Джерело: блог Ігоря Яковенка
Друга світова війна закінчилася 76 років тому, але в головах російських політиків вона триває. У травневі канікули між російськими парламентаріями розгорнулася запекла боротьба за право називатися найпрацьовитішим мракобісом сучасної Росії і найкращим учнем путінської школи. Слава депутата Василя Піскарьова, який 4.05.2021 вніс закон, що перетворює сотні тисяч росіян на позбавленців, забороняючи обиратися всім, хто хоч якось, хоч постом у соціальних мережах підтримував структури Навального, не дає спокою іншим парламентарям.
І ось вчора, 5 травня, глава думського комітету з культури Олена Ямпольска, перший віце-спікер Держдуми Олександр Жуков і сенатор Олексій Пушков внесли до Держдуми законопроект про заборону публічного заперечення вирішальної ролі СРСР у розгромі нацистської Німеччини і гуманітарної місії при звільненні країн Європи.
У першій частині цей закон трохи нагадує спробу заборонити людям ходити по стелі, в тому сенсі, що мало хто надає перевагу такому способу пересування. Точно так само слід дуже сильно постаратися, щоб знайти публічні заперечення вирішальної ролі СРСР у розгромі Рейху.
Що ж стосується другої частини, а саме заборони заперечення гуманітарної місії СРСР при звільненні країн Європи, то тут російським законодавцям доведеться бути послідовними і прийняти підзаконні акти, що передбачають спалення значного числа книг і архівних документів, які свідчать про масові зґвалтування і грабунки радянськими солдатами під час «гуманітарної місії», а також вилучити з пам’яті народів Східної і Центральної Європи наслідки того «визволення», яке ними, цими народами, сприймалося як нова окупація.
Ще більш одіозні норми містяться у третій частині цього законопроекту, де пропонується «заборонити публічне ототожнення цілей, рішень і дій радянського керівництва, військового командування та військовослужбовців з цілями, рішеннями і діями представників нацистської Німеччини та країн «осі».
Шанси на проходження цього законопроекту рівні 100%, оскільки він є прямим виконанням вимоги Путіна, який нещодавно заявив, що в Росії «потрібно включити механізми захисту зовсім недавнього минулого». Сама по собі ідея, що минуле, тобто те, чого вже немає, треба захищати, всім цим людям чомусь не видається дивною.
«Вважаємо категорично неприпустимим змішування і (або) ототожнення дій захисників Батьківщини, тих, хто віддав свої життя в боротьбі за її свободу і незалежність, дій солдатів-визволителів, зі спрямованими на знищення народів діями солдат-окупантів», – повідомляють Ямпольська, Жуков і Пушков. При цьому вони не пояснюють, чим «солдат-визволитель» відрізняється від «солдата-окупанта» і чому так багато людей в Європі не бачили між ними різниці.
За всіх відмінностей між сталінським Радянським Союзів і Третім рейхом, у цих тоталітарних режимів було так багато спільного, що повне їх ототожнення, звичайно, було б помилкою, але заборонити їх порівнювати можна лише ціною повної заборони історичних, соціологічних, філософських досліджень тоталітаризму як явища, а також ціною заборони будь-яких роздумів на цю тему. Причому, для багатьох із тих чесних людей, які були учасниками цієї війни, порівняння фашизму і комунізму було не на користь останнього. Один з таких людей – письменник-фронтовик Віктор Петрович Астаф’єв. Його книги, судячи з усього, служителям побєдобєсія доведеться заборонити, а ще краще спалити на площі…
«… Комуністичні крайнощі, – писав Астаф’єв, – це фашистські крайнощі, і за звірствами своїми, і за справами вони перевершили фашистські. Фашисти просто дитсадківці в порівнянні з нашими деспотами». І далі, конкретно про війну:
«Радянська вояччина – найскаженіша, найбоягузливіша, найпідліша, найтупіша з усіх, які були до неї на світі. Це вона «перемогла» 1:10! Це вона закидала наш народ, як солому, у вогонь – і Росії не стало, немає і російського народу. Те, що було Росією, іменується нині Нечорнозем’я, і все це поросло бур‘яном, а залишки нашого народу втекли у міста і перетворилися на шпану, яка з села пішла і в місто не прийшла. Скільки втратили народу під час війни? Знаєте ж і пам’ятаєте. Страшно називати справжню цифру, правда? Якщо назвати, то замість парадного картуза треба надягати схиму, ставати в День Перемоги на коліна посеред Росії і просити у свого народу прощення за бездарно «виграну» війну, в якій ворога завалили трупами, втопили в російській крові. Адже не випадково в Подольську, в архіві, один з головних пунктів «правил» говорить: «Не виписувати компрометуючих свідчень про командирів Радармії».
Побєдобєсіе і «захист минулого» хоча й спрямовані головним чином на охорону головного путінського міфу про перемогу, але ним не обмежується, а поширюється на всю історію. У своєму інтерв’ю виданню «Аргументи і факти» секретар Ради безпеки РФ Микола Патрушев захищає Івана Грозного:
«Не варто забувати, що західна русофобія не вчора виникла. У неї дуже довга історія. Нашу країну намагалися очорнити ще багато століть тому. Взяти хоча б Івана Грозного, якого на Заході чомусь називають Жахливим. «Чорна легенда» про нього як про жорстокого тирана почала входити в обіг ще за життя царя з подачі західних хроністів, які бажали відвернути увагу європейців від того, що коїлося в їхніх країнах. Не подобалося їм, що російський цар не визнає їхнього політичного і морального лідерства. Тому що навіть у ті далекі часи Москва уважно дивилася на Захід і бачила, що там діється. Різанина з релігійних мотивів, інквізиція, полювання на відьом, жахливе колоніальне поневолення народів, та й інші діяння, про які зараз на Заході воліють не згадувати».
Спроба Патрушева зобразити Грозного гуманістом-правозахисником, зажуреним побаченими «жахами» сучасної йому Європи була б просто комічною, якби не той факт, що Іван Васильович слугує історичним орієнтиром для Володимира Володимировича. Грозний правив понад 50 років – більше за нього на московському троні не сидів ніхто. Для Путіна, який вже планує царювати як мінімум до 2030 року, це приклад для наслідування. При Грозному територія країни збільшилася в декілька разів, а населення зменшилося, міста знелюдніли, поля спорожніли. Формула: «територія в обмін на людей», реалізована Грозним, є по факту керівництвом до дії і для Путіна. Ну і опричнина, духовними спадкоємцями є співробітники Росгвардії, ФСБ та інших силових структур…
А ще зашкалює лицемірство, властиве цим двом історичним персонажам. Тут доречно процитувати листа, якого Іван Грозний писав тестю Карла IX, імператору Максиміліану II: «А что, брат дражайшей, скорбиш о кроворозлитии, что учинилось у Францовского короля в его королевстве, несколко тысяч и до сущих младенцов избито; и о том крестьянским государем пригоже скорбети, что такое безчеловечество Француской король над толиком народом учинил и кровь толикую без ума пролил». Кінець цитати. У Варфоломіївську ніч, якою дорікає європейцям Грозний, у півмільйонному Парижі було вбито 3000 гугенотів, а в 30 тисячному Новгороді за наказом Грозного було втоплено у Волхові і знищено іншими способами від 10 до 15 тисяч городян. Тобто, від третини до половини …
В історії усіх народів були похмурі сторінки, але тільки в сучасній Росії влада намагається взяти найгірше за зразок та втілити у сьогоденні найтемніші і найсмердючіші сторінки історії.
Джерело: блог Ігоря Яковенка
