Те, що Північне Причорномор’я нібито завжди було «російською землею» із корінним російським населенням, є черговим міфом агітпропу. У Херсонській губернії від часу її заснування (1802 рік) і до кінця «царських часів» переважну більшість населення – до 70% від загальної чисельності – складали українці.
Кремлівська пропаганда продовжує вибудовувати імперський наратив про те, що Північне Причорномор’я України, що включає Одесу, Миколаїв, Херсон і Запоріжжя, нібито ніколи не було українською землею, а тому Україна «не має історичних і моральних прав на цей регіон».
Про те, що Росія буцімто «повертає додому» так звану Новоросію, не втомлюються повторювати кремлівські пропагандисти та самопроголошена «нова влада» (насправді колаборанти) тимчасово окупованих регіонів України. Зокрема, колаборант, член так званої «головної ради адміністрації» окупованої Запорізької області Володимир Рогов заявив, що історично Північне Причорномор’я нібито завжди було «російською землею».
«Нинішня Україна не має жодних моральних, історичних і законних прав на Запорізьку область. Міста Північного Причорномор’я – Запоріжжя, Херсон, Миколаїв та Одеса – ніколи за визначенням не були українською землею. Усе це російські міста, створені російськими царями та державними діячами, і не Україні розпоряджатися долею цих земель, – заявив колаборант, – Ми повертаємося додому, до Росії».
Хоча кремлівський агітпроп у спробі виправдати свою загарбницьку шовіністичну політику активно просуває наратив про те, що південний схід України – це нібито «споконвічна російська земля» із корінним російським населенням, історичні факти свідчать про інше.
Від початку раннього середньовіччя Дикий степ, південно-східні території України, пережили кілька етапів колонізації– кочове населення Золотої Орди, яке з’явилося в середині XIII століття, змінилося шукачами із земель Великого князівства Литовського та Руського, а з кінця XV століття на противагу турецькій експансії Північного Причорномор’я тут почали з’являтися «люди пограниччя» — мешканці Подніпров’я, які поєднували кочовий і осілий спосіб життя. Після масштабного спустошення внаслідок конфліктів між Гетьманщиною та сусідніми державами цю територію почали заселяти переселенці з правого берега Дніпра. Частина земель південного сходу України, чи то пак майбутньої «Новоросії», була колонізована запорожцями, які у XVIII розвивали тут свої господарства (зимівники). І навіть після включення цих земель до складу Російської імперії переважну більшість населення краю складали етнічні українці.
Демографічні дослідження населення Північного Причорномор’я, проведені ще у ХІХ столітті, показують, що аж до кінця існування Російської імперії на території Північного Причорномор’я проживало понад 70% українського населення.
Історик Олег Гава пише, що за результатами першої ревізії (перепису населення) в Російській імперії, 85% жителів так званої «Новоросії» були українцями. Зниження відсотка етнічних українців на цій території почалося після впровадження Російською імперією своєї програми «іноземної пільгової колонізації» – коли на терени козацько-татарського степу були запрошені німці, греки, болгари та інші народи, але навіть ця імперська політика не перетворила цей регіон на «російський».
Херсонська губернія, утворена 1802 року, слугує тому яскравим прикладом. Нагадаємо, що до її складу входили сучасні Херсонська, Миколаївська, Одеська, частини Кіровоградської та Дніпропетровської областей України, а також Придністров’я. Олег Гава пише, що тимчасовий Одеський генерал-губернатор Йосип Гурко скаржився імператору, що Херсонську губернію важко назвати краєм «російським за духом» через велику кількість «чужих російському народу елементів».
Згідно з даними військової статистики 1851 року, наданої полковником Генштабу Російської імперії А. Шмідтом, у складі понад мільйонного населення Херсонської губернії, включно із Одеським градоначальством, налічувалося лише 30 000 «великороссиянъ обоихъ половъ душъ» — тобто близько 3% від загальної кількості населення. Водночас частка українців становила понад 70%.
Загальний перепис населення Російської імперії було проведено 1897 року. Згідно з отриманими даними, у Херсонській губернії проживало 1 462 039 українців, що становило 53,5% від усього населення краю. Що стосується мовного розподілу, то за даними цього перепису, українська мова була найпоширенішою (42,2%) у повітах Таврійської губернії. Російська – на другому місці (27,9%), татарська – на третьому (13,6%). Ситуація суттєво відрізнялася у містах. Городяни Таврійської губернії користувалися російською мовою – 49%, татарською – 17,2%, ідиш – 11,8% та українською – 10,4%.
Історик Олег Гава звертає увагу на те, що у Херсонській губернії з часу її створення (1802 рік) і до кінця «царських часів» переважну більшість – до 3/4 загальної чисельності населення – становили українці.
Подальші переписи населення вже за радянських часів – 1926, 1939, 1959, 1970, 1979, 1989 – також свідчать про те, що українське етнічне населення протягом усього вказаного часу переважало в цьому регіоні (за винятком Криму).
Важливим є і той факт, що під час Всеукраїнського референдуму 1991 року на запитання «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?», 90,13% мешканців Херсонської, 90,66% – Запорізької, 85,38% – Одеської, 89,45 % – Миколаївської областей відповіли ствердно.
Раніше StopFake спростовував кремлівську дезінформацію про те, що до Жовтневої революції 1917 року в Одесі нібито не мешкали українці.
