Російські пропагандистські ЗМІ у відповідь на появу нового проекту правопису в Україні почали в один голос заявляти: затверджується не новий правопис, а «сталінський», той, що й так був ухвалений за радянської влади. Щоправда, журналісти забувають додавати, що правопис, який пропонують повернути, був тією ж таки радянською владою й заборонений, а правила української мови відредагували так, щоб вони не відрізнялися «від великої братньої російської».
UUkraina.ru обговорює новий проект правопису, використовуючи звичну пропагандистську риторику: «Київ вирішив, що всі основні проблеми в країні вже розв’язано, тому до порядку денного можна вносити чергові питання, що розколюють суспільство»; «Можете собі уявити стан сучасної освіти в Україні, якщо навіть нинішня керівниця освітнього відомства не спроможна користуватися Гуглом», «зрозуміло, що люди, чуючи цю мову, сміятимуться, як і 100 років тому», і т.ін. Українська мова називається «мовой», як часто роблять російські журналісти аби підкреслити, що до мов українська не належить. Дуже багато тверджень щодо історії української мови не є правдивими.
Міністерство освіти і науки України, презентуючи нову редакцію українського правопису відзначило, що перший в історії України державний кодекс правопису було ухвалено 1919 року, а в 1928 році нарком освіти УРСР Микола Скрипник затвердив проект правопису, який раніше розробили в Харкові. «Харківський правопис» відображав традиції як галицької, так і дніпровської української літератури.
«Після згортання політики «українізації» і самогубства Миколи Скрипника до правопису за вказівкою влади внесли суттєві зміни, які скасували ряд норм «харківського» правопису як націоналістичні і такі, що «покликані штучно відірвати українську мову від великої братньої російської», – заявили в міністерстві. Тому повертають не «сталінський правопис», а репресований український.
Також в статті стверджується, що «суть «харківського правопису» – неважливо чи відповідає ця мовна норма традиціям більшої частини території України, чи розуміють її селяни, чи не розуміють – головне, аби вона відрізнялася від російської мови». Нібито в селах таку мову не розуміли, а «процес згаличення мови перетворився врешті-решт на ускладнення». І саме тому, на думку пропагандистів, «курс на відрив мови від російської мови був повалений, а правила наближені більше до тих норм, які використовувалися у широкому вжитку».
Важливо відзначити, що українська мова протягом століть зазнавала заборон, обмежень, особливо на території Російської імперії, а згодом і СРСР. Хоча на початку окупації радянською владою України більшовики ставилися до української мови прихильно. Так, український лінгвіст і літературознавець Юрій Шевельов у своїй книзі говорить про те, що починаючи з 1919 року було видано низку декретів на користь української мови. А Рада народних комісарів УРСР затвердила «Кодекс законів про народну освіту в УРСР», в якому було сказано (§25): «Українська мова як мова більшості населення України, особливо в селах, і російська мова як мова більшості населення в містах і загальносоюзна мова, мають в УРСР загальнодержавне значення і повинні викладатися у всіх навчально-виховних закладах». Але окрім ухвалених документів і констатації фактів, що українською розмовляла більшість, далі справа не пішла, – йдеться в книзі Шевельова «Українська мова у першій половині двадцятого століття». «У суспільному житті українська мова і далі продовжувала бути мовою села і інтелігенції гуманітарного напрямку – вчителів, письменників, художників», – пише лінгвіст.
У 1933 році харківський правопис скасували, була організована комісія під керівництвом Андрія Хвилі «для перевірки роботи на мовному фронті». У своїй програмній статті «Викорінити, знищити націоналістичні корені на мовному фронті» Хвиля пише, що українську мову спрямували на націоналістичний шлях, і тому «Народний комісаріат освіти України розгорнув роботу з ліквідації націоналістичного забруднення мовного фронту України». А правопис 1928 року, за твердженням Хвилі, створював штучний бар’єр між українською та російською мовами, коли «Ленін, Сталін навчали нашу партію тому, що створення української культури має йти спільними шляхами зі створенням культури братнього для нас російського народу».
В інтерв’ю на телеканалі «Прямий» міністр освіти і науки України Лілія Гриневич пояснила запропоноване нововведення: «У першу чергу ми повертаємо часткові норми репресованого українського правопису. Ви знаєте, що в 30-і роки з українським правописом Скрипника обійшлися абсолютно брутально. І українська мова була дуже серйозно русифікована. Ми підходимо м’яким способом. Ми не говоримо, що не можна щось таке використовувати, а потрібно писати лише так. Ми дозволяємо використовувати, особливо це стосується художньої літератури, і таку норму правопису, і таку. Зрозуміло, що мова розвивається, минуло вже багато років, не всі норми увійшли до цього оновленого проекту правопису, але деякі з них мають абсолютно чіткі підстави, використовуються в художніх творах».
Також не відповідають дійсності і твердження, що чиновники поспішають ухвалити проект нового правопису. Так, доктор філософських наук Євген Бистрицький повідомив, що обговорення нового правопису продовжили ще до кінця вересня, а міністр Лілія Гриневич запропонувала провести спільне засідання Колегії МОН та Президії НАНУ з питань нової редакції правопису, включно із запрошенням представників альтернативної точки зору.
Автор: Олена Чуранова
