Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Наративи російської пропаганди постійно суперечать одні одним, але більшість її глядачів вірить, що «мета виправдовує засоби». Днями одна з головних російських пропагандисток, очільниця телеканалу RT Маргарита Симоньян заявила, що в Україні, виявляється, триває «навіть не російська спецоперація проти українських військ», пише Center for European Policy Analysis.
«Це громадянська війна, в якій та частина українців, які є русофобами, антиросійськими в тому сенсі, в якому фашисти були антисемітами, — вона знищує іншу частину свого народу. А Росія просто виступає на боці однієї зі сторін конфлікту», – запевняє Симоньян.
Подібна теза суперечить усьому, що пропагандисти говорили раніше. Теза про «громадянську війну в Україні» постійно була присутня в російському просторі як мінімум останні 8 років, проте вона завжди стосувалася лише окупованої частини Донбасу. Щодо так званої «спецоперації», тобто повномасштабної війни Росії проти України, раніше вона ніколи не заперечувалася, навпаки, усі зусилля кремлівської пропаганди були спрямовані на те, щоб її виправдати та героїзувати.
Це вже не вперше, коли російська пропаганда суперечить сама собі. Її наративи регулярно заперечують один одного, а часом є настільки самовикривальними, що не потребують будь-яких спростувань. Згадаймо, що ще до початку повномасштабного вторгнення в Україну російські чиновники та пропагандисти не лише публічно заперечували сам намір розпочати війну, а й накидалися із потоком звинувачень на західних політиків і ЗМІ, які попереджали про майбутню агресію.
Офіційна представниця МЗС Росії Марія Захарова неприховано глумилася, заявляючи, що інформація про плани вторгнення, опублікована в німецькій пресі – це «брехня» та «антисемітський тролінг», який «винищує будь-який здоровий глузд». За місяць до вторгнення Захарова додала, що попередженнями про близькість війни «Штати хочуть морально знищити громадян України».
Паралельно із цим частина російських ідеологів та пропагандистів відкрито закликала до війни, не звертаючи уваги на брехню своїх «офіційних спікерів». Відомий кремлівський філософ Олександр Дугін , не криючись, вимагав від Кремля захопити всю Лівобережну Україну, дійти до країн Балтії та запропонувати їм вибір: нейтралізація чи війна. Йому вторив колишній шпигун Андрій Безруков, пропонуючи, щоправда, дещо «помірніший» варіант: дійти до кордонів Західної України.
Після початку повномасштабної війни ці дві тези, що суперечать одна одній, продовжували паралельно співіснувати в інформаційному просторі. Так, очільник російського МЗС Сергій Лавров навіть 10 березня примудрився заявити, що «Росія не нападала на Україну». Його колеги не настільки відірвані від реальності і переважно не заперечували факту вторгнення, проте намагалися дотримуватися риторики про «вимушену спецоперацію» і стверджували , що «Америка втягнула Росію у війну», руйнуючи тим самим чинний світопорядок. Водночас подібні твердження спокійно сусідять із прямо протилежними заявами про те, що знищення «англосаксонського світопорядку» є «історичною місією Росії» та внеском у «звільнення світу від неоколоніального гніту Заходу».
Теорія про те, що саме Захід втягнув Росію у війну, є не менш внутрішньо суперечливою. Так, СЗР Росії стверджує, що Україна нібито сама здійснювала розробку ядерної зброї за власною ініціативою, а американці лише знали про це і готові були за потреби допомогти. Про це написали 3 березня РІА «Новости», а буквально наступного дня те саме інформаційне агентство з посиланням на колишнього проросійського прем’єр-міністра України Миколу Азарова повідомило, що до кінця року саме НАТО нібито планував спровокувати конфлікт з Росією із території України, розмістивши там власну ядерну зброю.
Щодо нинішніх подій в Україні у позиціях російської влади та пропагандистів також немає єдності. Вже згадана Маргарита Симоньян лише нещодавно запевняла, що Росія воює не з Україною, а з НАТО та США. Водночас зовсім недавно Симоньян, як уже згадувалося вище, взялася заперечувати сам факт російської «спецоперації» в Україні, заявляючи, що в країні триває громадянська війна одних українців з іншими, навіть не згадуючи при цьому НАТО. Провідні російські ЗМІ також пишуть у своїх програмних статтях, що «майже весь український народ заражений нацизмом», а тому має пройти тотальну деукраїнізацію та повне переформатування національної самосвідомості.
Проте більшість росіян воліє не помічати цих протиріч, обираючи серед безлічі пояснень, запропонованих пропагандою, найзручніші для себе, благополучно забуваючи про інші. Ми вже зазначали раніше, що психологічна потреба обивателів уникати страшної для них правди є вкрай сильною, і головним способом такого уникнення стає доведений до самогубної стадії конформізм. В результаті росіяни самі щосили прагнуть повірити, що черговий удар по нормальному життю був вимушеним, правильним і вжитим задля їхнього добра.
Другою причиною успіху пропаганди можна назвати глибинне спотворення сприйняття, що склалося за довгі роки інформаційного впливу. У свідомості російської більшості вибудувався ілюзорний світ, в якому увесь Захід ненавидить Росію за сам факт її існування, і мріє знищити її незалежно від поведінки Кремля. Росіяни, які звикли жити в агресивному мілітаристському світі, впевнені, що Захід мислить у тих самих категоріях, і вже не можуть уявити інакшого мислення.
Із двох перелічених факторів природним чином випливає третій, який можна позначити як «ідейний цинізм». Носії цієї свідомості вірять у пропаганду лише частково, чудово розуміючи, наскільки брехливою вона є в інших аспектах. Однак такі люди вважають, що «ціль виправдовує засоби», і згодні на будь-яку підлість, якщо та, на їхню думку, «вигідна Росії». Перелік «вигідного» для країни знову ж таки визначається в їхніх очах пропагандою. Нав’язані пропагандою страхи стали поживним ґрунтом для виникнення подібного цинізму. Якщо люди вірять, що їхній ворог є смертельною загрозою, їм досить просто розлюднити такого ворога і вважати, що для боротьби з ним припустимими є будь-які засоби.
Результати цих процесів добре прослідковуються у даних соцопитувань росіян. Навіть прокремлівські соціологи не приховують, що й ті учасники фокус-груп, які транслюють офіційно озвучені цілі війни (денацифікація, демілітаризація), не розуміють їхнього сенсу. Попри це люди стверджують, що «СВО слід вести до кінця». Інша група учасників прямо зазначає, що війна – це «результат задоволення політичних амбіцій російського керівництва», а також «боротьба за родючі землі».
Втім, більшість росіян висловлюються за підтримку війни, що підтверджується, зокрема, численними свідченнями російських дисидентів, які повідомляють про неможливість порозумітися з більшістю своїх близьких. Водночас, за їхніми словами, частка тих, хто вважає боротьбу за нові території гідним приводом для війни, значно зросла. У вуличних опитуваннях росіяни прямо говорять, що «слід забрати цю землю собі» та «стерти Україну з лиця землі».
Офіційний державний сайт «Украина.ру» у своєму Телеграм-каналі регулярно знущається з українців, зокрема із жінок-жертв насильства, пропонуючи «зґвалтування по талонах». Він же періодично репостив заклики вішати захисників Маріуполя прилюдно з вантажівок на вулицях, прикріпивши їм на груди таблички «Я бандерівець». Нагадаємо, що саме так чинили фашисти із радянськими партизанами. Проте все це не бентежить російського обивателя, що свідчить про серйозну зміну свідомості та моральних орієнтирів багатьох росіян. Схоже, що без довгої та цілеспрямованої денацифікації зцілити російське суспільство буде вже неможливо.
Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Стаття передрукована з дозволу Center for European Policy Analysis (CEPA)
