Джерело: блог Ігоря Яковенка
На сайті РИА Новости 11.04.18 опубліковано статтю під заголовком: «Екс-міністр оборони заявив, що Україна може зникнути з мапи світу». Коли такі заяви постійно звучать у ефірі російських телеканалів з вуст професійних українофобів, це впливає на цілком специфічну частину аудиторії — ту, яка схильна вірити в розіпнутих українськими силовиками немовлят і в гоніння на снігурів за їх проросійське пір’я. У цьому випадку автор прогнозу, який обіцяє Україні погибель, — колишній міністр оборони і лідер партії «Громадянська позиція» Анатолій Гриценко, ніякий не українофоб, а справжнісінький український патріот, що може змусити замислитися над його словами і тих, хто російський телевізор не дивиться.
Український апокаліпсис Анатолій Гриценко передбачив у програмі «Великий вечір» від 10.04.18 Тиграна Мартиросяна на каналі NewsOne. Це сталося, коли Гриценко і Мартиросян обговорювали проект «Північний потік-2» і його наслідки для економіки України. Гриценко був налаштований оптимістично і заявив, що Україна, звісно, зазнає втрат, якщо газ піде по інших газопроводах, але ці втрати не будуть катастрофічними.
Покінчивши з «Північним потоком-2», Анатолій Гриценко почав міркувати про корупцію. І тут оптимізм його раптово зник, а замість нього з’явився лютий песимізм. «Через корупцію українці самі знищили свої авіапромисловість і суднобудування», — поскаржився Гриценко. Після чого і видав свій прогноз, який так сподобався РИА Новости і став заголовком статті. «Ми можемо зникнути з мапи від масової корупції та розчарування. Люди всі виїдуть, а Україна як територія залишиться».
Будучи громадянином країни-агресора, який окупував частину території України і веде проти цієї країни агресивну війну, я не вважаю за можливе коментувати політику України і давати публічні характеристики українських політиків і журналістів. Але тут доведеться зробити виняток з цього правила, оскільки висловлювання екс-міністра оборони України використовуються російськими ЗМІ в інформаційній війні проти України.
Річ у тім, що Анатолій Степанович Гриценко завжди відзначався розгонистим словом і нестримною бурхливістю висловлювань. Наприклад, коли Росія у 2014 році окупувала Крим, Анатолій Степанович закликав українські спецслужби організувати ліквідацію Путіна. Ідея вбивства Путіна в публічних виступах екс-міністра оборони Гриценка звучала неодноразово. Нещодавно він ще раз висловив її, виступаючи на телеканалі ICTV. «Він ворог усієї країни, значить, і мій, як громадянина України. Якщо ми говоримо серйозно, про війну, про ворога, про те, хто віддавав накази збивати літаки і вбивати наших людей, то який інший підхід?» — обґрунтував свою позицію екс-міністр оборони. Бажання смерті ворогу, на руках якого кров твоїх співгромадян, по-людськи зрозуміла. Висловлювання цього бажання по телевізору публічним політиком віддає популізмом. Публічний заклик до українських спецслужб організувати ліквідацію глави ядерної держави з вуст екс-міністра оборони відгонить безвідповідальністю на межі провокації. Через викладені вище причини я б не став коментувати висловлювання українського політика, якби його слова не використали з великою радістю російські інформаційні війська точно так само, як вони використовували його прогноз про зникнення України, зробивши з них сенсаційний заголовок…
Одним з важливих елементів інформаційної війни є боротьба за слова, якими позначають те чи інше явище, нав’язування «правильних» слів і енергійне виштовхування слів «неправильних». У «Недільному вечорі» від 9.04.18 український експерт Олександр Охріменко вжив «неправильне» слово. Варто було йому вимовити: «На жаль, після окупації Криму будь-який український політик не може не виступати з антиросійських позицій», — як його тут же відсмикнув Соловйов. «А хто це Крим окупував?» — у голосі Соловйова негайно зазвучав звичний гуркіт ображеного патріотизму. Тему війни з «неправильним» словом тут же підхопив Константін Затулін. «А я ось вважаю, що Крим був окупований у 1954 році, коли його передали Україні», — з глумливо посмішкою заявив Затулін.
Тобто, «окупація» в словнику, який Затулін нав’язує росіянам, — це рішення Президії ЦК КПРС під головуванням Маленкова від 25.01.1954, постанова Президії Верховної Ради УРСР від 5.02.1954 про передання Криму з РРФСР до УРСР і Указ Президії Верховної Ради СРСР, підписаний Ворошиловим. При цьому жоден іноземний солдат на територію Криму не вступав. А ось спецоперація з автоматниками у Кримському парламенті й із зеленими «ввічливими» чоловічками — це ніяка не окупація, а довгоочікуване «повернення Криму в рідну гавань».
Аналогічно, коли Соловйов глумиться над українською мовою, а його «експерти» заявляють, що українська мова — зіпсована російська, українці — не народ, а сама Україна — фейкова держава, то це все прояв «братніх» почуттів до «братнього» народу. А якщо хтось виступає проти імперської політики Путіна, то це русофобія, вона ж нацизм, фашизм і взагалі, це те саме, що і антисемітизм, і за це треба судити…
Нав’язавши росіянам свою мову, семантика якої не дозволяє сказати щось критичне про Росію та її владу, а про Захід і його союзників, у тому числі й про Україну, цією мовою можна вимовляти переважно всіляку гидоту, російський телевізор строчить чергами ненависті й агресії.
Коментуючи арешт російського риболовецького судна «Норд» українською прокуратурою за «порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України», «сходознавець» Багдасаров запропонував відкрити новий, чорноморський фронт війни з Україною. «Годі базікати і завіскрюватися!», — зажадав бойовий «сходознавець» від російської влади. І додав: «Хто це робить — той зрадник!». І далі перейшов до конкретних пропозицій: «Захопили українці наше судно в Керченській протоці — нехай Чорноморський флот топить їх шаланди до біса!».
Було б півбіди, якби ці постійні заклики до війни народжували б сутінки в головах звичайних росіян, далеких від прийняття рішень. Справжня біда в тому, що цим самим інформаційним потоком заповнена свідомість кремлівської верхівки, у тому числі й головного мешканця Кремля. Путін і його найближче оточення давно розмовляють цією мовою, якою Захід і його союзники, безсумнівно, вороги, але вороги боягузливі й безсилі. А значить, проти них можна здійснювати будь-яку провокацію, вони все одно побояться відповісти.
Неадекватна мова породжує неадекватну свідомість і неадекватну поведінку. За такої ситуації загроза війни стає реальністю. І крім того, ця реальність може стати останньою, яку людство зможе усвідомити, перш ніж припинить своє існування.
Джерело: блог Ігоря Яковенка
