Євген МАГДА
В сучасному світі не залишилося, мабуть, жодного активного користувача соціальних мереж, хто не ставав би хоча б раз жертвою фейків. Ця інформаційна пандемія є небезпечною адже спричиняє фальшування сприйняття. Тому звертати увагу на фейкові прояви та протидію їм необхідно знову і знову – актуальність цього виклику не зникає.
Фейк – завжди перший хлопець на селі. Прагнення потрапити на очі за будь-яку ціну – одна з головних властивостей фейкових повідомлень. Вони намагаються стати необхідною складовою інформаційного процесу, бути почутими, побаченими, прочитаними якомога швидше та більшою кількістю людей. Тому поширення фейків та управління емоціями – процеси, безумовно, пов’язані між собою.
Під час криз кількість фейків у інформаційному просторі суттєво зростає. Будь-яка суспільно значуща криза – питоме середовище для фейкових повідомлень, які часом спроможні створити паралельну інформаційну реальність. Власне, інтенсивність поширення фейків часто є критерієм наявності зацікавленості геополітичного гравця у викривленні інформаційної картини на власну користь чи розхитування засад суспільства.
Фейки поширюються серед нас не лише за принципом face-to-face, але і використовують як локомотиви соцмережі та месенджери. Там немає ані цензури, ані редакційної політики, а технологічний розвиток людства дозволяє використовувати все нові і нові способи поширення концентрованих чуток. Відмовитися від них часто вище наших можливостей, і спокуса формувати інформаційну реальність залишається значною.
Глобалізація, яка переживає помітну внутрішню кризу через пандемію коронавірусу, зробила фейки інтернаціональними та транскордонними. Тим більше зараз – в умовах пандемії COVID-19 та відповідних тривожних настроїв сотень мільйонів людей. Вони підживлюються також ілюзіями про високий рівень знань про сусідні держави та особливості життя у них, які на практиці зазвичай не відповідають реальності.
Наші емоції – чудове середовище для використання авторами фейків. Не варто забувати, що викривлення реальності – це ціла індустрія, де країни з демократичним способом життя та регулярною зміною влади є набагато більш вразливими за авторитарні держави. Саме їх називають головними бенефіціарами використання фейків. Зазвичай прагнення повідомити рідних та близьких про небезпеку, захистити їх встає двигуном для поширення фейкових повідомлень.
Ще один фактор посилення фейкової активності – рівень довіри/недовіри до влади. Чим менше громадяни країни довіряють своїм керманичам, тим більше неправдивої інформації вони отримуватимуть з різних джерел, які часто не піддаються жодній верифікації. І тут питання часто не в персоналіях, а саме у рівні довіри, яку у Європі часто намагається розхитувати Кремль.
Протидіяти фейкам можна виключно системними діями. Мова не про заборону чи обмеження, які у демократичній державі виглядають недоречними. Ефективним бар’єром для потоку фейкових повідомлень є системна інформаційна політика держави, яка полягає у швидкому реагуванні на інформаційні виклики та використанні позитивних наративів. На жаль, далеко не кожна сучасна держава може цим похвалитися, проте позитивні зрушення існують, і цей досвід варто використовувати та поширювати.
