Джерело: блог Ігоря Яковенка
Після інтерв’ю, яке Дмитро Гордон взяв у Лукашенка напередодні виборів, Володимир Соловйов може вважати за честь, якщо Гордон дозволить йому протирати пил у студії, а за це дасть йому декілька майстер-класів із обслуговування клієнтів.
За 2 години 31 хвилину і 17 секунд Дмитро Ілліч не поставив Олександру Григоровичу жодного питання по суті, жодного питання, яке стосувалося б суті режиму, створеного Лукашенком.
Двох із половиною годин не вистачило Гордону для того, щоб запитати, куди зник Віктор Йосипович Гончар, опозиційний політик першого ряду, очільник ЦВК Білорусі, звільнений Лукашенком за те, що він відмовився підтримати антиконституційний переворот 1996 року.
Заодно можна було б поцікавитися долею товариша Гончара, бізнесмена Анатолія Красовського, який зник назавжди одночасно з Гончаром. У списку відомих людей, яких викрали, катували і вбивали лукашенківські «ескадрони смерті», колишній міністр внутрішніх справ Білорусі Юрій Захаренко, журналіст Дмитро Завадський, політичний активіст Юрій Корбан. Про них Гордону теж було нецікаво.
Ані слова про антиконституційний переворот, про захоплення ЦВК і призначену його главою Єрмошину, у порівнянні з якою російські Чурова з Памфіловою можуть вважатися взірцями чесності. В інтерв’ю з Гордоном Лукашенко був виставлений скромним трудягою-безсрібником, оскільки Гордон не спитав його, навіщо президенту невеликої країни цілих 18 резиденцій, на спорудження та обслуговування яких витрачаються величезні гроші …
Замість цього Гордон ставив Лукашенкові питання, що нагадують акуратні паси «на ніжку».
– «Скільки палаців спорту Ви побудували, Олександре Григоровичу?». – «Тільки льодових палаців – 17», – з тихою гордістю відповідає Лукашенко і глядачі повинні залишитися переконаними, що він особисто копав котловани, власноруч усе будував і на свої кревні купував обладнання.
– «Олександре Григоровичу, як Ви ставитеся до України?». – «Я дуже люблю Україну!» – відповідає Лукашенко. – «Вона схожа на Францію, але Україна душевна, а Франція – ні. У Франції душу вбила демократія».
– «Олександре Григоровичу, чи Ви можете гарантувати, що з території Білорусі не відбудеться російського вторгнення в Україну?» – «Ні, такого не буде ніколи, поки я президент!» – палко відповідає Лукашенко.
Із перших секунд інтерв’ю Гордон натягнув на себе захоплене обличчя і до останньої секунди його не знімав. Відповіді Лукашенка Дмитро Ілліч супроводжував коментарями: «Клас!», «Та невже?» тощо.
На заяву Лукашенка, нібито Росія окупувала Крим тому, що українське керівництво його не стало захищати, а він, Лукашенко, бився б до останнього, Гордон скорчив скорботне обличчя і сказав: «Про одне шкодую, що в той період на чолі України були не Ви !».
Загалом, за градусом холуйства та інтенсивності вилизування клієнта Гордон далеко обійшов провідних представників російської інформаційної обслуги і впритул наблизився до північнокорейських зразків.
Поробка, створена Гордоном на пару з Лукашенком, не розрахована на вимогливого споживача. Крім відверто рептильної пози інтерв’юера, вкрай комічно виглядає постійна «хлестаковщина» Лукашенка. Зокрема, його розповідь про те, як він, тоді ще депутат білоруської ради, особисто і фактично самотужки зупинив програму «500 днів». Виявляється, президент СРСР Горбачов спеціально покликав його на нараду, де вирішувалася доля цієї програми, під час наради написав йому записку з проханням виступити і після того, як депутат із БРСР Лукашенко сказав, що програма нікуди не годиться, доля «500 днів» була вирішена і програма опинилася у сміттєвому кошику.
Ця розповідь нагадала анекдот, який переповідали в кінці 70-х років, коли була опублікована брежнєвська «Малая земля». Сталін із Жуковим ніяк не можуть вирішити: брати Берлін або бомбити Берлін. Нарешті, на Сталіна зійшло осяяння: «А давайте порадимося з полковником Брежнєвим!» …
Взагалі, Лукашенко легко вирішує будь-які проблеми. «Якщо ви хочете миру з Росією на Донбасі, я і зараз можу це вирішити!» – заявив Олександр Григорович, відповідаючи на питання про російську окупацію української території.
Якось раз на зустрічі Єльцина, Кучми і Лукашенка зайшла розмова про те, що в Україні немає конституції. «Ти допоможи йому», – попросив Єльцин Лукашенка, показуючи на Кучму. – «Я написав йому Конституцію», – скромно повідомив Лукашенко. Минуло 185 років, як Гоголь написав свого «Ревізора», але його герої не тільки продовжують жити, але й керують державами …
Передвиборний дует Гордон – Лукашенко вирішував два завдання. Перша – олюднення Лукашенка. Олександр Григорович – очевидне чудовисько. Там немає де ставити проби. Гордон ретельно замазує плями крові на одязі свого співрозмовника, говорить із ним про його любов до дітей, про те, який він великий спортсмен і турботливий «бацька» для своїх підданих. Кров усе одно проступає, лускатий гребінь рве костюм, хвіст стирчить з-під крісла, але це не має значення – і так згодиться для сільської місцевості.
Друге завдання – правильне політичне конструювання передвиборчого розкладу в головах не стільки білоруської аудиторії, скільки російської, української та західної. Мета – не вплинути на саме волевиявлення громадян Білорусі. Воно не має жодного значення, оскільки лукашенківський ЦВК вже все порахував. Мета – довести, що проти Лукашенка діють потужні сили в Росії, які є господарями білоруської опозиції.
Гордон: «У мене склалося стійке відчуття, що Росія не хоче, аби Лукашенко був президентом. Лукашенко своєю непоступливістю набрид Росії».
Лукашенко: «Росія неоднорідна. Я підозрюю декого. Я їм сказав: зловлю – відірву яйця!».
Гордон: «Та невже?!».
Лукашенко: «Я їх все одно зловлю!».
Головний лиходій, який за версією Лукашенка обманом змусив Путіна і гарного хлопця Женю Пригожина – «він іграшка в чужих руках» – послати вагнерівців для повалення Лукашенка – це, виявляється, Михайло Бабич, який наразі є заступником міністра економрозвитку, а до того був послом у Білорусі.
Прізвище Лукашенко не називає, лише посаду, але цього достатньо, якщо врахувати, що у Лукашенка з колишнім послом давні рахунки і він доклав чималих зусиль, аби прибрати Бабича із Білорусі. Безглуздість версії очевидна для кожного, хто хоч трохи стежить за російською політикою і хоч трохи уявляє розклади, ранги і центри ухвалення рішень.
Отже, передвиборний ландшафт, який впроваджується у головах споживачів продукту, створеного Гордоном і Лукашенком, такий. Є Лукашенко, шанований усіма політик, гарант стабільності в Європі і світі, готовий простягнути руку дружби всім, а головне батько рідний, надія і опора для всіх білорусів і просто відмінний чолов’яга. Одним словом, бацька. Є Путін, хороша людина, яку обманюють і нацьковують проти Лукашенка. І є білоруська опозиція, «три женшини», які самі не розуміють, у що вплуталися і яких фінансують вороги Лукашенка.
Ця брехлива конструкція була б вигідною для Лукашенка, якби її вдалося запхати у голови великої кількості людей в Білорусі, Україні, Росії і на Заході. Попри це є відчуття, що люди в більшості набагато розумніші, ніж про них думають Гордон і Лукашенко.
На момент написання цього тексту під цим відео було 69 тисяч лайків і 100 тисяч дизлайків, а з 29 тисяч коментарів практично всі прямо або опосередковано ставлять знак рівності між Гордоном і його товаришами по цеху: Соловйовим і Кисельовим. Цим інтерв’ю з Лукашенком Гордон стер рештки відмінностей між собою і цими людьми …
Джерело: блог Ігоря Яковенка
