Джерело: блог Ігоря Яковенка
У російський телевізор прийшла велика радість: у програмі «Вечір» з Владіміром Соловйовим з’явився депутат-утікач Верховної Ради Олександр Онищенко. З’явився, зрозуміло, дистанційно, у вигляді зображення на великому екрані в студії. Дорогому гостю була віддана одна з трьох частин 3-годинної програми, яка йде у прайм-тайм на головному державному телеканалі Росії.
Причина такої пошани — на поверхні. Останні півтора року Онищенко живе тим, що «викриває» президента України Порошенка. Борцем з корупцією Олександр Романович став раптово, відразу після того як 16.06.2016 у канцелярії Верховної Ради було зареєстровано подання про зняття з нього недоторканності, а також затримання і арешт у зв’язку з обвинуваченням у шахрайстві та казнокрадстві на суму 100 мільйонів євро.
До цього ніяких ознак пошуку правди в організмі депутата Онищенка не виявлялося, а тут він відразу після втечі за кордон почав розповідати про корупціонера Порошенка, записи розмов з яким він, виявляється, вів за допомогою ручного годинника з диктофоном. Потім, щоправда, з’ясувалося, що це був телефон, але це не важливо.
За законами жанру Соловйов мав попросити Онищенка дати в прямому ефірі парочку записів корупційних розмов, у яких продажна сутність українського президента проявилася б для російського глядача найбільш наочно. Але цього чомусь не сталося. Увесь сюжет був побудований таким чином, ніби Соловйов розмовляє з совістю української нації, яка була змушена втікати з України через переслідування за її, совісті, переконання. Тому всім словам Онищенка слід було йняти віри, як істині в останній інстанції, бо які можуть бути сумніви у словах совісті нації.
«Скільки всього вкрав Порошенко?» — цікавиться Соловйов. — «До двох мільярдів доларів — це точно, а, може, і більше», — з готовністю повідомляє Онищенко. «Ось це — так!» — намагається зобразити здивування Соловйов. Але вигляд у нього при цьому явно розчарований, оскільки Соловйов, як і всі, хто стежить за новинами, чудово знає, що тільки в одному путінському гаманці, у віолончелі Ролдугіна, були виявлені якраз 2 мільярди доларів. А скільки ще таких путінських гаманців заховано за різними хованками, ніхто достеменно не знає, хоча за будь-якими оцінками вкрав Путін на два порядки більше, ніж та сума, яку Онищенко приписав Порошенку. Тому в очах Соловйова Порошенко виглядає як злидар і невдаха, не здатний витягти гідну оплату праці зі своєї посади.
«Скільки коштує купити голоси в парламенті?» — цікавиться Соловйов. — «Може, ми тут скинемося прикупити парламент?». Онищенко відразу не відповідає, але незабаром називає цифру: «На підкуп депутатів Верховної Ради йде 2 мільйони доларів».
«А в Раді чесні є?» — запитує Соловйов. Онищенко не відповідає прямо, є там чесні чи ні, замість цього починає перераховувати всі фракції, даючи кожній характеристики, з яких випливає, що ніяких чесних депутатів у Верховній Раді немає. Маючи, мабуть, на увазі, що був один чесний, але він змушений був утекти з країни у зв’язку зі звинуваченнями у крадіжці 100 мільйонів євро зі скарбниці.
Соловйов не заспокоюється, його дуже цікавить моральне обличчя українських політиків. «А в українській політиці хоч хтось чесний є?» — запитує телеведучий, якого не без підстав називають найбільшим брехуном і корупціонером на російському телебаченні. Онищенко після хвилинного роздуму видає цифру: «20%». Мабуть, ця цифра видається Соловйову завищеною і занадто компліментарною щодо української політики, тому він її ніяк не коментує і переходить до безпрограшної теми, а саме до персональної справи президента Порошенка.
«У Порошенка є хоч щось людське? Чи він остаточно перетворився на ожирілий калькулятор, який рахує гроші?» — запитує Соловйов із виглядом Данте, який готовий досліджувати глибини людських пороків, для чого просить Вергілія-Онищенка показати йому те коло пекла, в якому перебуває душа президента України. Онищенко явно не в змозі підтримувати ту планку пафосу і сарказму, на якій намагається вести розмову Соловйов. Тому він не підтримує тему «ожирілого калькулятора», а продовжує викладати той стандартний набір обвинувальних штампів, якими він бомбардує президента Порошенка понад півтора року після своєї втечі з України.
«Україна перетворена в рабовласницьку державу, де править Петро Перший, або Петро П’ятий», — декламує Онищенко, плутаючись у нумерації. І далі ця тема «рабства» повторюється в різних словосполученнях: «Він хоче зробити народ України рабами» і т. ін. Але ось під завісу Онищенко видає конкретний прогноз: «Порошенко цієї осені введе військовий стан, оскільки це єдиний для нього спосіб зберегти владу». Чим хороші такі прогнози — вони підлягають перевірці та дають змогу зробити висновок про спроможність «експерта».
За даними дослідження Левади-центру, проведеного в березні 2018 року, «Вечір з Владіміром Соловйовим» є найпопулярнішою інформаційно-політичною програмою у росіян: рейтинг цієї програми за даними цього дослідження становить 34%.
Коли-небудь учені візьмуться за комплексне дослідження цікавого об’єкта — свідомості російського телеглядача, в тому числі ось цих 34 відсотків, які є шанувальниками Соловйова і його програми. І тоді допитливим поглядам дослідників відкриються похмурі лабіринти цієї свідомості, в якій украй заблукала думка не може знайти виходу. У Мераба Мамардашвілі є образ: свідомість людини, у якої волосся росте вглиб черепа і, пронизуючи мозок, не дає думкам вільно рухатися. Дуже схоже на свідомість телеглядача.
Треба дуже надійно вимкнути розум, щоб не поставити запитання, що так і напрошується: якщо всі 100% депутатів Верховної Ради України повністю продажні, чому в українському парламенті немає досі хоч однієї зубожілої проросійської фракції? Чому, постає питання, весь парламент України досі не визнав Крим — російським, Майдан — злочином, а Порошенка — фашистом і злочинцем, як це випливає з програм того ж Соловйова? Чому Путін досі не скупив усю українську політику з усім потрухом, а замість цього веде гібридну війну, на яку витрачається набагато більше грошей, ніж на купівлю українських політиків, судячи з тих розцінок, які наводить Онищенко? З урахуванням тієї практики успішного скуплення гуртом та в роздріб європейських політиків типу Шредера, це було б природньо. Чому ж цього не сталося?
Те, що в Україні є корупція і вона є проблемою, відомо і в Україні, й за її межами. За даними останнього дослідження Transparency International, за рейтингом корупції Україна займає 130 місце серед 180 країн, включених у дослідження. Росія — на 135 місці, тобто ситуація в Росії гірша. Відмінності не тільки у масштабах корупції та її сприйняття. Суть у принципових відмінностях політичного устрою Росії та України.
У Росії вибудувана вертикаль влади, в якій усе має залежати від першої особи. «Путін — це Росія. Росія — це Путін», — ця формула може викликати захват або обурення, але ніхто не вважатиме її безпідставною, оскільки підстави для неї є, якщо мова мовиться про російську політику. Людина, яка проголосить: «Порошенко — це Україна. Україна — це Порошенко», виглядатиме ідіотом і в Україні, й за її межами.
У російській Держдумі неможливо створити опозиційну Путіну фракцію тільки тому, що в Росії немає виборів і всі депутати фактично призначаються Кремлем. В Україні неможливо купити депутатів, щоб вони визнали Крим і Донбас російськими не тому, що на них образиться Порошенко, а тому, що таких депутатів викине з Ради український народ.
Причина в цих відмінностях, у тому числі й у структурі медійного поля. У Росії на жодному федеральному телеканалі неможливо почути жодного слова критики на адресу Путіна. В Україні є ЗМІ, лояльні президентові, й ЗМІ, які його критикують. І в цьому — прірва, яка пролягає не лише між Росією і Україною, а й між Росією і всім цивілізованим світом.
Джерело: блог Ігоря Яковенка
