Припинення Україною водо- та електропостачання тимчасово окупованого Криму у 2014 році пов’язане із закінченням термінів чинних договорів. Цілковито відповідне міжнародному праву припинення постачання води та світла до Криму після його окупації не можна порівнювати з російськими атаками на цивільну інфраструктуру.
Російські ЗМІ взялися порівнювати припинення Україною постачання води та електроенергії у тимчасово окупований Росією Крим в 2014 році та російські авіаудари по об’єктах критичної інфраструктури України, які залишили тисячі мирних жителів без електрики та чистої води. У зв’язку з цим прокремлівські медіа поширили твердження, що перекриття Північно-Кримського каналу у 2014 році – це нібито «воєнний злочин», за який необхідно «вводити санкції».
«Раптом з’ясувалося, що підривати “об’єкти критичної інфраструктури” це погано, це навіть “воєнний злочин”. Про це кинулися навперебій заявляти і вищі українські діячі, і Вашингтон… Тоді це [припинення водо- та електропостачання Криму] не викликало засудження чи санкцій. А тепер у “світі, заснованому на “правилах”, правила гри знову змінилися» – пишуть РІА «Новости».
Після низки російських атак на енергетичні об’єкти України 11 вересня, внаслідок яких без електрики та води залишилася низка населених пунктів шести областей, Росія почала поширювати фейки про «нормальність» таких ударів по українській інфраструктурі. Прокремлівські медіа порівняли «законність» ракетних бомбардувань Росії об’єктів критичної інфраструктури України із припиненням електро- та водопостачання Криму з боку України у 2014 році.
Цей акт агресії було засуджено багатьма країнами, які нагадали: атаки на енергетичні об’єкти України – це порушення міжнародного гуманітарного права, яке може трактуватися як воєнний злочин. Повністю відповідне українському законодавству та міжнародному праву припинення постачання води і світла в Крим після його окупації не може бути порівняне з кричущими порушеннями законів ведення війни – російськими атаками на цивільну інфраструктуру.
Варто нагадати, що постачання електроенергії з України на півострів було призупинено, а надалі повністю припинено у зв’язку із закінченням терміну відповідного договору 31 грудня 2015 року. Продовження постачання електроенергії було б можливим за дотримання Росією – державою-окупантом – умов підписання контракту, висунутих українською владою.
«По-перше, цей документ має підписуватися не між держпідприємствами Росії та України, а тим більше – не за участю особи, яка перебуває в нас у розшуку (керівник «Крименерго» Віктор Плакіда), а між відповідними міністерствами. По-друге, у цій угоді Крим має називатися не «Кримським федеральним округом», а Автономною Республікою Крим, та у дужках – тимчасово окупованою РФ територією України. Тоді це буде згідно з міжнародними актами, насамперед – Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 27 березня 2014 року. І третя умова нового контракту на постачання електроенергії до Криму – звільнення політичних ув’язнених, припинення переслідувань та розшуку всіх зниклих, викрадених активістів. Ось якщо ці умови буде виконано, тоді можна підписувати», – пояснив напередодні закінчення договору у 2015 році лідер кримськотатарського народу, народний депутат України Мустафа Джемілєв.
Росія від цих умов у 2015 році відмовилася і Україна припинила подачу електроенергії на захоплений півострів. Окупаційна влада Криму не погодилась на ці умови і оголосила конкурс на будівництво «енергомосту» через Керченську протоку. В умовах конкурсу вказувалося, що він має бути розрахований на робочу напругу 220 кВ і збудований до жовтня 2016 року.
Така ситуація сталася і з подачею води в Крим Північно-Кримським каналом (ПКК). Вода до Криму надходила через ПКК із Дніпра сезонно – це стандартна робота гідротехнічних споруд такого типу. В інтерв’ю Радіо Свобода у 2014 році Василь Сташук, на той час голова Державного водного агентства України, пояснив, що канал заповнюється навесні, а спускається восени. У березні 2014 року Україна в 56-й раз подала воду до Криму Північно-Кримським каналом. Однак після встановлення Кремлем окупаційної «влади» на півострові ситуація змінилася – окупанти не пішли на переговори, продовжуючи при цьому несанкціоновано користуватися водою у Джанкої, поставленою туди для поливу херсонських ферм. Також «влада» Криму де-факто відмовилася платити за водопостачання півострова – до цього дня залишилося нез’ясованим питання погашення заборгованості водокористувачами Криму перед Управлінням Північно-Кримського каналу обсягом 1,7 млн гривень у 2013 році.
З огляду на відсутність конструктивних пропозицій щодо оформлення договірних відносин для забезпечення водними ресурсами потреб АР Крим, українське Держагентство водних ресурсів повідомило про припинення подачі води з 13 травня 2014 року. Україна розпочала будівництво тимчасової дамби для забезпечення водою сільгоспвиробників Херсонської області.
Після цього Росія почала просувати наратив про «водний екоцид» Криму з боку України і навіть вдалася до погроз. Депутат Держдуми Росії Володимир Жириновський зокрема пригрозив перекрити течію Дніпра для України. Журналісти StopFake докладно розглянули цей наратив у матеріалі «Фейк: Росія «позбавить Україну Дніпра», перекривши його притоку – Десну».
У листопаді 2016 року на засіданні Ради безпеки ООН представник Росії Петро Іллічов звинуватив Україну у «водній блокаді» Криму, заявивши, що це «підриває права людини та цілу низку міжнародних гуманітарних норм». У свою чергу, тодішній Постійний представник України при ООН Володимир Єльченко відповів, що «виступ російської делегації підтверджує нездатність російської окупаційної влади забезпечити будь-якою задовільною мірою основні потреби місцевого населення».
Окремо варто зазначити, що претензії Росії щодо поставки дніпровської води Північно-Кримським каналом не мають жодних підстав. Крим – це територія України, і тому Кремль не може висувати жодних умов, пов’язаних із півостровом. Усі кримські питання може вирішувати лише держава-суверен, тобто Україна.
Крім того, згідно з міжнародним правом, саме на Росію як на країну-окупанта покладаються зобов’язання забезпечувати кримчан усім необхідним (розділ III, частина III Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року про захист цивільного населення під час війни). Цей факт неодноразово підтверджувала моніторингова місія ООН в Україні. Фахівці ООН наполягають на тому, що з урахуванням окупації Кримського півострова Кремль несе основну відповідальність за забезпечення доступу цивільного населення до води в Криму.
Ба більше, після широкомасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року Росія не приховувала, що метою війни проти України є, серед іншого, створення сухопутного коридору з Росії в окупований Крим. Очевидно, що пріоритетом для росіян також є контроль над Північно-Кримським каналом. Російські війська захопили гідротехнічні споруди у перші дні повномасштабного вторгнення на територію України та почали несанкціоновано використовувати українську воду.
У Державній екологічній інспекції України заявили, що для забезпечення дніпровською водою Криму російськими силами здійснюється водозабір із Каховського водосховища пропускною потужністю 50 м3/сек – 4,3 мільйона кубометрів води на добу. Таку ситуацію у відомстві називають «самовільним використанням водних ресурсів України» та вказують суму збитків – 32,6 мільйона гривень на добу.
