Джерело: The Insider
В інтерв’ю «Российской газете» заступник секретаря Ради безпеки РФ Олексій Шевцов заявив:
«Діяльність західних біолабораторій на території України, Грузії та низки інших пострадянських країн становить собою загрозу безпеці в масштабах не лише регіону, а й усього світу. Йдеться не лише про ризики витоків патогенів, які можуть спричинити епідемії. Підтверджено, що США ведуть розробку біологічної зброї, зокрема, націленої на певні етнічні групи. Для цього здійснюється збирання колекцій ДНК. Ведуться дослідження, спрямовані на виділення штамів мікроорганізмів, несприйнятливих до антибіотиків, зокрема резервних, активно вивчаються можливості передачі небезпечних захворювань, наприклад, бруцельозу та зоонозного грипу, від тварин до людини».
Загроза біологічної війни виникла не сьогодні й навіть у нинішньому столітті. Досить згадати, як американські колонізатори винищували цілі племена індіанців, усвідомлено обдаровуючи їх зараженими проказою і віспою ковдрами. Технології змінилися, але концепція залишилася незмінною».
Це твердження здалося кремлівським пропагандистам настільки важливим, що на сайті газети йому присвятили окрему публікацію ще до виходу повного тексту інтерв’ю, а РІА «Новости» розповіло про це у спеціальному матеріалі.
Звинувачення США у розробці «етнічної біозброї», тобто таких штамів хвороботворних мікроорганізмів, які діють лише на представників однієї етнічної групи, але безпечні для інших, – уже не новина. Одним із перших таку думку висловив Михайло Ковальчук у 2015 році, виступаючи із лекцією у Раді федерації. Володимир Путін у 2017 році стверджував, що США із цією метою збирають генетичний матеріал росіян європеоїдної раси. У березні 2022 року про американську програму створення такої зброї заявив начальник військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту Ігор Кирилов, а Сергій Лавров повторив його тезу на зустрічі з міністрами закордонних справ України та Туреччини. Вчені не раз спростовували подібні заяви, але, як бачимо, ідея, попри всю свою фантастичність, виявилася напрочуд живучою.
Доктор біологічних наук Михайло Гельфанд у 2017 році в інтерв’ю «Національній службі новин» так оцінив оцінив цю концепцію:
«Про генетичну зброю – це якась огидна брехня. Такої зброї не буває. Люди надто схожі один на одного, щоб можна було створити специфічну зброю проти певної раси. Напевно, можна створити – дуже дорого і дуже складно – зброю проти якогось дуже маленького етносу, який останню тисячу років ні з ким не змішувався. Росіяни не є таким етносом. Ймовірно, можна, витративши шалені гроші, придумати, як винищити жителів умовних Андаманських островів. Але для цього є простіші способи».
На думку Гельфанда, у ті роки чутки про генетичну зброю «використовувалися певними колами у боротьбі за фінансування».
Біолог і популяризатор науки Олександр Панчин після виступу Лаврова у 2022 році писав у виданні «Новые известия»:
«Ідея про те, що можна зробити зброю, яка б вибірково працювала проти певної етнічної групи, – це взагалі фантастика. <…> По-перше, дуже складно підібрати такий генетичний маркер, який був би властивий лише одній популяції. Цей маркер має бути зручною мішенню для певного вірусу, що сильно ускладнює завдання. Скажімо, SARS-CoV-2 проникає у клітини, взаємодіючи з рецептором ACE2, а ВІЛ – із CCR5, але ці рецептори не відрізняються в американців, французів, німців чи росіян. Варіації в цих рецепторах існують, частоти цих варіацій теж можуть трохи відрізнятися в різних популяціях, але не більше. Грубо кажучи, у найкращому випадку ви могли б зробити зброю, яка вб’є 5% однієї популяції та 10% іншої популяції чи щось на кшталт того.
При цьому вірус має бути дуже заразним (інакше зброя не спрацює). І при цьому вірус має не мутувати (так не буває). Адже якщо він заразний і мутуватиме, то ваша зброя може легко змінити свою специфічність і все одно рано чи пізно вдарить по творцю. Наприклад, той же SARS-CoV-2 швидко еволюціонував і з’явилися нові заразніші варіанти на кшталт Дельти та Омікрона. Ніхто не може контролювати або навіть передбачити, як відбуватиметься еволюція випущеного патогену».
Біолог і фізіолог Поліна Лосєва тоді ж писала у російському науково-популярному виданні «N+1»:
«Російське міністерство оборони стверджує, що українські лабораторії могли займатися «створенням біоагентів, здатних вибірково вражати різні етнічні групи, зокрема слов’ян». Судячи з усього, йдеться про генетичну зброю – таку, яка точно відрізнить слов’янина від неслов’янина і не нашкодить „своїм”. Генетичні технології не стоять на місці, але такої зброї поки що ніхто не бачив. Ми регулярно пишемо про сучасні біотехнології, і все, що ми про них знаємо, підтверджує: створення „генетичної гармати” – по-перше, безглузда ідея, а по-друге, неможлива.
„Звичайна” біологічна зброя має діяти на всіх людей приблизно однаково. Бактерії чи віруси нерозбірливі й заражають всіх підряд, не зважаючи на розріз очей чи пігментацію шкіри. Щоб зброя вражала представників одного етносу і оминала решту (їх навіть не всякий антрополог легко розрізнить, не кажучи вже про обивателів), його наводка має працювати на рівні генів.
Але до генів ще треба добратися. Спочатку „етнічній зброї” потрібно потрапити всередину тіла, потім усередину клітин цього тіла, знайти там геном, пошукати на ньому цільову послідовність нуклеотидів, і якщо її вдасться виявити, „вистрілити” – тобто якимось чином нашкодити людині. <…>
Всі генотерапевтичні препарати, про які ми коли-небудь писали, вводяться в організм через ін’єкцію: іноді безпосередньо в проблемний орган, наприклад, в око, іноді внутрішньовенно. Інших варіантів доставки ніхто поки що не придумав, тому що такі молекулярні конструкції досить великі. Це як мінімум дві нитки РНК або РНК і білок (якщо ми говоримо про популярну систему CRISPR/Cas) – вони не можуть забратися в організм через слизовий бар’єр у кишечнику або носі.
Навіть більшість коронавірусних вакцин – що векторні, що мРНКові – вводять лише внутрішньом’язово, хоча їм потрібно доставити до клітини лише один фрагмент ДНК та РНК. Деякі компанії, щоправда, розробляють назальні форми препаратів у вигляді спрею. Але вакцина, доставлена таким чином, не потрапить у кровообіг. Вона спрацює лише на рівні слизової оболонки носа, а всі її ефекти вже будуть наслідком роботи місцевого імунітету. Тому назальна генетична зброя зможе уразити хіба що частину клітин у носі жертв. Щоб нашкодити людині серйозно, треба доставити її одразу в кров. <…>
Отже, з доставкою генетичної зброї є проблеми. У якій формі її не випускай, ймовірність того, що вона потрапить в організм жертви, досить мала. Можливо, тут допомогла б масова „вакцинація” населення – але, як уже показала практика, із цим впоратися в росії проблематично навіть російській владі. Що вже говорити про ймовірного супротивника.
Не все, що плаває в крові, автоматично потрапляє всередину клітин. Тому розробники генної терапії давно б’ються над тим, як навчити клітини „ковтати” ліки. Поки що роблять навпаки: змушують ліки вторгатися у клітину. Одягають в оболонку від реального вірусу, яка допомагає препарату заразити клітину.
Так само влаштовані, наприклад, і аденовірусні вакцини на кшталт „Супутника V”. У мРНК-вакцинах і деяких видах генної терапії використовують оболонку з ліпідів.
Але оболонка збільшує розмір діючої частки. Тепер їй ще складніше пройти через слизові, та й взагалі через будь-які бар’єри в організмі, що відокремлюють кров від багатьох органів, наприклад, від органів чуття, легень чи статевих залоз. Тому препарат відносно легко зможе проникнути тільки в ті органи, які добре забезпечуються кров’ю (можливо, саме тому багато пілотних проєктів у галузі генної терапії скеровуються у червоний кістковий мозок або печінку). А до нейронів головного мозку, наприклад, таким чином і взагалі не дістатися.
Тож творцям потенційної зброї доведеться придумати конкретний орган, який стане мішенню, причому такий, щоб до нього було легко потрапити. Інакше зброя „розтечеться” по організму і втратить ефективність.
Припустимо, що гіпотетична зброя все ж таки прорвалася всередину якихось клітин і забралася в їхні ядра. Далі їй, на відміну від ліків, за які думають лікарі, треба „вирішити”, діяти чи ні. А для цього потрібно впізнати свою мету – певну ділянку геному, який зустрічається тільки у тих, в кого ціляться творці зброї. <…>
Виявилося, що з генетичної точки зору раса – це не набір генів, яких немає в інших расах. Це набір точкових варіацій у генетичному тексті, що зустрічаються з певною частотою. Тобто, умовно кажучи, підвищена ймовірність знайти варіанти А, В і С і знижена для D, E і F. Тож визначити, до якої раси належить та чи інша людина, просто читаючи її геном, складно. Для цього потрібно перевірити, які нуклеотиди розташовані в кількох сотнях точок у її геномі. Й навіть після цього залишиться шанс, що він виявиться чимось середнім між двома расами, наприклад, через те, що її предки неодноразово переїжджали з місця на місце і брали шлюби з місцевими жителями. А різницю між окремими народностями, особливо сусідніми, виявити в такий спосіб буде ще складніше.
У будь-якому випадку, щоб навести зброю на людей тієї чи іншої раси (не кажучи вже про етнос), потрібно нацькувати систему генетичного розпізнавання на кілька десятків, якщо не сотень точок відразу. Це означає доставити в клітину одночасно сотні молекул РНК (стільки не поміститься ні в ліпідну частинку, ні в вірусний вектор). І навіть якщо це вдасться, їм практично точно не вдасться спрацювати у всіх місцях одночасно. <…> А отже, неминучі зайві жертви – хибнопозитивні „постріли”. Неминучі й осічки – здебільшого зброя наведеться лише на частину областей у геномі, і ефект буде слабшим, ніж той, на який розраховували творці.
Треба мати на увазі, що клітини, як правило, чинять опір. Системи репарації ДНК шукають і залатують розриви, друга копія гена вступає береться до справи замість першої, а якщо пошкодження виявляються занадто серйозними, клітина запускає апоптоз. <…> Отже, ефективність генетичної зброї в клітинах буде невисокою. І максимум, на що вона виявиться здатною, – це внести багато маленьких розрізів у ДНК і підштовхнути клітину до самогубства. А це зовсім не обов’язково позначиться на житті цілого організму, особливо якщо концентрація зброї в крові невисока і вона розсіюється по різних органах і тканинах.
Чи означає це, що „етнічна” зброя неможлива? Мабуть, що так. Занадто багато бар’єрів відокремлюють нас на нинішньому етапі розвитку науки навіть від генетичної зброї масового ураження – тобто такої, яка б атакувала геном людей, не зважаючи на раси, етноси та сексуальні орієнтації. Але навіть якщо таке і вдасться винайти, неможливо уявити собі систему, яка б точково і без осічок розпізнавала і розрізала одночасно сотні мішеней у геномі».
Варто зауважити, що як мінімум одна програма створення етнічно вибіркової біологічної зброї дійсно існувала. У 1970-х роках у ПАР в рамках так званого проєкту «Берег» намагалися отримати штам вірусу, небезпечного для чорної раси та нешкідливого для білих. Робота виявилася безрезультатною.
Що ж до «винищення» колонізаторами корінного населення Північної Америки за допомогою заражених віспою та проказою ковдр, то про цю історію The Insider вже писав у рубриці «Антифейк». Йдеться про приватну ініціативу одного британського офіцера, який спробував звільнити форт, що був взятий в облогу, подарувавши індіанцям дві ковдри та два шарфи, якими користувалися хворі на віспу. Результату це не дало, оскільки вірус віспи через предмети не передається. Інших спроб навмисне заразити противника в ході колонізації Америки, вочевидь, не було, а згадування в цьому контексті прокази, яка через довгий інкубаційний період (3–5 років) взагалі марна як біологічна зброя, – ймовірно, особистий внесок Шевцова у створення міфу.
Джерело: The Insider
