Томос, – а саме рішення церкви-матері про надання автокефалії новій помісній церкві – був виданий 6 січня 2019 року Вселенським патріархом Варфоломієм предстоятелю Православної церкви України митрополиту Київському і всієї України Епіфанію.
Російські ЗМІ заявили про те, що ще 30 років тому Україна отримала грамоту «про повну адміністративну та фінансову незалежність Української православної церкви (мається на увазі УПЦ Московського патріархату – прим.ред.), та нібито саме це й було «справжнім томосом». Про це, зокрема, повідомили РІА Новости. Насправді томос – рішення церкви-матері про надання автокефалії новій помісній церкві – був виданий 6 січня 2019 року Вселенським патріархом Варфоломієм предстоятелю Православної церкви України митрополиту Київському і всієї України Епіфанію. Також томосом був позбавлений юридичної сили синодальний лист 1686 року про доручення Московському патріарху обов’язків посвячувати церковно підлеглих Константинополю митрополитів Київських, яке Російська церква трактувала як нібито передачу Київської митрополії Москві.
У матеріалі РІА Новости пояснюють, що нібито «томос» Україна вже давно отримала – від предстоятеля Російської православної церкви. Ця подія нібито відбулося в 1990 році у Софійському соборі в Києві, і «на той момент митрополиту Київському і всієї України Філарету вручав особисто патріарх Московський і всієї Русі Алексій II».
«У кожної помісної церкви своя юрисдикція – духовно опікувана територія. У Російської, відповідно до її статуту сьогодні, – це майже весь пострадянський простір (окрім Грузії, де здавна є помісна Грузинська церква), а також Монголія, Китай і Японія. Кожна з цих країн по-своєму незалежна від церковної Москви», – повідомляють РІА Новости.
Виходячи з цього російські журналісти вкотре називають саме Українську церкву Московського патріархату (УПЦ МП) канонічною церквою, а інші церкви в Україні – «розкольницькими».
На офіційному сайті УПЦ МП вказується, що в 1990 році Український екзархат Російської Православної Церкви був оголошений Українською Православною Церквою з власним внутрішнім управлінням при збереженні канонічної єдності з повнотою Російської Православної Церкви, а Предстоятель УПЦ отримав титул «Блаженніший Митрополит Київський і всієї України».
Також в документах Освяченого Архієрейського Собору Російської Православної Церкви 1990 року вказується, що Українській Православній Церкві надається незалежність і самостійність в її управлінні, але в той же час «Предстоятель Української Православної Церкви обирається українським єпископатом і благословляється Святішим Патріархом Московським і всієї Русі».
Також на сайті Російської православної церкви в Статуті зазначається, що «у своєму житті і діяльності Українська Православна Церква керується Ухвалою Архієрейського Собору Російської Православної Церкви 1990 року «Про Українську Православну Церкву», Грамотою Патріарха Московського і всієї Русі 1990 року і Статутом Української Православної Церкви, який затверджується її Предстоятелем та схвалюється Патріархом Московським і всієї Русі», що «Ім’я Предстоятеля поминається в усіх храмах Української Православної Церкви після імені Патріарха Московського і всієї Русі», «Українська Православна Церква отримує святе миро від Патріарха Московського і всієї Русі» тощо.
Вселенський або Константинопольський патріархат є у світовій православній спільноті церквою та юрисдикцією «першою по честі», першою з настоятелів 15-ти незалежних (автокефальних) помісних церков.
Нещодавно Вселенський патріархат прокоментував канонічність статуту УПЦ МП у відповіді на запит редакції «Церкваріум». Зокрема, там зазначили, що митрополит Онуфрій «вже не розглядається як канонічний митрополит Київський».
У листі нагадали, що «Нова автокефальна церква України є єдиною канонічною православною церквою на території Української держави, і Блаженніший Митрополит Київський і всієї України повинен бути визнаний її канонічним Предстоятелем. Згідно з канонічним принципом територіальності, який є невід’ємним і постійним фактом православної еклезіології, жодна Церква не може бути присутньою в межах юрисдикції Церкви України. Проте, в дусі пастирської чуйності, ми тимчасово терпимо існування українських ієрархів під Росією не як місцевих правлячих єпископів, а лише як титулярних або тих, що знаходяться (мають резиденцію) в Україні, ієрархів, згідно з каноном 8 і Нікейського собору, сподіваючись, що, волею Божою, вони незабаром об’єднаються з помісною Церквою..
Раніше, «у зв’язку з посяганням Константинопольського Патріархату на канонічну територію Російської Православної Церкви», члени Священного Синоду РПЦ визнали неможливим подальше перебування в євхаристійному спілкуванні з Константинопольським Патріархатом.
