Джерело: блог Ігоря Яковенка
На ЧС-2018 сталася подія, яка до глибини душі образила патріотів Росії. І це аж ніяк не програш російських футболістів збірній Хорватії, який російський телевізор назвав не поразкою, а нічиєю, а деякі коментатори уточнили, що це взагалі була грандіозна перемога. Образи було завдано двома представниками команди Хорватії вже після матчу, коли захисник Домагой Віда і член тренерського штабу Огнен Вукоєвич записали відео, в якому прозвучав лозунг «Слава Україні!»
Масштаб цього міжнародного злочину був таким, що покарання послідувало миттєво. Дисциплінарний комітет ФІФА негайно відреагував на скаргу представників Росії й виніс попередження Домагоюй Відіе. Його спільника Огнена Вукоєвича федерація футболу Хорватії виключила з тренерського штабу збірної, позбавила акредитації та попросила пробачення у Росії. Обидва бешкетники також покаялися і принесли російській громадськості свої вибачення.
Російська преса широко висвітлила цю подію. «Комсомольская правда» провела власне розслідування, під час якого встановила, що Домагой Віда рухався в напрямку свого падіння давно. Хроніку безчинств хорватського футболіста, який забив 2 (два!) голи в ворота збірної Росії, в публікації «КП» від 08.07.18 наведено в хронологічному порядку. У 2011 році – побився. У 2012 – випив банку пива. У 2013 – знову випив пива! (Він взагалі алкоголік, п’є практично щороку!) Далі йде перерва на три роки, можливо, хорватський футболіст намагався стати на шлях виправлення, але потім, у 2016 році, розслідувачі з «Комсомолки» знову виявили його на кривій доріжці, коли він був оштрафований за п’яне водіння. І ось – закономірний фінал: два голи в ворота російської збірної й гасло «Слава Україні!»
Цей, даруйте на слові, мундіаль взагалі сприяв багатьом відкриттям. І те, що за слова «Слава Україні!» треба неодмінно просити вибачення у росіян – одне з таких відкриттів. У росіян. За слова «Слава Україні!». За хорове виконання гімну Росії зі словами «Россия – священная наша держава!» і т. д. нікому перепрошувати не треба. І слова гімну «братских народов союз вековой» нічиїх почуттів не повинні зачепити, особливо тих, хто при словосполученні «братський народ» чомусь відразу бачить 10 тисяч убитих своїх громадян. Це не політика. А «Слава Україні!» – політика. І всі у світі розуміють, в чому тут справа. І проводять чемпіонат світу в країні, яка веде відразу 2 (дві!) агресивні війни…
МАНІФЕСТ ВОЛОДИМИРА ПАСТУХОВА: «КУЛЬТУРНИЙ КЛАСС» VS ОППОЗИЦІЯ
Доктор політичних наук Володимир Пастухов опублікував у «Новій газеті» статтю з назвою «Тотальний диктат» із підзаголовком: «Чи годиться інтелігентові радіти перемогам збірної Росії на ЧС з футболу? Про національну гордість російської опозиції». Це стаття зовсім не про футбол. Відомий політолог і публіцист Володимир Пастухов написав розгорнутий маніфест, спрямований проти ліберальної опозиції від імені вкрай зацькованого нею «культурного класу» Росії.
Маніфест починається з розповіді про те, як відомий російський мистецтвознавець Ірина Антонова приїхала в Лондон читати лекцію, а місцеві російські опозиціонери зустріли її недружелюбно. Те, що Ірина Олександрівна є довіреною особою Путіна, членом Громадської палати РФ і підписантом колективних листів на підтримку політики Путіна в Чечні (2001 рік), щодо Криму та України (2014 рік), для політолога Пастухова не має жодного значення.
«Різниця культурних потенціалів «тих, кого критикують» і «тієї, яку критикують» виявилася настільки значною, що разом виявила всю площину і вульгарність критики з боку ліберальних активістів, які намагаються боротися з «путінським режимом» дзеркальними щодо нього методами». Кінець цитати. Залишимо поки на совісті політолога Пастухова авторські лапки, в які взяті слова «політичний режим», а також дзеркальність методів боротьби влади та ліберальної опозиції. Ймовірно, політологу Пастухову відомо щось про тюремні строки, які суди, слухаючись лібералів, присуджують ні в чому не винним прихильникам Путіна. Можливо, політолог Пастухов розповість про ліберальних спецпризначенців і демократичних козаків, які б’ють беззахисних представників і прихильників діючої влади, коли ті виходять на свої демонстрації і мітинги. Мабуть, про всі ці жахи політолог Пастухов розповість у своїй наступній публікації в «Новій газеті».
А в цій статті політолог Пастухов робить важливий висновок: «Можна не лаяти і навіть хвалити Путіна й бути гідною людиною, а можна все життя присвятити критиці Путіна і не проявляти себе як особистість». З другою частиною цієї максими важко не погодитися. У середовищі опозиції, дійсно, є пусті й нікчемні люди. Але я не можу вважати гідною людину, що розсипається в похвалах Путіну. Навіть якщо він великий у своїй сфері діяльності.
Чи можна вважати гідною людиною того, хто хвалить Гітлера? Розумію всю умовність історичних аналогій взагалі й цієї зокрема. Гітлер винен в загибелі понад 70 мільйонів людей, кількість жертв Путіна поки не дотягує до мільйона. Але задуманий у пеклі історичний проект «Адольф Гітлер» завершено, а проект «Володимир Путін», придуманий там само, поки триває. Отже, чи можна вважати гідною людиною безсумнівно талановитого режисера і фотографа Лені Ріфеншталь? Чи одного з найбільших філософів ХХ століття Мартіна Хайдеггера? Мало хто ризикне применшити їх досягнення у професійній сфері. Та при цьому мені особисто вкрай складно вважати гідними людей, які не просто підтримували Гітлера, а своїм творчим потенціалом, талантом і розумом зміцнювали нацистський режим.
Питання про футбольне вболівання я б взагалі вивів за дужки, оскільки це сфера емоцій, яка в принципі «непідсудна», в тому числі не може обговорюватися і засуджуватися в публіцистичній статті, де допустимо говорити про форму прояву почуттів, а не про самі почуття. Я знаю людей, які після Голокосту не можуть слухати Вагнера. І знаю людей, які люблять Вагнера і ненавидять нацизм. З футбольним вболіванням та ж сама історія. Для мене російська збірна – частина путінського режиму, для шановного мною Льва Шлосберга, наприклад, вона – частина народу. Я вболівав за хорватів, Шлосберг – за Росію. Але це лише емоції, які зникнуть, коли спаде ця ЧУМА-2018. Тут немає вододілу.
А ось у маніфесті політолога Пастухова такий вододіл є. Політолог пропонує позбутися «політичного дальтонізму», припинити бачити все в чорно-білому забарвленні. «Не все, що робить Путін, погано для Росії, і сам Путін – особистість для історії неоднозначна (а хто однозначний?)» – розмірковує політолог Пастухов. Дійсно, в історії чимало неоднозначних постатей. Гітлер, наприклад, будував чудові дороги, переміг безробіття і був за здоровий спосіб життя. Образи абсолютно неоднозначних Сталіна та Берії нам зараз заштовхують у голови з екранів телевізорів практично щодня. Є цілком визначений вектор, куди політик штовхає країну та світ в цілому. Є загальний баланс його діяльності. Те, що Путін вже привів країну до мракобісся і створив в ній авторитарний режим фашистського типу – це очевидний факт, не помічати який – або лукавство, або сліпота.
У своєму маніфесті політолог Пастухов протиставляє «культурний клас» Росії – великий, інертний і повністю лояльний до влади – маленькому і злісному класу політичної опозиції. «Перспектива реальної демократизації Росії, – пише політолог Пастухов, – з’явиться лише тоді, коли російський політичний клас переконає російський культурний клас в тому, що є його союзником, а не антагоністом». Кумедно, що буквально в наступному абзаці політолог Пастухов пише що російський культурний клас «гротескно лояльний до влади». Тобто ліберальна опозиція має стати союзником тих, хто «гротескно лояльний до влади»? Непоганий рецепт для остаточного вирішення «ліберального питання» в Росії. Власне, воно і так вже майже вирішене, тож даремно політолог Пастухов писав свій маніфест …
ВИГНАННЯ ПОЛЯКА
Володимир Соловйов із товаришами зумів повторити подвиг Пожарського і Мініна, які в 1612 році вигнали поляків з Москви. Сталося це 08.07.18 у програмі «Воскресный вечер». Щоправда, поляк цього разу був один, і вигнали його не з Москви, а тільки зі студії телеканалу «Россия 1», але масштаб вікторії та торжество переможців були цілком порівнянні з подіями, що сталися 406 років тому.
Битва російських патріотів із поляком відбулася у зв’язку з рішенням польського сейму про демонтаж пам’ятників радянської епохи, які, з точки зору польської влади, пропагують комуністичну ідеологію. «Політолог» Олег Неменський повідомив, що поляки спочатку будуть руйнувати пам’ятники на площах своїх міст, а потім неодмінно почнуть оскверняти могили радянських солдатів.
Польський журналіст Пшемислав Мажець (той самий поляк, якого потім вигнали) спочатку став пояснювати велемовним істотам у студії, що Польща – католицька країна, що ставлення до могил там трепетне, що на утримання могил радянських солдатів Польща виділяє величезні гроші й надалі підтримуватиме їх у зразковому стані.
Польський журналіст був схожий на наївну дитину, що потрапила в кубло до кримінальних злочинців, які відібрали його майно, і намагається їм пояснити, мовляв, це її гаманець і її черевики, а отже, вони повинні все повернути.
Слова Пшемислава Мажеця через секунду вже не було чути, оскільки його перебили відразу кілька людей, а «політолог» Олег Неменський і далі город городив. Цього разу з приводу польського закону про Інститут національної пам’яті, в якому злочини нацизму та комунізму перераховуються через кому, тобто зрівнюються. «Цей закон спочатку планувався як акт солідарності з гітлерівською Німеччиною», – впевнено заявив «політолог». Польський журналіст спробував запитати, в якій саме статті закону, що вводить відповідальність за причетність до теорії та практиці нацизму, проголошується солідарність із гітлерівською Німеччиною, але його ніхто не чув, оскільки всі заходилися громити Польщу, вочевидь, збираючись вчинити її четвертий і остаточний поділ.
Російський патріот Володимир Сергієнко, який живе в Німеччині, пояснив: те, що відбувається в Польщі, – це підготовка гарматного м’яса для війни з Росією. Гарячий прихильник Путіна з Ізраїлю Яків Кедмі зі спотвореним від люті обличчям кричав, що поляків «змусити треба! Як німців!! Як італійців!!!» Оскільки для того, щоб «змусити» німців та італійців, їх довелося спочатку перемогти у найстрашнішій війні в історії, очевидно, що Яків Кедмі закликав Росію розпочати війну проти Польщі, тобто проти НАТО, членом якого є ця країна.
Коли до польського журналіста дійшло, нарешті, куди він потрапив, він спробував зняти з себе мікрофон і піти зі студії. «Ви нас залишаєте?» – з невинним виразом обличчя запитав Соловйов. «Тут не можна перебувати», – відповів поляк, виплутався, нарешті, з проводів, відкинув мікрофон, як змію, і вийшов зі студії. Можливо, через студію Соловйова треба пропускати всіх політиків Заходу, щоб вони, нарешті, зрозуміли всю безглуздість розмов з путінською обслугою і їхнім кремлівським господарем.
Джерело: блог Ігоря Яковенка
