Джерело: блог Ігоря Яковенка
Хроніка млявого апокаліпсису. Як Путіну вдалося змінити статус парії на статус терориста №1. Стокгольмський синдром серед заручників у Європі та в Росії. Тактика переговорів із терористом №1. Гори зброї на Донбасі – ефект порохової бочки.
Останні події у хроніці млявого апокаліпсису. Посол США в Москві Джон Салліван у середу ввечері привіз до МЗС Росії письмову відповідь Вашингтона на російський ультиматум. Зміст відповіді не розголошується, але Блінкен вже заявив, що нічого нового там немає, все та ж відмова США покінчити життя самогубством. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг відразу зібрав екстрену прес-конференцію і підтвердив, що Північноатлантичний альянс не піде на компроміс із Росією щодо права будь-яких країн, зокрема й України, на вступ до НАТО. Керівництво «Єдиної Росії» звернулося до Путіна із проханням поставити бойовикам «ДНР» та «ЛНР» зброю у відповідь на постачання країнами НАТО зброї Україні. Війна поглядів.
Путін увімкнув годинниковий механізм запуску Третьої світової війни 17 грудня 2021 року, коли було оприлюднено запропонований ним акт про повну й беззастережну капітуляцію США та НАТО. І хоча ймовірність того, що рвоне, вкрай незначна, деякі незворотні зміни у глобальному пейзажі вже настали.
По-перше, Путіну вдалося змінити статус глобального вигнанця на статус світового терориста №1, заповнивши собою звільнену вакансію Усами Бен Ладена. Принципова відмінність від свого попередника у Путіна в тому, що жодного аналога операції «Спис Нептуна», проведеної спецназом США 2 травня 2011, щодо Путіна ніхто здійснювати не планує. Проте контртерористична операція глобального масштабу запущена. Як і будь-яка контртерористична операція такого типу вона має дві складові: переговори та підготовка до штурму і нейтралізації терориста на випадок зриву переговорів.
Тактика переговорів із терористом №1.
У російській експертній спільноті встановилася думка про адміністрацію Байдена як про найслабшу за період після розпаду СРСР. Проте переговори з Росією ця адміністрація веде за всіма канонами тактики переговорів з терористами, які захопили заручників. І навіть безглузді обмовки Байдена щодо «незначного» вторгнення Путіна в Україну, на яке не слід реагувати, не псують загальної картини.
За підсумками 40 днів влаштованої Путіним кризи можна сказати, чого наразі досягли обидві сторони конфлікту.
Путін досяг рекордного рівня згадок у світовій пресі. Все.
Захід на чолі зі США досяг набагато більшого. По-перше, набагато більшого ніж у докризовий період рівня єдності та згуртованості. Можна скільки завгодно говорити про особливу позицію ФРН чи Хорватії, проте країни Заходу сьогодні єдині як ніколи.
По-друге, зникли рештки сумнівів щодо доцільності існування НАТО. Дяка Путіну, він дуже допоміг Північноатлантичному альянсу, спрацювавши краще за будь-яку піар-службу.
По-третє, Україна отримала велику кількість сучасної зброї та шанс чинити серйозний опір агресору, завдавши йому політично неприйнятних збитків.
По-четверте, завдяки точному дотриманню тактики переговорів з терористами США вдалося змусити Кремль радикально змінити початкові вимоги.
Кремль вимагав розмови лише зі США – у результаті пройшли переговори ще й із НАТО та з ОБСЄ.
Кремль вимагав відповідати негайно, інакше буде «страшна військово-технічна відповідь» — у результаті відповідь США надійшла через 40 днів, а про «страшну військово-технічну відповідь» Кремля сам Кремль, можливо, вже забув.
Кремль вустами Рябкова заявляв, що «вимоги не меню» — США холоднокровно пропустили «гарячі страви» — заборону розширення НАТО та повернення до 1997 року — і почали обговорювати винну карту у вигляді обмеження розміщення ракет середньої дальності. До речі, я б вітав повернення в 1997 рік, коли Путін безрадісно перекладав папірці на посаді заступника керівника справами президента, а операцією «наступник» ще й не пахло – знаючи, чим усе скінчиться, можна було б усе змінити.
Тактика переговорів з терористом полягає у тому, що з ним потрібно увесь час розмовляти, присипляючи його увагу і водночас демонструючи безперспективність проведення теракту для нього особисто. Протверезно діє зелена цятка лазерного прицілу на грудях і на лобі у терориста. Як таку зелену цятку для нинішнього терориста №1 Байден використав персональні санкції проти Путіна, про які президент США публічно оголосив.
Це вже вдруге, коли Путін відчуває у себе на лобі зелененьку цятку байденівського лазерного прицілу: перший раз, коли Байден назвав його вбивцею, і зараз, коли оголосив про персональні санкції. Ніколи раніше жоден із лідерів СРСР чи Росії не зазнавав такого публічного приниження з боку очільника США чи іншої великої держави. Ні щодо Сталіна, ні щодо Хрущова, Брежнєва, не кажучи вже про Горбачова та Єльцина, ніхто зі світових лідерів не дозволяв собі нічого подібного. Це до питання про особливе місце Путіна в історії та в сучасному світі, а також про те, чого він досяг, влаштувавши увесь цей світовий бедлам. Характерно і те, що наш альфа-самець зазнав такого приниження не від агресивного політика на кшталт Черчилля або Рейгана, а від підстаркуватого Байдена, з його численними спотиканнями та обмовками.
Стокгольмський синдром серед заручників в Європі та в Росії.
Пара терорист – заручник майже завжди породжує стокгольмський синдром. У Путіна в заручниках власне населення, Україна та Європа. Найсильніше стокгольмський синдром проявився в Росії. Під владою терориста у заручника відключається вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки. Заручник бачить зло не від терориста, а від того, хто бореться з терористом. В результаті путінської авантюри долар в Росії пробив стелю у 80 рублів, євро коливається біля позначки в 90 рублів, акції провідних компаній впали на 10%, а ціни зростають буквально на очах. Але абсолютна більшість росіян ніяк не пов’язують ці неприємні відчуття з політикою російського керівництва.
Над тими, хто погрожує дошкульними санкціями, в Росії сміються не лише «Іскандери» з телевізора, а й російська популяція. На питання Левади-центру: «Чи турбують вас можливі політичні та економічні санкції країн Заходу стосовно Росії у зв’язку з позицією, яку займає керівництво Росії щодо України?» Дві третини опитаних відповіли, що ні, санкції їх не турбують. Причому вдвічі порівняно з попередніми опитуваннями зросла частка тих, хто вважає, що санкції торкнуться лише вузького кола людей, які займаються у керівництві країни політикою стосовно України. Війни росіяни не бажають і бояться, але переконані, що вона може статися виключно внаслідок агресії України та Заходу. Телевізор…
В Європі стокгольмський синдром поширений точково. Наприклад, президент Хорватії Зоран Міланович, відповідаючи на запитання, як Хорватія відреагує на можливе масштабне вторгнення російських військових в Україну, сказав: «Ми не матимемо з цим нічого спільного. Якщо буде ескалація, ми виведемо (з регіону) останнього хорватського солдата». Після чого заявив, що «Україні не місце в НАТО», назвав Україну однією з найкорумпованіших країн, а події Майдану назвав «переворотом». Великий скандал викликали висловлювання командувача ВМФ Німеччини, який заявив, зокрема, що анексований Крим втрачено для України назавжди. Після критики з боку начальства німецький адмірал подав у відставку. Але загалом Захід демонструє згуртованість і готовність дати відсіч російської агресії.
На сороковий день від початку путінської авантюри шанси на те, що млявий апокаліпсис з потенційної фази перейде в актуальну, як і раніше, невеликі. Але є фактори, які ці шанси збільшують. Наміри Кремля надати бойовикам «ДНР» та «ЛНР» нові партії сучасної зброї виглядають як поливання гасом бочки з порохом у приміщенні, повному піроманів…
Джерело: блог Ігоря Яковенка
