«Фатальна угода», «ще одна біда» і «чергова катастрофа», – такими епітетами російські та українські пропагандистські ресурси відреагували на новину про затвердження плану будівництва сховища для проміжного зберігання високоактивних відходів. «Україна погодилася зберігати ядерні відходи з Росії», «сховище для російських ядерних відходів створюють в Чорнобилі», а також багато інших маніпулятивних, а місцями й відверто фейкових новин заполонили український інформаційний простір. «Приймати на зберігання такі відходи українську сторону зобов’язує підписана з Росією ще в 1993 році угода про науково-технічне та економічне співробітництво в сфері атомної енергетики», – розкриває деталі нового «фатального» проекту агітпроп.
Ніякої «зради» у повідомленні Державного агентства України з управління зоною відчуження немає. Проект будівництва сховища для проміжного зберігання високоактивних відходів (ВАВ) жодним чином не стосується зведення «могильника» для «російських ядерних відходів» – насправді мова йде про повернення в Україну з Росії відходів тільки з українських атомних енергостанцій. На даний момент Україна відправляє на переробку до Росії відпрацьоване ядерне паливо (ВЯП) з трьох своїх станцій – Рівненської, Хмельницької та Южно-Української. На Запорізькій АЕС побудовано власне пристанційне сховище, тому ця станція не надсилає відпрацьоване ядерне паливо (ВЯП) в сусідню країну.
Для чого Україна взагалі відправляє відпрацьоване ядерне паливо (ВЯП) до Росії? Технологічно після вигоряння урану відпрацьовані тепловиділяючі збірки витягуються з реактора АЕС і поміщаються в спеціальні приреакторні басейни витримки, де вони зберігаються кілька років, щоб знизити рівень активності. Потім їх необхідно переробити і перемістити до сховища. У процесі переробки відпрацьованого ядерного палива (ВЯП) і утворюються високоактивні відходи (ВАО), для яких в Україні й заплановано будівництво сховища. Зараз цієї переробкою займається Росія, оскільки в Україні немає власних потужностей для проведення такої роботи на трьох з чотирьох діючих АЕС (стор 79-81). Через відсутність власного сховища як для відпрацьованого ядерного палива, так і для високоактивних відходів, що утворилися після його переробки, Україна змушена щорічно витрачати 200 мільйонів доларів, оплачуючи послуги з вивезення та переробки відпрацьованого ядерного палива (ВЯП) до Росії.
Примітно, що вже в 2020 році Кремль відправить перероблене паливо і відходи Україні назад, що обумовлено міжнародною «Об’єднаною конвенцією про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами», яку Україна ратифікувала 2000 року. Згідно з цим документом, усі відходи повинні зберігатися на території тієї держави, де їх і виробили – це стосується усіх країн світу, які використовують атомну енергетику. Проблему вивезення відпрацьованого ядерного палива, його переробки і зберігання вирішать два об’єкти, які зараз реалізовуються в Україні. Це Центральне сховище відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП), будівництво якого розпочалося в 2017 році і завершиться вже поточного року, а також сховище для проміжного зберігання високоактивних відходів – саме його проект зведення затвердило четвертого травня Державне агентство України з управління зоною відчуження.
Чинну нині схему поводження з відпрацьованим ядерним паливом затвердили ще в СРСР, коли атомні електростанції та підприємства з переробки ВЯП розміщувалися по всій території Радянського Союзу. Саме тому зараз Україна в цьому питанні повністю залежна від Росії, що в будь-який момент може стати додатковим важелем тиску для Кремля. На початку 90-х подібний прецедент уже був: Кремль три роки не приймав українське відпрацьоване ядерне паливо й українські АЕС перебували на межі зупинки через переповнені сховища в приреакторних басейнах.
