Джерело: блог Ігоря Яковенка
Звернення Верховної Ради про невизнання виборів до Держдуми. В.І. Матвієнко та Кінь Інцитат: порівняльний аналіз двох великих політиків. «60 минут» про «український Талібан».
У середу, 8 вересня, Верховна Рада України проголосувала за звернення до міжнародної спільноти про невизнання виборів у Держдуму Росії, голосування щодо яких також організовано в Криму і Севастополі. Звернення підтримали 318 народних депутатів.
У зверненні зазначено, що намір російської влади провести 19 вересня 2021 року вибори до Державної думи в Криму і Севастополі, із залученням до участі у виборах громадян України з Донецької та Луганської областей, «є порушенням Конституції і законодавства України, основних принципів і норм міжнародного права». Верховна Рада закликає міжнародне співтовариство «не визнавати легітимність виборів у Державну думу 19 вересня 2021 та її подальших рішень у разі проведення голосування на тимчасово окупованій частині території України».
Це не перші російські вибори, в яких голосування проводилося на окупованих територіях, і в 2016 році Верховна Рада саме з цієї причини ухвалила рішення не визнавати Держдуму 7-го скликання. Тоді інші країни Європи і Заходу в цілому не підтримали українських законодавців і російські «парламентарі» стали повноправними учасниками міжпарламентських структур, в яких почали зі змінним успіхом протистояти розвитку норм демократії і свободи.
Але зараз вперше в історії пострадянської Росії склалися певні передумови для невизнання російських виборів цілою низкою країн Європи, Америки і в цілому більшістю держав вільного світу. Цьому сприяють як видима неозброєним оком нечесність згаданого електорального заходу, так і те, що російська влада відкрито перешкоджає роботі європейських спостерігачів.
У понеділок 6.09.2021 прес-служба ПАРЄ повідомила, що направить до Москви свою моніторингову місію з п’яти чоловік на час виборів. Бюро Асамблеї відзначило, що не зможе провести повноцінну моніторингову місію на російських парламентських виборах в умовах пандемії, відсутності спостерігачів із БДІПЛ та ПА ОБСЄ. Це загадкове відрядження 5 (п’яти) спостерігачів на всю Росію ПАРЄ пояснило тим, що «політична присутність» місії нестиме додатковий внесок у діалог між Росією і Асамблеєю. Ця п’ятірка буде спілкуватися з учасниками «виборів», а за підсумком цього спілкування ПАРЄ підготує окремий меморандум, який ляже в основу доповіді про підсумки виборів у Росії.
Тобто реального спостереження європейців на виборах в Росії не буде. Оскільки Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ повідомило, що не стане відправляти своїх спостерігачів на російські вибори. За словами директора БДІПЛ Маттео Мекаччі, таке рішення було ухвалено з огляду на «вимоги російської влади» обмежити число спостерігачів. БДІПЛ мало намір відрядити в Росію 500 спостерігачів, а Москва дозволила в’їзд тільки 60, що явно недостатньо для нормального спостереження в такій країні як Росія.
Всупереч поширеній думці, Кремль дуже болісно реагує на загрозу невизнання виборів. Своє обурення в зв’язку із самим припущенням про те, що хтось може сумніватися в легітимності російської влади, висловили практично всі вищі посадові особи Росії. Одну з найбезглуздіших заяв із цього приводу зробив глава Ради з прав людини при президенті РФ Валерій Фадєєв, який заявив про те, що відмова з боку Бюро із демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ направити на вибори в Держдуму у вересні своїх спостерігачів є іноземним втручанням:
«Вони зображують справу так, нібито ці вибори будуть несправедливими і фактично нелегітимними. Це і є втручанням».
Ось уже два десятиліття від імені Росії і росіян щось говорять, зустрічаючись із представниками інших країн люди, яких ніхто окрім Путіна на це не уповноважив.
Ось, наприклад, нещодавно Валентина Матвієнко брала участь у п’ятій Всесвітній конференції спікерів парламентів у Відні, зустрічалася з головою Парламентської асамблеї Ради Європи Хендріком Дамсом, якому «висловила стурбованість рішенням ПАРЄ фактично відмовитися від місії спостерігачів».
«Колега мій Володін запросив ПАРЄ брати участь в моніторингу наших виборів, вони прийняли рішення надіслати таку якусь оціночну місію всього з п’яти чоловік. Тобто ніби галочку поставити, але в той же час дистанціюватися від цієї історії, щоб, напевно, слідувати вже затвердженим кимось курсом на дискредитацію російських парламентських виборів», – ябедничала Матвієнко європейському дипломату.
У Валентини Іванівни Матвієнко приблизно стільки ж прав висловлюватися від імені росіян, скільки у коня Інцитата було прав висловлюватися від імені римлян. Ні, я в жодному разі не ставлю знак рівності між цими двома великими державними діячами. Їх розділяє майже два тисячоліття, географія і, звичайно ж, гендер. Але в їхній політичній біографії багато спільного.
Ось кінь Інцитат. Спочатку Калігула зробив його громадянином Риму, потім сенатором і, нарешті, заніс до списку кандидатів на пост консула. Історики Діон Кассій і Светоній запевняють, що бути б Інцитату консулом, якби Калігулу не вбили.
А ось Валентина Іванівна Матвієнко. Путін спочатку зробив її віце-прем’єром, потім губернатором Петербурга, а потім сенатором і спікером верхньої палати російського парламенту. Інцитат не зміг би без допомоги Калігули стати сенатором. Матвієнко не змогла б без допомоги Путіна стати на чолі Ради Федерації. Інцитат без Калігули був би звичайним непарнокопитним. Валентина Іванівна без Путіна – цілком рядовий примат. Правда, кінь Інцитат не представляв Рим на міжнародній арені, не робив заяв від імені римських громадян, а Матвієнко цим займається систематично …
Сьогодні у світі відсутня єдина «доктрина невизнання». У 1907 році міністром закордонних справ Еквадору Карлосом Тобаро була висунута доктрина невизнання урядів, що прийшли до влади неконституційним шляхом. Відповідно до неї, такі уряди не повинні визнаватися державами, що і сталося з Радянською Росією, яку багато країн не визнавали довгі роки. Потім, в 1930 році міністром закордонних справ Мексики Хенаро Естрада була висунута інша доктрина, згідно з якою подібні уряди можуть визнаватися не прийняттям окремого акту, а простим встановленням дипломатичних зносин, тобто за фактом. Саме цей «реалполітік» і домінує в сьогоднішньому світі.
У руслі цієї «реалполітік» Росія зараз готується визнати Ісламський Емірат Афганістану, незважаючи на те, що по російському телевізору постійно показують, як «прийнятні» і «притомні» таліби б’ють палицями жінок, шмагають батогами журналістів. Але це демонструється чомусь як образ майбутнього для України. Зрозуміти, чому Талібан – це майбутнє України, абсолютно неможливо. Але це вбивається в голови росіян з моменту виведення військ США. Соловйов, Скабеєва та їхні «експерти» пояснюють це так: Афганістан був союзником США і ось тепер там Талібан. Україна – союзник США, відповідно, «український Талібан» неминучий. Те, що в рамках цієї «логіки» Талібан давно повинен був трапитися у Великобританії і на більшій частині території Європи, мешканців російського ТБ і в цілому російських політиків не бентежить. Їм взагалі не властиве збентеження в силу відсутності совісті. Щодо політиків такого типу єдино розумною тактикою є повна відмова від комунікації, а для початку невизнання їхньої легітимності.
Джерело: блог Ігоря Яковенка
