані (1986 рік), Тбілісі (1989), Баку і Єревані (1990), Вільнюсі та Ризі (1991). Цей слід зовсім не завадив Михайлу Сергійовичу отримати Нобелівську премію миру. Власне, як і позбавлення Нельсона Мандели статусу в’язня сумління не завадило йому отримати Нобелівську премію миру.
Корисні ідіоти з Amnesty International, які цілком добровільно і усвідомлено стали знаряддям провокаторів із RT, звісно ж встромили ножа в спину Навального, а тим самим, і в спину всього російського протесту. Але ножик цей виявився дрібним, складаним, відповідно до масштабу самих бюрократів від правозахисту. Для Навального після «Новачка» – це комариний укус. А ось собі Amnesty International репутацію зіпсувала неабияк. Вважаю, що відмова Олександра Головача від статусу «в’язня сумління» буде не єдиною. Хто захоче ставати об’єктом цілком садистських експериментів штибу чеховської Каштанки, якій давали шматочок м’яса на мотузці, а потім витягали прямо зі шлунку …
Джерело: блог Ігоря Яковенка
