Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
РИА «Новости», RT, «Известия», «Аргументи недели» та інші російські ЗМІ переказують зміст статті у шведському інтернет-виданні Nyhetsbanken, написаної її редактором Стефаном Ліндгреном. Переклад статті опублікував сайт inosmi.ru (МИА «Россия сегодня»). Стаття має назву «Хто що порушив у Керченській протоці?». Автор пише:
«Серед західних сайтів, котрі займаються міжнародним правом, заледве можна знайти хоча б один, який не вважає, що Росія порушила закон у Керченській протоці. Навіть у російському інтернеті мало хто підтримує офіційну лінію Росії. Право чи більшість?»
На думку Ліндгрена, більшість не має рації: Росія діяла в рамках міжнародного законодавства, а дії України його порушували.
Ліндгрен розпочинає із викладу подій. Перший розділ його статті називається «Інформація година за годиною згідно з інформацією ФСБ». За цією версією рано вранці 25 листопада українські кораблі перетнули кордон Росії, російський флот до 18:30 намагався витіснити їх із Керченської протоки в Чорне море, але українці відмовилися виконувати вимоги росіян і спробували прорвати загородження. Після цього екіпаж російського корабля «Ізумруд» дав попереджувальний залп, а потім відкрив стрілянину на ураження. Ліндгрен особливо відзначає, що заявку на прохід кораблів через протоку українська сторона не подавала.
Ліндгрен ґрунтується лише на інформації російської сторони, ігноруючи українську версію подій, а відповідно до неї усе відбувалося зовсім не так. Цю версію виклав в ефірі «Ехо Москви» адвокат Ілля Новіков, який представляє інтереси командира захопленого Росією українського бронекатера «Бердянськ» Романа Мокряка:
«Із ранку 25 числа три українських кораблі запросили, як це раніше робилося неодноразово, прохід через Керченську протоку. Там було два катери, які за своїми габаритами, в принципі, могли б лоцмана і не викликати. І був буксир, який є більшим. І ось якраз для нього за правилами був потрібний лоцман.
Спершу їм дали добро на прохід. Потім раптово і без будь-якого пояснення причин по радіо почали говорити, що ні, там закрита акваторія, ви не можете туди рухатися, негайно розверніться. Хоча по системі, яка відстежує всі навігаційні повідомлення – повідомлення про катастрофи, повідомлення про стихійні лиха і таке інше. По ній було видно, що Росія цю акваторію, через яку вони рухалися, не оголошувала закритою зоною.
Це я кажу зі слів підзахисного. Але цього не заперечує і російська сторона. І це можуть підтвердити, власне, нейтральні судна, які там рухалися у великій кількості. Тому що всі ці повідомлення виводяться в режимі реального часу. Повідомлення про те, що там щось відбувається, з’явилося суттєво пізніше, багато годин потому. Мабуть, хтось ухвалив рішення з російської сторони, що, а давайте-но ми їх просто не пустимо, оголосивши це закритою зоною. Але це рішення запізнилося. Оформити його правильно вже не встигли.
До цього моменту, коли вони рухалися в бік протоки і в сторону моста, належать ось ці знамениті кадри з таранами. На цей час припадає епізод, коли два російських кораблі таранили один іншого. І офіційно це назвали наслідком того, що український буксир небезпечно маневрував. Тобто вони хотіли удвох таранити український буксир, але той ухилився, сволота, – ось тому вони й таранили один одного. <…>
Увесь денний час практично вони [українські кораблі] перебували на якірній стоянці, де, власне, і належить чекати лоцмана. І дуже важливо розуміти, як цю ситуацію бачить російська сторона. Російська сторона не говорить, що вони порушили кордон на в’їзд. Ось ніхто не говорить, що в той момент, коли вони туди рухалися, це вони вже перетнули кордон на в’їзд і це було неправильно. Це було точне дотримання технології проходу цієї протоки. Тобто ви спочатку повинні підпливти туди. Природно, ви при цьому перетинаєте 12-мильну зону. Потім ви повинні в певній точці чекати лоцмана – лягти в дрейф або стояти на якорі. І потім до вас приїжджає лоцман, ви його приймаєте не борт, і він вашим кораблем керує, коли ви проходите під ось цим судноплавним прольотом моста.
У той момент, поки вони чекали лоцмана, там вже спохопилися і поставили впоперек цього судноплавного прольоту мосту якесь цивільне судно зі словами, що у нас тут надзвичайна ситуація, ми взагалі нікого не пустимо. І до вечора стало зрозуміло, що лоцмана не буде. І що було робити їм? За погодженням зі своїм командуванням – ВМСУ (Військово-морські сили України) – вони пішли назад. Ось з точки зору Росії, у цей момент почалося порушення кордону».
Але для Ліндгрена існує тільки одна версія послідовності подій – версія ФСБ. І виходячи з неї він намагається довести, що не Росія, а Україна порушила Міжнародну конвенцію з морського права. Щоправда, навіть із цим завданням він не в змозі впоратися. Він визнає, що конвенція гарантує право мирного проходу, але стверджує, що критеріям мирного проходу дії українських кораблів не відповідали. Ліндгрен наводить довгу цитату з тексту статті конвенції, яка регламентує мирний прохід, і робить один-єдиний висновок:
«Наприклад, те, що на українських кораблях був вантаж зі зброєю, призначеною не лише для використання екіпажем, вже суперечить правилам “мирного проходу”».
Але у наведеній ним цитаті взагалі не йдеться про те, що наявність зброї на борту військового корабля є підставою не вважати прохід мирним. Є лише загальні формулювання: «будь-які маневри або навчання зі зброєю будь-якого виду» (але українські кораблі не брали участь у жодних навчаннях чи маневрах) і «навантаження або вивантаження будь-якого товару або валюти, посадка або висадка будь-якої особи всупереч митним, фіскальним, імміграційним або санітарним законам і правилам прибережної держави» (але зброю, знайдену на борту військових кораблів, неможливо вважати товаром). Крім того, ФСБ опублікувала список вилученої зброї: це чотири штатних артустановки бронекатерів, два кулемети, 13 автоматів, чотири пістолети і боєприпаси. На підставі чого Ліндгрен вирішив, що зброя призначена не для використання екіпажем, він не пояснює.
Згодом Ліндгрен робить справжнє історичне відкриття:
«Крім того, обидві держави [Росія і Україна] зробили застереження, коли в 1958 році ухвалювалася більш рання конвенція про територіальні води. Застереження свідчило, що «у прибережних держав є право встановлювати процедуру отримання права проходу іноземних кораблів своїми територіальними водами», і це застереження підтримує позицію Росії».
Можливо, автору статті це невідомо, але в 1958 році ні Росія, ні Україна не були незалежними державами. Вони входили до складу СРСР, який і підписав цю конвенцію. У статті 23 конвенції йдеться:
«Якщо який-небудь військовий корабель не дотримується правил прибережної держави, що стосуються проходу через територіальне море, та ігнорує звернену до нього вимогу щодо їх дотримання, прибережна держава може вимагати від військового корабля покинути територіальне море».
СРСР щодо з цієї статті зробив таке застереження:
«Уряд Союзу Радянських Соціалістичних Республік вважає, що прибережна держава має право встановлювати порядок проходу іноземних військових кораблів через її територіальні води».
Застереження, строго кажучи, не є частиною міжнародної конвенції і являє собою лише позицію однієї зі сторін, яка її підписала. До того ж статус Керченської протоки як територіальних вод Росії міжнародно не визнаний. Але важливішим є інше: згідно із конвенцією, держава має право лише вимагати від корабля-порушника порядку проходу покинути її територіальні води. Захоплення ж українських кораблів сталося вже після того, як вони виконали цю вимогу.
Згідно зі статтею 3 Міжнародної конвенції з морського права, держава має право встановлювати ширину свого територіального моря до межі, яка не перевищує 12 морських миль. Але обстріляний бронекатер «Бердянськ» перед захопленням встиг передати сигнал лиха і координати точки, де він тоді перебував. Ця точка лежить поза межами територіальних вод Росії (навіть якщо виходити з російських уявлень щодо приналежності Криму, яка міжнародно не визнана). Як заявив начальник генерального штабу Збройних сил України Віктор Муженко, «під час проходження кораблів із зони очікування до пункту постійного базування, десь на відстані 13-14 миль від узбережжя Криму, в районі 40 кілометрів на південний схід від Керчі, кораблі, які супроводжувалися суднами і кораблями РФ, були обстріляні, заблоковані і у їх бік було застосовано озброєння на ураження».
Більш того, ФСБ визнає, що російські кораблі намагалися перешкодити українським покинути акваторію, яку Росія вважає своїми територіальними водами:
«О 18.30 група кораблів ВМС України з метою прориву блокування знялася з дрейфу, розпочала рух курсом 200 градусів на вихід із територіального моря РФ, швидкість МБАК «Бердянськ», «Нікополь » – 20 вузлів, МБ «Яни Капу» – 8 вузлів. ПСКР «Дон», ПСКР «Ізумруд» почали переслідування групи кораблів ВМС України, довели до їх відома вимогу про зупинку».
Право Росії на застосування зброї проти українських кораблів Ліндгрен намагається обгрунтувати таким чином:
«Раніше юристи шведського об’єднання FiB просували лінію, відповідно до якої Швеція має право використовувати примусові заходи – абордаж, збройовий вогонь і навіть затоплення невпізнаних підводних човнів – з метою захисту своїх вод. Виходить, що за російською береговою охороною такого ж, як у Швеції, права на використання примусових заходів чомусь не визнають.
Це лише підтверджує правило: коли справа доходить до нападок на Росію, можна не гребувати будь-якими аргументами. Можна користуватися навіть такими аргументами, які шкодять нашому власному праву на самовизначення, виставляючи їх як оманливий захист від нашого могутнього сусіда».
Водночас він забуває додати, що FiB – це позапартійне об’єднання приватних осіб, його заяви не мають будь-якої офіційної сили і не є позицією держави. А заяву, про яку він згадує, було зроблено у 1981 році після інциденту з радянським підводним човном С-363 (у Швеції його зазвичай називають за бортовим номером 137), який сів на мілину глибоко всередині шведських територіальних вод, на вході у фіорд поблизу міста Карлскрун на південному узбережжі. Тоді юристи закликали уряд віддати наказ забезпечувати недоторканність шведської території всіма можливими засобами. Сумнівно, щоб ця ситуація була хоч чимось схожа на порушення правил мирного проходу через Керченську протоку, навіть якщо таке порушення й було.
Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
