Джерело: Іва Цой, для The Insider
27 березня російські ЗМІ заходилися цитувати депутата Держдуми Михайла Шеремета, який заявив: Україна «втратила шанс» домовитися з Росією з приводу поставок прісної води в Крим після того, як ситуація з водопостачанням на півострові стала критичною.
«Говорять про готовність допомогти в разі гуманітарної катастрофи і тут же зміцнюють дамбу на Північно-Кримському каналі, щоб за жодних умов не пустити воду в Крим. У Києві вже заговорили про якісь переговори, оскільки бачать, що їхні плани щодо водної блокади Криму руйнуються. Півострів за допомогою федерального центру впевнено реалізує масштабну програму забезпечення сталого водопостачання. Тому переговори вже неможливі. Київ втратив свій шанс і можливість укласти міждержавний договір з Росією і продавати воду в Крим», – сказав Шеремет РІА «Новости».
Трохи далі пішов очільник комітету кримського парламенту з питань народної дипломатії і міжнаціональних відносин Юрій Гемпель, який заявив, заявив, що українські політики «влаштовують всілякі блокади, намагаючись у будь-яким спосіб зашкодити».
Російські політики таким чином спробували відповісти на висловлювання голови делегації Києва в Тристоронній контактній групі по Донбасу, експрезидента України Леоніда Кравчука, яке прозвучало в ефірі українського телеканалу «Дім». Зі слів Кравчука, питання відновлення поставок води в Крим слід розглянути в тому випадку, якщо на півострові відбудеться гуманітарна катастрофа. При цьому він додав, що цьому повинні будуть передувати переговори з Росією.
«Питання щодо води може бути окремо розглянуто в разі гуманітарної катастрофи, а не взагалі “дай воду, тому що цього хоче Росія”», – зазначив Кравчук.
Російські політики в своїх відповідях колишньому Президенту України (який у цьому випадку висловив лише власну думку, адже очевидно, що рішення про постачання води прийматиме чинна влада країни) збрехали як мінімум тричі. По-перше, ні про які «плани Києва щодо водної блокаді» мова не йде. Україна вважає півострів окупованою територією і не поставляє туди воду ще з 2014 року, керуючись при цьому міжнародними принципами.
Згідно з Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни,
«держава, що здійснює окупацію, зобов’язана за допомогою всіх наявних у неї засобів забезпечити і підтримувати за сприяння національної та місцевої влади діяльність санітарних і лікарняних установ і служб, охорону здоров’я та громадську гігієну на окупованій території, зокрема, запроваджуючи і застосовуючи профілактичні та превентивні заходи, необхідні для боротьби з поширенням заразних захворювань і епідемій».
Саме тому місія ООН в Україні у відповіді депутату Держдуми РФ Наталії Поклонській у вересні 2020 року підкреслила, що «Росія несе основну відповідальність за забезпечення доступу до води захищених осіб у Криму».
У «Стратегії деокупації та реінтеграції тимчасово окупованого Криму», яку наприкінці березня затвердив Президент України Володимир Зеленський, згадано питання водопостачання, проте суто в контексті реінтеграції півострова після його повернення:
«Україна забезпечує створення умов для організації водопостачання Кримського півострова після звільнення тимчасово окупованої території і відновлення на цій території конституційного ладу України».
Позиція Києва з цього питання цілком зрозуміла і теж позначена в документі: він вважає територію Криму, зайняту російськими збройними силами, «джерелом небезпеки і загрози для стабільності Європи і всього світу». Отже, зміцнення дамби на Північно-Кримському каналі пов’язано з суто практичними міркуваннями: нічого витрачати водні ресурси країни на свого військового супротивника, якщо можна спрямувати їх на зрошення власних земель.
При цьому незрозуміло, про який «втрачений шанс» говорить Шеремет. Проблеми з водопостачанням, викликані посухою, почалися в Криму у 2020 році, графіки подачі води по окремих регіонах було запроваджено наприкінці серпня. Весь цей час російська влада сама регулярно відмовлялася навіть розмовляти з Україною з приводу поставок води. У жовтні прессекретар президента РФ Дмитро Пєсков заявив:
«РОСІЯ – ЦЕ ПОТУЖНА КРАЇНА, ВОНА ЗДАТНА ЗАБЕЗПЕЧИТИ КРИМ ВОДОЮ БЕЗ УКРАЇНИ, ЩО І БУДЕ ЗРОБЛЕНО, ЩОБ ПОТІМ НЕ ЗАЛЕЖАТИ ВІД ЦЬОГО САМОГО КРАНА».
Можна також згадати одіозні висловлювання спікерів кримського парламенту про те, що приймати допомогу від Києва не можна, оскільки «націоналісти отруять воду». Єдиною, хто пропонував розпочати переговори з Україною з приводу поставок, була все та ж Наталія Поклонська, але її ніхто не послухав.
Втім, уся ця бравада не заважає кримським парламентаріям регулярно виступати у ЗМІ з погрозами поскаржитися на «водну блокаду» з боку Києва в усі можливі інстанції, в тому числі в ООН.
І, нарешті, заява Шеремета про те, що «півострів за допомогою федерального центру впевнено реалізує масштабну програму забезпечення сталого водопостачання» теж вельми сумнівна. Дійсно, в жовтні 2020 року російський віце-прем’єр Марат Хуснуллін заявив, що уряд розробив чотирирічний план із вирішення проблем з прісною водою в Криму. Поки судити про його успішність складно – відомо лише, що на нього витратять 48 млрд рублів бюджетних коштів. Однак план цей, судячи з усього, поки не привів ні до чого хорошого.
Наприкінці березня керівник підприємства «Вода Криму» Володимир Баженов зазначив, зазначив, що, коли говорити про притік води в водосховища, то тут «поки що похвалитися нічим». Кримська влада зараз зайнята тим, що розробляє графіки подачі води на час курортного сезону. Максимум, що вона обіцяє, – найближчим часом пом’якшити їх. Коли в Криму налагодиться регулярне водопостачання, місцеве керівництво відповісти не в змозі.
Джерело: Іва Цой, для The Insider
