Джерело: Георгий Почепцов, для Детектора медіа
Фейки і популісти повертають нас у комфортне поле старих цінностей. При цьому важко сказати, чи це можливо. Швидше за все – ні. Повернути старий світ ще нікому не вдавалося.
Фейки давно супроводжують людство (див. добірку історичних фактів). До них можна додати ще більш ранні явища. Папа Римський побачив перші фейкові новини у словах змія в раю, коли той розмовляв з Євою (див. тут і тут). З цього фейку й почалося людське гріхопадіння. Тож фейки не такі й прості.
При цьому Папа Римський дуже чітко позначає суть фейка: «Термін «фейкові новини» серйозним чином обговорюється і дебатується. Загалом він стосується поширення в онлайні або в традиційних медіа. Він має справу з неправдивою інформацією, заснованою на неіснуючих або змінених фактах, покликаних обдурити читача або маніпулювати ним. Поширення фейкових новин може сприяти досягненню конкретних цілей, впливу на політичні рішення, служити економічним інтересам. Ефективність фейків базується на їх особливості імітувати справжні новини, здаватися правдоподібними. Ці фальшиві, що здаються достовірними, новини «прив’язливі», оскільки вони захоплюють увагу людей, апелюючи до стереотипів і соціальних забобонів і експлуатуючи миттєві емоції, такі як занепокоєння, презирство, гнів і розчарування. Здатність поширювати такі фейкові новини часто ґрунтується на маніпулятивному використанні соціальних мереж і способів їх функціонування. Неправдиві історії можуть поширюватися так швидко, що навіть авторитетне спростування не може зупинити завдані збитки».
До речі, не лише українські школи взялися за розвиток медіаграмотності учнів, а й італійські. Ймовірно, світ отримав іще одну додаткову ступінь складності, коли тиражований факт може виявитися не тільки правдою, а й фейком.
Німмо запропонував модель інструментарію пропаганди у вигляді 4D: Dismiss – заперечувати, Distract – відволікати, Distort – спотворювати, Dismay – лякати. В останньому випадку він має на увазі, що якщо вам не подобаються чиїсь політичні плани, слід налякати їхнього автора, що також може загальмувати їх поширення.
Німмо вважає, що саме так, за цими чотирма шаблонами, працює російська пропагандистська машина, президент Трамп, так відреагувала Росія на обвинувачення спецпрокурора Мюллера. Він також проаналізував меметичну війну з Макроном під час французьких президентських перегонів.
Виходить, що перед нами навіть не «алгебра», а всього лише «арифметика» пропагандистської боротьби, що завжди буває, коли починає діяти масова аудиторія. Масовий продукт завжди створюється в досить спрощеній формі, без цього він не може отримати хорошого поширення.
Які стратегії пропонує сучасний світ для боротьби з фейками? Для цього спочатку треба розібратися з типами фейків.
В рамках Бі-бі-сі йдеться про такі варіанти фейків:
- свідомо запущена фальшива інформація для досягнення політичних цілей або отримання грошей від трафіку онлайн;
- фальшива інформація, поширювана журналістами, які не розуміють, що передають брехню;
- новини, які, наприклад, завдавали дискомфорт Трампу, не є фейком, люди не хочуть їх визнавати, тому хочуть їх приглушити.
Як бачимо, багато чого залежить не від самих фейків і їхніх прихованих творців, а від споживачів інформації, які самі включаються в поширення брехливих новин.
Джонсон пропонує виділити п’ять типів фейкових новин:
- стопроцентна фальшивка,
- упереджені,
- чиста пропаганда,
- неправильне використання даних,
- неточні й недбалі.
Знову ми бачимо типову гуманітарну класифікацію, де відбувається явне перетинання різних типів.
В іншому випадку при побудові класифікації пропонується враховувати такі три чинники:
- різні типи контенту, який створюється і поширюється,
- мотивація творців контенту,
- способи поширення контенту.
Дослідниця Костелло спробувала всі свої сім типів позначити через термін, що починається на букву П: поганий журналіст, пародія, провокування, запал (рос. – пыл), упередженість (рос. – пристрастность), прибуток, політичний вплив і пропаганда.
До цього в своїй ранній роботі дослідниця акцентувала на шести типах фальшивої інформації:
- аутентичний матеріал використовується в неправильному контексті,
- новинні сайти-самозванці, що мають вигляд відомих нам брендів,
- фейкові новинні сайти,
- фейкова інформація,
- маніпульований контент,
- пародійний контент.
Тут явно переплуталися акцент на контенті й на типах передачі.
Ниммо приєднався до більш стандартних визначень фейкових новин як «свідомого подання фальшивої інформації як новин». Фейкові новини в результаті стають підвидом дезінформації, яка задається як «свідоме поширення фальшивої інформації». Є ще ненавмисне поширення, яке має англійський термін misinformation.
Для розуміння, що перед нами, потрібно відповідь на два питання:
- доказ фальшивості інформації,
- доказ того, що фальшивість була зумисною.
При цьому складно довести, що фальшивість була свідомою. У цьому допомагає доказ зумисності дії, тобто відсутність виправлення такого роду помилки. Виникає ціла низка запитань, що підтверджують навмисність:
- чи була помилка виправлена в розумний час;
- якщо ні, то чи є доказ того, що автор знав, що це було помилкою;
- якщо ні, то можна було б уникнути помилки, провівши базове розслідування;
- чи є це постійною моделлю поведінки автора.
Однак будь-яке таке розслідування потребує часу і становить певну складність, тому простий читач його не робитиме.
Одна зі стратегій щодо довіри та верифікації повідомлень складається із трьох можливих варіантів:
- викриття і перевірка фактів,
- коаліція посередників контенту, яким можна довіряти,
- розширені програми модерації контенту.
Водночас виходить, що ми створюємо дедалі складніший апарат для боротьби з найбільш простими повідомленнями. Але вони, як анекдоти і чутки в минулому, свідомо зроблені під задоволення інтересів масової свідомості.
Цікава в цьому плані думка Преображенського: «Загалом треба розуміти, що соціальні мережі спочатку орієнтовані на спотворення інформаційної картини. Формуючи свій список друзів, формуєш і новини, які тобі через них стають доступними, і теми для обговорення. Це пастка комфортності, за межі цього кола все важче виходити. Зона комфорту сучасної людини захищена триметровим парканом, їй навіть не можна зателефонувати несподівано, епоха мобільного телефону скасувала анонімні дзвінки. Соцмережі й алгоритми фільтрації новин тільки доповнюють цю в цілому егоїстичну картину. Відповідно, формується споживач, якому доступна будь-яка інформація, але який отримує її менше і більш одноманітну, ніж навіть людина середини минулого століття. І все сучасні технології тільки сприяють цьому процесу».
Фейки прийшли всерйоз і надовго. Їх вже важко буде позбутися, оскільки технічні платформи максимально полегшили породження контенту кожному, а самі вони уникають відповідальності за достовірність інформації, повідомлень, яка була у традиційних медіа. Знайшлися умільці-фальсифікатори і для YouTube. Про обсяги пишуть таке: «You Tube не розкриває числа фейкових зображень, які блокуються щодня, але команда працює над тим, щоб їх було не більше ніж однин відсоток. При цьому платформа реєструє мільярд переглядів за день, що дає десятки мільйонів щоденних фейкових зображень».
Ситуація з виборами в низці країн показала, що цією моделлю можуть скористатися для індустріального породження новин замість індивідуального. Коли цей процес зі стихійного стає системним, виникає проблема серйозної небезпеки фейку, тому що індустріальний фейк, на відміну від індивідуального, може становити загрози набагато небезпечніші.
При цьому змінилося ставлення не тільки до фейків, а й до журналістики, її суті та місця в суспільстві. Вудворд, який свого часу розслідував Вотергейт, зіставляючи його з сьогоднішнім днем, говорить: каже: «Це гірше від Вотергейту в тому плані, що в той період була система, а зараз неясно, яка система працює. Жоден президент не робив нічого схожого на Трампа, який характеризував американську пресу і розуміння першої поправки як ворогів народу, фразою, яка асоціюється з найбільшими деспотами двадцятого століття».
Наш світ, на жаль, нібито дорослішаючи, чомусь не стає ні зрозумілішим, ні добрішим. У ньому не стає жити легше. До речі, саме це призвело до обрання в Америці та Європі популістів, що є результатом повсюдного невдоволення населення.
Ще одна важлива риса, яка стоїть за всім цим, – ломка цінностей, що відбувається на наших очах. Ось як про це говорить Єрофєєв: «За останніх сто років, і навіть трохи більше, у нас двічі ламалися, знищувалися всі людські цінності. Ми опинилися в якомусь крижаному просторі наших особистих відсутніх цінностей. І ми їх збираємо самостійно, тому що держава протягом цих пострадянських років ніколи не допомагала нам знайти ці цінності. Вона нас спокушала і зараз спокушає якимись цінностями, які мають відношення до зміцнення влади державної, але вона ніколи не сказала: “Люди, ось ці цінності, давайте з ними якось розберемося”. І виходить, що у нас, у кожного якийсь різний відсоток різних цінностей … Якщо взяти наші цінності як таких кульок, які ми кладемо в мішечок, то виявиться, що у нас у всіх різні потенціали цих цінностей. Тому нам щоразу доводиться говорити спочатку, щоб зрозуміти один одного: “А ти хто? Як ти налаштований до цього, до цього, до цього?” На це витрачається час… І ось у цьому головна кризова позиція нашої країни – в страшній соціальної розрізненості. Ми ніяк себе не зберемо докупи».
По суті, можна вважати, що фейки та популісти повертають нас в комфортне поле старих цінностей. При цьому важко сказати, чи можливо це. Швидше за все – ні. Повернути старий світ ще нікому не вдавалося. Він завжди йде вперед і завтра буде іншим.
США, наприклад, вперше стикнулися з таким гучним обговоренням проблеми свободи слова після того, як технічні платформи, спочатку за винятком Твіттера, заборонили у себе Алекса Джоунса, який був сповнений різних конспірологічних теорій і нав’язував їх широкому загалу (див. деякі аргументи щодо цієї заборони тут, тут, тут, тут, тут і тут).
Серед них був і такий аргумент, в якому свобода слова виявилася залежною від приватної власності. І оскільки технічні платформи є приватними, вони мають право самі вирішувати, кого залишати у себе в мережі.
Архангельський вбачає проблему російської пропаганди в тому, що за нею немає ідеології, на відміну від радянського часу та радянської ідеології: «Нинішня ідеологія, як би вона не називалася і ні формулювалась, не має і сотої частки тієї самої стрункої продуманості: не кажучи вже про філософську базу і образ майбутнього. Генеральні установки задаються тільки контурно, загально і стосуються сьогочасної теми. Смислові порожнечі пропагандисти змушені заповнювати самостійно – в цьому головна відмінність нинішньої пропаганди від радянської (думка, висловлена одного разу Марією Ліпман). Кожен пропагандист сьогодні намагається відтворити космогонію вручну, збираючи з уламків розрізнених і суперечливих міфів власну конструкцію. Рамки державного завдання заповнюються на власний смак: це суміш із радянських та імперських міфів, конспірології та теорій змов, вкрай лівих ідей із крайніми правими».
Наш світ, безсумнівно, ускладнився. І це потребувало зміни систем його розуміння. У цю трансформацію, яка відбувається зараз, вписались і фейки. І створюється враження, що жити нам з ними доведеться ще довго. Принаймні, розповіді про перемогу над фейками поки не відповідають дійсності.
Джерело: Георгий Почепцов, для Детектора медіа
