Коли у 2014 році Крим зайняли так звані «зелені чоловічки», світ (а принаймні його цивілізована частина) уперше зіткнувся з, якби це здалося, новою формою ведення війни. Від того моменту фурор зробив термін гібридна війна.
Одним з найважливіших предтеч теорії гібридних воєн вважається колишній російський військовий Євгеній Месснер. Сам автор теорії «бунтівних воєн» був досить цікавою особистістю. Народився наприкінці ХІХ ст., а військову службу відбував спочатку у царській армії, а пізніше – у «білих», у військах генерала Денікіна. Після їх евакуації з території України подався на еміграцію до Королівства сербів, хорватів і словенців, де у 1941 році виконував функції директора Німецького інформбюро, яке переказувало сербській пресі воєнну інформацію та оголошення. Був професором військової справи. Служив у Відділі пропаганди «Південний схід» Вермахту, у якому керував російською секцією. У 1943–1944 роках був редактором часопису Корпусу «Русское дело». З половини березня 1945 року у ранзі майора очолив відділ пропаганди у штабі 1-ої Російської Національної Армії генерала Б.А.Смисловського-Хольмстона. Після війни емігрував у Аргентину. У 50-их роках був співтворцем південноамериканського відділення Інституту досліджень проблем війни та миру імені проф. ген. М.М. Головіна.
Сучасна війна має явних і потаємних учасників
Євгеній Месснер звернув увагу на затирання різниць поміж станом війни та станом миру, вказуючи на нівелювання межі між регулярними і нерегулярними військовими підрозділами, парамілітарними формуваннями, недержавними мілітарними формуваннями, озброєними групами, як наприклад злочинні групи, озброєні формації підприємств чи партійні боївки, суспільно-політичні організації.
Спеціалісти вказують, що протягом останніх років ознаки практичного використання концепції бунтівних (гібридних) воєн, збагаченої новими технічними осягненнями (зростання їх значення Месснер передбачав уже в 60-их роках ХХ ст., пишучи про використання у війні «електронного мозку» і сучасних технологій), були помітні не тільки в Україні, але і під час так званої Арабської весни. Згідно з концепцією Месснера, кожна сучасна війна має своїх явних і таємних учасників. Він показував це на прикладі війни на Корейському півострові, у якій Північну Корею офіційно підтримав Китай, а неофіційно – СРСР. Такий тип війни викликає розмиття цілей наявного конфлікту. Образ традиційного противника, тобто ворожої армії, є розмитий. Ворогом стає суспільство, народ. Війна починає виходити за межі традиційного простору ведення збройного конфлікту і переходить у сферу ментального простору. Окрім того у такому типі війни важко розмежувати легальні та нелегальні військові дії. Коли затирається різниця між армією і суспільством, яке схопило у руки зброю, коли на міських, урбанізованих теренах ми маємо справу з боївками – тоді деградує і військова етика.
З нашої точки зору, важливо усвідомити собі, що військові дії (на що звертав увагу Месснер) можуть вестися чотирма способами. Можемо мати справу з війною, у якій регулярна армія воює з армією іншої країни. Війна була раніше оголошена і бойові дії проводяться згідно з визначеними принципами. Але можемо також мати справу з пів-війною, агресивною дипломатією (як, наприклад, холодна війна) і дипломатією. У цих випадках затирається різниця між формальним станом миру і станом війни. Суспільства живуть у несвідомості факту ведення проти них війни. Тож основним принципом ведення гібридної війни є порушення 1 статті Гаазької конвенції з 1907 року, у якій мова про те, що дві країни, які розпочинають воєнні дії, насамперед недвозначно інформують про це, оголошуючи війну, або висуваючи ультиматум з умовою оголошення війни. Як пам’ятаємо, ані у Грузії у 2008 році, ані в Україні в 2014 році цього не було.
Дезінформація і маніпуляція
Принцип Мао Цзедуна, згідно з яким війна не є продовженням політики іншими засобами, а є, власне, формою політики, знайшов своє відображення у гібридній війні. Головним знаряддям, яке використовується у цій формі ведення конфлікту є психологічно-інформаційна діяльність. Основною метою бунтівної війни (гібридної війни), на думку Месснера, є консолідація свого народу і перетягнення на свою сторону якомога більшої частини народу ворожої держави. Для цього необхідно викликати страх, який межує з відчуттям паніки. Важливим елементом цих дій є підривання довіри та поваги до органів державної влади, а також підривання віри у сили власної країни й народу, у тому числі в їхні оборонні можливості. Месснер писав: «Бунтівна війна – це війна усіх проти усіх, причому ворогом може бути земляк, а союзником – чужинець». З цією метою у даній країні використовуються несвідомі цього незадоволені соціальні групи, під’юджуються конфлікти, які потенційно можуть розвинутись у напрямку вуличних заворушень або і дестабілізувати функціонування країни (як, наприклад, конфлікт із національною меншиною, яка проживає у цьому регіоні, чи конфлікт з сусідньою державою). Це викликає відчуття хаосу, перебування у ворожому оточені, відсутності контролі над перебігом подій.
І хоча Месснер описав і розвинув свою теорію у другій половині ХХ століття, історичні приклади використання елементів гібридної війни ми знайдемо і набагато раніше. У інтерв’ю, яке ми зробили для Stop Fake з професором Пшемиславом Журавським вель Граєвським під час Форуму Європа – Україна у місті Ряшів, радник міністра закордонних справ Польщі звернув увагу на те, що Росія використовувала цей метод вже набагато раніше. Професор Журавський вель Граєвський зацитував уривок з листа, висланого у 1845 році (період Кримської війни та облоги Севастополя) генерал-фельдмаршалом Іваном Паскевичем до князя Горчакова. У листі він пропонував найняти відданих ісламові турків-фундаменталістів і за їх допомогою розпропагувати в Османській імперії ідею, згідно з якою султан зрадив іслам, йдучи на союз з християнами – Францією, Великобританією і Сардинією. Ідея полягала у тому, що Росія підбурить проти султана місцевих турецьких ватажків – аг, а розпалюючи внутрішній конфлікт, осягне свої політичні цілі. Таким чином були також спровоковані конфлікти на території Речі Посполитої, як хоча б через інспіровані послом Росії Слуцька і Радомська конфедерації.
Чудовим прикладом ведення гібридної війни було втягнення Великобританією Росії у конфлікт з Наполеоном. Після підписання Тільзитського миру британці шукали способу, щоб спровокувати царя до нападу на Францію. Цього не можна було осягнути безпосередніми діями, тож перекуплено «агентів впливу» серед представників найвищої аристократії і розповсюджувано плітки – наприклад, про приниження Росії завдяки підписанню ганебної Тільзитської угоди, про зловіщі плани Наполеона знищити Росію як державу, а разом із нею – і Православну Церкву. Ця агітація тривала… протягом п’яти років, але принесла очікуваний результат. Росія вийшла з системи континентальної блокади й сконтактувалась з антинаполеонівською опозицією.
Д-р Лєшек Сикульський у статті «Російська концепція бунтівних воєн Євгенія Месснера» звертає увагу на те, що сьогодні головним визначником сили даної держави є рівень суспільного морального духу, інтегральність самоідентифікації суспільств і народів, а також здатність нав’язати іншим суспільствам своє бачення політичного ладу. Народна дипломатія випереджує дипломатію класичну, а інформаційна війна (яка розуміється як вплив на сферу свідомості цілих суспільств з метою зміни їх поглядів у визначеній сфері) є базовою формою реалізації політичних цілей.
Джерела:
Leszek Sykulski, Rosyjska koncepcja wojen buntowniczych Jewgienija Messnera, „Przegląd geopolityczny”, 2015, Tom II.
Павел Боболовіч, Войцєх Покора, Кінець кінців ми сперечатимемось на нарах у Колимі або примиримося із кулями у потилицях в одній ямі – частина 2
Anatol Taras, Anatomia nienawiści. Stosunki polsko-rosyjskie XVIII–XX w., wyd. Demart, 2016.
