У новому випуску програми “Stop Fake News” ми розкажемо вам про найвідоміші міфи радянської пропаганди про Другу Світову війну. А саме: чому неправильно використовувати термін “Велика Вітчизняна Війна”; як Сталін та Гітлер поділили між собою Європу у 1939 році; про те, що чекісти, а не німці, підірвали Дніпрогес та замінували Хрещатик; про справжні розміри допомоги західних країн Радянському Союзу у часи війни та про повністю вигадану історію про 28 панфіловців.
Доброго дня!
Ви дивитеся програму “СтопФейк”, в якій ми розповідаємо про дезінформацію у мас медіа, аналізуємо хто і навіщо намагається обманути вас в засобах масової інформації і як від цього уберегтися. Мене звуть Катерина Крук.
Сьогодні ми поговоримо про найбільші міфи про Другу Світову війну, що були сконструйовані радянським союзом і досі пропагуються росією.
Ось уже кілька років Україна відзначає День пам’яті та примирення. Таким чином ми долучаємося до європейської традиції вшанування пам’яті жертв Другої світової війни саме у день капітуляції нацистської Німеччини, 8 травня 1945 року. Адже радянське, а згодом і російське 9 травня, вже давно перетворилося на пропагандистський захід, у якому першу скрипку відіграють не подвиг військових чи жертви мирного населення, а вєлікая дєржава і вождь. Однак ми мусимо навчитися відділяти вшанування пам’яті від вшанування тоталітарного режиму і кремлівської пропаганди. А для цього потрібно добре знати факти і вміти розрізняти міфи.
Отож, перший міф і історична маніпуляція стосуються відмінностей між Другою Світовою війною та Великою Вітчизняною. Друга світова війна це наймасштабніша війна в історії людства, яка почалася 1 вересня 1939 року. Воєнні дії відбувалися на території 40 країн. Друга світова війна мала кілька театрів воєнних дій:східноєвропейський, західноєвропейський, середземноморський, африканський, тихоокеанський. Закінчилася Друга Світова 2 вересня 1945 року із підписанням акту капітуляції Японської імперії.
«Велика Вітчизняна війна» — це ідеологічно обтяжена радянська назва збройного конфлікту між СРСР та Німеччиною 1941—1945 років, яка є складовою Другої світової війни. Вперше таке словосполучення прозвучало у радіо виступі Йосифа Сталіна у липні 1941 року. «Війну з фашистською Німеччиною не можна вважати війною звичайною. Вона є війною не тільки між двома арміями. Вона є разом з тим великою війною всього радянського народу проти німецько-фашистських військ”, сказав він.
Пізніше, перемогу над нацистською Німеччиною почали використовувати як основоположний міф про радянський союз, як про силу добра і народ-переможець.
Однак для України участь у Другій Світовій війні не обмежувалася лише періодом радянсько-німецького протистояння. Вона почалася з першого вересня 1939, нападу Німеччини на Польщу, адже саме до її складу входили Західні терени України. До останнього дня Другої світової— 2 вересня 45 року — майже на всіх її фронтах у складі збройних сил не тільки СРСР, але й Польщі, Канади, США та інших країн Об’єднаних Націй боролися солдати та офіцери-українці. Тому для нас вживати термін “велика вітчизняна” є не лише ідеологічно, але й історично та географічно неправильним, адже ми мусимо дивитися на досвід усіх частин України.
Другий міф стосується заперечення фактів співпраці та союзництва між Радянським Союзом та Німеччиною. Нацистська Німеччина і сталінський СРСР були рівною мірою незадоволені світовим устроєм, сформованим внаслідок Першої світової війни. У тих умовах зближення Третього Рейху і Радянського Союзу було природним.
19 серпня 1939 року представники Німеччини та СРСР підписали широкий економічний договір. Того ж дня В’ячеслав Молотов передав проект пакту про ненапад між двома країнами. Угода гарантувала Гітлерові невтручання СРСР у боях з Польщею, Францією та Британією. Німеччина пристала на пропозицію СРСР і 23 серпня 1939 року було підписано пакт про ненапад, знаний як пакт Молотова-Ріббентропа. Хоча по суті це є договір між Сталіном і Гітлером щодо розподілу сфер впливу у Європі, закріплений таємним додатковим протоколом. Радянський Союз захотів отримати Естонію, Латвію, Фінляндію, східну частину Польщі, Бессарабію. Фактично, підписання Пакту стало прелюдією до європейської війни, адже Польща була пов’язана союзницькими договорами з Британією та Францією. Підписання пакту зробило керівництво СРСР співучасником злочину Гітлера. До речі, радянські історики заперечували існування таємного протоколу про переділ Європи аж до 80-років. Але у 1992 році було знайдено та оприлюдено радянський оригінал з архіву ЦК КПРС.
Третій міф стосуєтья звинувачування німців у радянських злочинах. Дніпрогес у Запоріжжі, Хрещатик та Успенський собор у Києві було заміновано радянськими спецслужбами. 18 серпня 1941 року працівники радянського НКВС підірвали частину греблі Дніпровської гідроелектростанції. У наслідок вибуху та 20метрової хвилі, спричиненої ним, німці втратили близько 1500 осіб. А ось втрати мирного населення та червоноармійських частин, які здійснювали переправу через Дніпро, за різними підрахунками складає від 80 до 100 тисяч осіб. Чекісти не повідомили ані цивільне населення, ані власне військове керівництво про запланований підрив. Радянська історіографія так само замовчує факт, що саме німці відремонтували зруйновану частину греблі і завезли нове обладнання. З літа 1942 року Дніпрогес відновив свою роботу.
Руйнування мирних міст було складовою частиною так званої тактики “випаленої землі”, оголошеної Сталіним 3 липня 1941 року. У промові Сталін закликав знищувати все цінне, що неможливо було вивезти з територій, які опинилися під загрозою ворожої окупації. Відступаючи з Києва, радянські спецслужби замінували майже всю центральну частину міста. Точно відомо про замінування будинків на Хрещатику, будинків Держбанку, Оперного театру, Центрального комітету партії на Михайлівській площі та будівлі НКВД на Володимирській, Музею Леніна — колишнього педагогічного музею, де свого часу засідала Українська Центральна Рада. Існують також свідчення про спроби замінувати Софійський собор. Вибухи на Хрещатику сталися 24 вересня — почалися величезні пожежі. Німці намагалися їх гасити, протягнувши шланги до Дніпра і качаючи воду. Однак радянські підпільники їх перерізали. Радянську пожежну техніку вивезли з Києва раніше, німецьких пожежних машин не вистачало. Пожежа тривала майже два тижні. Всього в районі Хрещатика зруйнували 324 будівлі, тисячі киян залишилися без даху над головою.
Ще одним міфом є історія про те, що Радянський Союз переміг Німеччину сам, без допомоги західних країн. Тому навіть якщо і згадували про ленд-ліз, програму передачі союзникам військової техніки та боєприпасів, то применшували її розміри. Обсяг допомоги радянському союзу склав понад 11 мільярдів доларів, а загальна допомога країн заходу для СРСР могла сягати аж 19 мільярдів доларів. В умовах протистояння СРСР і США в часи Холодної війни цей міф мав підкреслити виключний внесок Союзу в перемогу. При цьому особливу увагу зосереджували на применшенні ролі союзників. Нівелювання значення союзницької допомоги за ленд-лізом стало однією з головних складових цієї політики.
Ось деякі з цифр, які показують масштаби західної допомоги. Майже 70% усього транспорту становили американські автомобілі. У той час як Сполучені Штати дали близько 20 тисяч автомобілів для радянської «Катюши», СРСР випустив усього 600 вантажівок. США і Британська імперія надали понад 18% авіабензину, використаного за роки війни радянською авіацією. Також за ленд-лізом СРСР отримало 622,1 тисяч тонн залізничних рейок (понад 56% від власного виробництва). Продовольства, яке було доставлено в СРСР, вистачило б для того, щоб годувати армію в 10 мільйонів осіб протягом 1 688 діб, тобто упродовж усієї війни.
Одним із найбільш відомих міфів радянського союзу про Другу світову є міф про подвиг 28 панфіловців. Начебто, 16 листопада 1941 року 28 радянських воїнів різних національностей – росіяни, українці, казахи, киргизи – вступили у бій проти 50 німецьких танків, які рвалися до Москви. Під час бою майже всі герої загинули, але ціною власного життя знищили 18 ворожих танків і сотні гітлерівців. Насправді ж, ніякого бою 28 панфіловців із німецькими танками не було — це вигадка. Того дня біля роз’їзду Дубосєково у складі 2-го батальйону з німецькими танками билася 4-та рота, з якої загинули понад сотню бійців, а не 28, як про це писали в газетах. 7 липня 2015 року Держархів РФ опублікував документи, які підтверджують: історію про 28 героїв-панфіловців вигадали співробітники газети «Красная звезда». При чому міф було зруйновано руками слідчих радянської прокуратури, які відновили факти про ті дні у процесі розгляду справи солдата, ім’я якого було серед числа міфічних панфіловців. Допитаний слідчими колишній командир полку Капров категорично заявив, що «ніякого бою 28 панфіловців із німецькими танками поблизу роз’їзду Дубосєково не було, — це суцільний вимисел. Ніхто з кореспондентів до нього не звертався тоді. Жодного політдонесення з цього приводу він не писав. Командир полку зазначив, що не знає, на підставі яких матеріалів писали в газетах, зокрема в “Красной звезде”, про бій 28 гвардійців із дивізії ім. Панфілова». Отож історія про бійців, іменами яких називали вулиці і знімали фільми, є просто вигадкою, адже такого бою ніколи не було і про це говорять самі учасники подій.
На сьогодні це все. А ми продовжимо слідкувати за пропагандистами та їхніми намаганнями маніпулювати вашою точкою зору. Якщо ви побачили інформацію, правдивість якої викликає ваші сумніви, поділіться з нами і ми її перевіримо. Висилайте новини на перевірку на нашу поштову адресу, або через форму “Повідомити про фейк” на сторінці стопфейк. орг. На цьому ж сайті ви знайдете більше аналітики та розвінчаних фейків. До зустрічі через тиждень!
