Джерело: блог Ігоря Яковенка
На початку вересня Путін розпочав вирішальну фазі гібридної окупації Білорусі. Візит прем’єр-міністра Росії Михайла Мішустіна до Мінська 3.09.2020 ставить за мету економічне поглинання. Для продовження інтеграції силових структур Білорусі в збройні сили РФ до Москви викликали міністра оборони Білорусі Віктора Хреніна.
Питання про те, в яких конкретно формах існуватиме Білорусь після того, як її проковтне путінська Росія, буде обговорюватися під час візиту Лукашенка до Москви, запланованого на найближчі дні. Лукашенко вже пообіцяв зберегти «нашу спільну батьківщину, де живуть два народи від одного кореня. Це батьківщина від Бреста до Владивостока».
Інформаційне поглинання Білорусі, звичайно ж, не зводиться до висадки десанту російських штрейхбрехерів із RT на білоруському державному ТБ з метою заміни журналістів, які страйкують. Набагато важливішим є нав’язування російського трактування білоруських подій, яке з перших днів вересня успішно впроваджується у державну частину медійного простору Білорусі.
Під час зустрічі з главою МЗС Білорусі Володимиром Макеєм його російський колега Сергій Лавров заявив, що «в Білорусію з України приїхали близько двохсот натренованих екстремістів». За його словами, «радикальні дії на демонстраціях у Мінську та інших містах провокуються саме з території України». Виявляється, в «Україні існують табори «із підготовки таких екстремістів», зокрема, у Волинській та Дніпропетровській областях».
У Кремлі усвідомлюють той факт, що Лукашенко є «президентом ОМОНу», відповідно, сьогодні інтегрувати лукашенківську Білорусь – це фактично майже те ж саме, що об’єднуватися з Україною Януковича після 22.02.2014 року. Простіше Лукашенка переселити в Ростов-на-Дону, а білоруський ОМОН і КДБ взяти на забезпечення структур Золотова та Бортнікова. Оскільки ні те, ні інше не є предметом прагнень кремлівських мрійників, вони посилають сигнали білоруській опозиції, спрямовані на її розкол.
На тій же зустрічі з міністром закордонних справ Білорусі Макеєм Лавров заявив, що «не планується жодних контактів із представниками білоруської опозиції до того часу, поки вона не створить структуру, яка б діяла в правовому полі». І в білоруській опозиції на цей сигнал відповіли. Опубліковано відео, на якому кандидат в президенти Віктор Бабарико, який нині перебуває у в’язниці, і глава його штабу, член президії Координаційної ради Марія Колесникова заявляють про створення партії «Вместе» («Разом» – укр) і в якості головної мети проголошують проведення конституційної реформи. Світлана Тихановська, обрана більшістю білорусів президентом країни, вже заявила, що вона не згодна з пріоритетами своїх колег, не вважає, що опозиція «програла вибори», як заявив Віктор Бабарико, і висловила незгоду із твердженнями штабу Бабарико про те, що «перше завдання, яке стоїть перед нами, – це конституційна реформа». Оскільки Лукашенко, за словами Тихановської, «намагається відтягнути свій відхід, ведучи мову про незрозумілу конституційну реформу в невизначені терміни», тому «не варто підміняти політичний порядок денний шляхом переходу до обговорення» такої реформи.
Цей обмін думками, безумовно, не можна трактувати як «розкол опозиції», але не доводиться сумніватися в тому, що Кремль докладе всіх зусиль задля того, щоб вбити клин у білоруський протест, розділивши його на тих, із ким можна говорити, і на «недоговороздатних екстремістів».
Після заяв Лаврова та початку бурхливих переговорів між офіційним Мінськом і Москвою російський телевізор піднісся духом, прийшов до тями після певної розгубленості і закричав на все горло про «підступи ворогів», «звільнення Києва», «залякування Європи» та інші нісенітниці, спрямовані головним чином на задоволення потреб певної частини росіян у розчухуванні імперських фантомних болячок. А крім того на демонстрацію Європі і США своєї істеричності в якості сигналу, мовляв, з нами краще не зв’язуватися.
З цією метою в програмі «60 минут» від 2.09.2020 трапився бенефіс глави ЛДПР. «Ми слов’яни!!» – несподівано заволав Володимир Вольфович, – «Ми всі живемо в слов’янському світі! Ми повинні навчити їх, зогнилий Захід!!». Чому саме слов’янин Ж. намірився навчити Захід, він не зазначив. Зате докладно зупинився на методичній складовій навчального процесу. «Найбільш жорсткі заходи! Покарати їх усіх! Усі вони будуть заарештовані! Будуть застосовані такі збройні сили!! Знищувати табори!! Прямою наводкою! Підігнати танки до польського кордону, включити мотори – нехай вони ревуть! Так зробити, щоб вони спати не могли і в Польщі, і в Прибалтиці!».
Оскільки мотори танків на кордонах Польщі та країн Балтії поки мовчать, їхнє ревіння намагався замінити Ж. своїми хрипкими криками: «Розстріляємо! Повісимо!! Натиснемо на кнопку!!!». Трохи перевівши дух, Ж. продовжив зображати біснуватого і пред’явив громадськості щось на кшталт конкретного плану дій: «Ми і Київ звільнимо, і Гордій (присутній у студії український політолог Гордій Бєлов – І.Я.) стане прем’єр-міністром! Будуть на цей раз нечемні люди! Воювати не будемо, ми психологічно всіх задушимо!». 30-літні кривляння Ж. на політичному та медійному полі Росії не зводяться лишень до виконання ним ролі злостивого клоуна для розваги публіки і стічної канави для зливу маргінальної частини протесту. Лідер ЛДПР виконує декілька набагато більш важливих функцій.
По-перше, він часто відкрито і в скандальній формі говорить те, про що Кремль думає, але публічно виголосити поки не наважується. У такий спосіб ставиться завдання привчити громадську думку в Росії і, якщо вийде, у світі, до найбільш людиноненависницьких сценаріїв, які виношуються в Кремлі.
По-друге, на тлі Ж. кремлівський офіціоз виглядає пристойніше. Він не гавкає, не кусається, на людей не кидається. Кремль за допомогою Ж. подає знак Заходу і системній опозиції всередині країни: ви що, хочете поміняти владу ось на це?
По-третє, і це найголовніше, Ж. за 30 років зумів настільки забруднити собою російську політику, що викликав до неї стійку ідіосинкразію у абсолютної більшості росіян. Більше за лідера ЛДПР ніхто не зробив для дискредитації російського парламентаризму і партійного будівництва.
Побічним ефектом тривалого перебування Ж. в російській політиці стала фактична неможливість відрізнити від нього багатьох представників «кремлівської партії». Наприклад, Лавров, після його заяви про роль «двохсот українських екстремістів», засланих для дестабілізації ситуації в Білорусі, остаточно перетворився на комедійного персонажа. Втім, як і Путін зі своїм трактуванням історії в дусі історичного фентезі. До речі, «історія від Путіна» вже пішла в маси: за даними ВЦИОМ, тільки 33% росіян вважають, що Друга світова війна почалася у 1939 році, а більшість, 54%, думають, що вона почалася в 1941.
Основний фактор деградації владної еліти – це, безсумнівно, прагнення утримати владу будь-якою ціною за відсутності конкуренції і негативного відбору. Ж. просто позначає те дно, куди вони всі стрімко падають. Останні події, пов’язані з отруєнням Навального і твердою заявою Меркель про те, що він був отруєний бойовою нервово-паралітичною речовиною із родини «Новічка», продемонстрували це дно усьому світові. Можливо, на Заході і знайдуться політики, які після цього бажатимуть підтримувати партнерські відносини з Кремлем, але, будемо сподіватися, що культурний шок від середньовічних звичок російського керівництва спонукає громадськість країн Заходу змусити політиків відмовитися від цих намірів. Наростаюча ізоляція, в свою чергу, мобілізує Кремль на форсоване «перетравлення» Білорусі. Залишається лише сподіватися, що молода і прекрасна білоруська політична нація, яка так неочікувано пробудилася, не дасть себе «перетравити» старечій імперії, котра от уже сто років помирає, та ніяк не вмре.
Джерело: блог Ігоря Яковенка
