Наталя ІЩЕНКО
«Справа Марківа» є прикладом одного з епізодів гібридної війни, яка ведеться проти України не тільки напряму РФ, але і кремлівськими проксі в світі, зокрема і в Європі. Добре, що у цьому випадку із засудженням, а потім виправданням українського нацгвардійця Росії та її агентам не вдалося досягти успіху. Але Україна має зробити висновки, щоб наступного разу не програти.
ПОЛІТИЧНА МОТИВАЦІЯ
Віталій Марків разом з родиною жив у Італії. В у нього подвійне громадянство — українське та італійське. У 2013 році він приїхав до України, щоб спочатку взяти участь в протестах на Майдані, а потім, після початку війни на сході України, вступити до добровольчого батальйону Національної гвардії.
Італійські правоохоронці затримали Віталія Марківа, коли він із родиною прилетів до Італії в червні 2017 року. Його звинуватили в причетності до обстрілу, внаслідок якого біля Слов’янська 24 травня 2014 року загинули італійський фоторепортер Андреа Роккеллі та перекладач, правозахисник, росіянин Андрій Миронов. Тоді ж отримав поранення, але вижив французький фотограф Вільям Рогелон.
В рамках справи Марківа суд визнав потерпілою стороною низку італійських журналістських організацій і прийняв їх цивільний позов проти України у зв’язку із загибеллю колеги. Проти української держави (в особі посла України в Італії Євгена Перелигіна) позивалися Національна федерація італійської преси (FNSI), обласна Асоціація журналістів Ломбардії та Асоціація фотографів-фрілансерів Cesura Lab, серед засновників якої був Андреа Роккеллі.
12 липня 2019 року суд присяжних італійського міста Павія засудив Марківа до 24 років ув’язнення. Визнавши винним нацгвардійця, суд задовольнив також вимоги цивільних позивачів, фактично визнавши винною і державу Україна.
«Я ніколи не бачив такого абсурдного вироку за п’ятдесят шість років своєї кар’єри», – сказав Раффаелле Делла Валле, адвокат, який представляв інтереси Віталія Марківа. Він відразу назвав вирок політично вмотивованим.
ДОКАЗИ, ЯКІ «ЗНАЙШЛИ В ІНТЕРНЕТІ»
Італійська сторона не проводила розслідування в Україні, відмовившись від проведення слідчих дій на місці події та від пропозиції України щодо створення спільної слідчої групи.
Звинувачення базувалося на свідченнях свідків – Вільяма Рогелона, який був разом із Роккеллі та Мироновим, та італійських журналістів, які працювали на Донбасі та писали про загибель колеги.
До аргументів на користь вини українського нацгвардійця італійська прокуратура також додала публікації… російських пропагандистських медіа. Як писала New York Times (переклад тут), серед доказів причетності Марківа до смерті італійського фотокореспондента та його російського перекладача, фігурують матеріали, які обвинувачення взяло з Інтернету (!).
Це
- відео телеканалу Russia Today (нині RT),
- стаття з російського пропагандистського ресурсу “Русская весна” (цей рупор роспропаганди взагалі на початку процесу активно висвітлював справу Марківа, а публікації з “Русской весны” передруковували в Італії),
- інтерв’ю з неназваним «капітаном української армії» в італійській газеті Corriere della Sera.
“Зазвичай, ми не стріляємо у напрямку міста і по цивільним, але коли бачимо рух, заряджаємо важку артилерію. Так сталося з автомобілем двох журналістів та перекладача. Звідси ми стріляємо на відстань півтора кілометра”, – йшлось у «ключовому доказі» обвинувачення, словах анонімного українського військового в матеріалі Corriere della Sera.
Як пише журналістка Ольга Токарюк, яка всі ці роки висвітлювала справу Марківа, під час слідства італійська поліція допитала авторку цієї публікації, Іларію Морані, яка розповіла, що текст – це добірка висловів, почутих у телефонній розмові між військовим (яким нібито був Марків) і її другом, фотографом Марчелло Фаучі, і потім переказаним в статті. У суді Морані сказала, що в статті «повністю, але може не дослівно» передала зміст бесіди.
На питання , чи з розмови випливало, що саме Марків був «капітаном», як його згадувала Морані у статті, вона відповіла, що в неї склалося таке враження, тому що він називав інших солдатів «мої хлопці». З цього вона зробила висновок, що він мав командні функції.
Спираючись на ці матеріали, італійські правоохоронці дійшли висновку, що анонімним капітаном, що згадувався в публікації, був Марків, а цитати з газетної статті, були розцінені як… визнання нацгвардійцем своєї провини (!).
ШТАМПИ РОСПРОПАГАНДИ В ІТАЛІЇ
Щоб краще зрозуміти загальну атмосферу процесу, можна навести слова самого Марківа, який розповів, що італійський прокурор запитав у нього під час судового розгляду, чому він «хоче брати участь у братовбивчій війні?». «І я такий: зрозуміло!.. Тобто моя справа – це було замовлення росіян, безумовно”, – зазначив нацгвардієць.
Окрім класичного наративу роспропаганди про «братовбивчу», чи «громадянську війну» на Донбасі, використовувався італійцями і інший стандартний кремлівський штамп – про «нацизм в Україні».
Як зазначала Ольга Токарюк, українських військових на Донбасі обвинувачення описувало як симпатиків крайніх правих сил, які вбивають цивільне населення.
Намагалися представити військових і українців, які їх підтримують, як націоналістично налаштованих радикалів і окремі італійські медіа. Коли на слухання по справі Марківа приїжджали представники української діаспори Італії, в місцевих ЗМІ їх називали “націоналістами”.
Однією зі спроб дискредитації української влади та українських військових стало представлення в якості доказів доповідей міжнародних організацій – звіту ОБСЄ про ситуацію зі свободою слова в Україні у листопаді 2013 – травні 2014 року та лист до тоді новообраного президента Петра Порошенка від правозахисної організації Human Rights Watch від 6 червня 2014 року. Їх представила під час судового засідання адвокат родини Роккеллі Алессандра Баллеріні.
Адвокат заявила, що у цих документах йдеться про численні утиски журналістів в Україні нібито з боку проукраїнських сил, а також про обстріли українськими військовими цивільних під Слов’янськом. Але насправді у звіті ОБСЄ констатується, що більшість нападів на журналістів сталися на контрольованому бойовиками Донбасі та під час російської окупації Криму.
В листі правозахисників дійсно висловлюється стурбованість загрозами для мирного населення в районі Слов’янська, але HRW каже не про цілеспрямовані напади на цивільних осіб з боку української сторони, а про те, що місцеві мешканці страждають від перестрілок і закликає «всі сторони» «відповідно до стандартів прав людини» «вжити всіх можливих заходів», щоб уникнути чи звести до мінімуму випадкові втрати цивільного населення.
“ПРЕЗУМПЦІЯ ВИНУВАТОСТІ”
Загалом кількість маніпуляцій, пропаганди, дезінформації та фейків в справі Марківа та навколо неї просто зашкалює, а масштаби кампанії вражають. Складається враження, що, за задумом Кремля, ця гібридна спецоперація мала стати однією з ключових на російсько-українському інформаційному фронті.
«Вирок Суду присяжних міста Павії став результатом не аналізу доказів у справі і доведення вини підозрюваного “поза жодним сумнівом”, а наслідком масивної медійної та пропагандистської антиукраїнської кампанії» , – зазначав після вироку першої інстанції Олесь Городецький, голова Християнського товариства українців в Італії. «Жодне твердження, яке звучить в офіційному обвинуваченні прокуратури, не має доказового підтвердження», – наголошував він.
У березні нинішнього року було оприлюднено дослідження Українського кризового медіа-центру щодо ролі кремлівських наративів та дезінформації у справі Марківа.
Згідно із висновками дослідників, хід процесу упереджено висвітлювали популярні італійські медіа: у матеріалах навіть поважних журналістів звучала “презумпція винуватості”, повторювалася кремлівська дезінформація про Україну та не було надано слово стороні захисту Марківа.
Мережа італійських онлайн-ресурсів, переважно ліво- та ліворадикального спрямування, брала участь у кампанії систематичної дискредитації української держави, військових та журналістів, які проводили своє розслідування справи Марківа. Ці ресурси в інших своїх публікаціях підтримували російську агресію на Донбасі та політику Кремля, а одним з авторів виступав… колишній італійський боєць на боці так званої “ЛНР” (!).
Матеріали цієї онлайн-мережі, які містили дезінформацію та кремлівські наративи, поширювали представники журналістських організацій, які виступили цивільними позивачами проти держави Україна у справі Марківа – зокрема, Національної федерації італійської преси, «надаючи таким чином їм більшої ваги в очах громадськості».
«Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалювала колегія присяжних, цілком імовірно, що поширювана в поважних медіа та онлайн-ресурсах дезінформація про Україну та справу Марківа могла мати вплив на їх вирок.
Зважаючи на ці фактори, можна з великим рівнем впевненості говорити, що справа Марківа в Італії була “операцією впливу” Кремля, спрямованою на дискредитацію України, її збройних сил, а також на підрив довіри та підтримки України з боку Заходу», – зазначає Український кризовий медіа-центр.
ТРИ ВИСНОВКИ НА МАЙБУТНЄ
Після вироку італійського суду, який на підставі сумнівних доказів відправив військовослужбовця Національної гвардії України за грати майже на чверть століття, здійнявся справжній міжнародний скандал, вся абсурдність процесу стала відома громадськості, і ситуація змінилася.
3 листопада 2020 року Апеляційний суд присяжних в Мілані виправдав Віталія Марківа. Після виправдання нацгвардійця в той же день було звільнено, і вже 4 листопада він повернувся до України.
9 грудня ц.р. Верховний касаційний суд Італії підтвердив рішення Апеляційного суду Мілана про звільнення Марківа через відсутність складу злочину.
Так само було підтверджено зняття обвинувачення проти України та української армії. Відкинуте і прохання цивільних позивачів про відшкодування з боку Української держави.
Цю гібридну битву вдалося виграти, але війна триває. Для неповторення вже зроблених помилок з кейсу Марківа необхідно зробити висновки на майбутнє.
Першим, напевно, є усвідомлення того, що навіть в країнах НАТО і ЄС можуть існувати цілі мережі агентів Кремля та «корисних ідіотів», що їм допомагають, там може успішно працювати російська пропаганда, а місцеві журналісти можуть бути упередженими щодо України, і, нарешті, що правосуддя навіть в країнах-колисках світової демократії іноді може піддаватися злоякісному гібридному впливу РФ.
Другим висновком, що випливає з першого, є те, що Україні – і владі, і громадському сектору – треба займати набагато більш проактивную позицію в комунікації із журналістською спільнотою та громадськістю важливих для нас зарубіжних країн. Звісно, як казав Віталій Марків відразу після отримання звістки про своє остаточне виправдання, «брехня ніколи не здолає правду». Але популярність російських наративів в італійських медіа каже, окрім всього іншого, і про те, що українська сторона серйозно недопрацьовує в комунікаційній сфері, принаймні на європейському напрямку.
І висновок номер три: «кейс Марківа» свідчить, що ресурсів та «креативу» у РФ достатньо, щоб спробувати десь і колись повторити подібну, або іншу, але так само гібридну атаку. Україна має бути до цього готовою набагато краще, ніж дотепер.
Більше про справу Марківа дивіться у фільмі:
Переклад фільму англійською мовою дивіться тут.
