Міфічного «єдиновладдя» Микити Хрущова в 1954 році не існувало і перший секретар ЦК КПРС не міг одноосібно передати Крим Україні. Рішення про це приймалося колегіально – усім радянським керівництвом. Більш того, в 1991 році Крим в результаті одного референдуму отримав автономію, а другого – висловився більшістю за незалежність України.
«Хрущов на п’яну голову віддав Крим Україні», – один з найбільш знаменитих наративів, які російська пропаганда масово поширює з 2014 року, знову виник в інформаційному просторі. Цього разу РосЗМІ «оновили» міф і запустили модифіковану версію фейку, повідомивши, нібито «офіційний Київ» визнав, «що з п’яної руки отримав Крим після розвалу СРСР». В аналогічних дезінформаційних «новинах» цього року також стверджується, що в 1991 році, після розпаду Союзу, кримчани нібито «не мали жодного права голосу» і «доля півострова одноосібно вирішувалася» тодішнім керівництвом України.
Дезінформацію поширили NewsFront, Политнавигатор и Царьград.
Твердження про те, ніби «Київ визнав, що під п’яну руку отримав Крим» – це фейк. Українське керівництво ніколи не робило подібних заяв, а звання «офіційної української влади» російські пропагандистські медіа присвоїли севастопольському колабораціоністові Івану Єрмакову. Він дійсно був головою Севастопольської міськадміністрації, а згодом і представником президента України в АРК на початку 90-х, проте прославився в місті своєю проросійською риторикою. У 2014 році Єрмаков підтримав російську окупацію Криму, а в 2017 і 2020 роках балотувався на пост російського «губернатора» Севастополя. Саме тому твердження «Київ визнав, що з п’яної руки отримав Крим» – це фейк, адже Єрмаков не має жодного стосунку до українського керівництва.
Окрім того, міф про «п’яну» передачу Криму Україні довгий час існував виключно в формі анекдоту, – розповідає у коментарі StopFake Сергій Громенко, український історик, кандидат історичних наук. Однак в 2014 році, під час так званої «кримської промови» про окупацію українського півострова, старий жарт «легітимізував» російський президент Володимир Путін: «А в 1954 році було рішення про передачу до її складу і Кримської області, заодно передали й Севастополь, хоча він був тоді союзного підпорядкування. Ініціатором був особисто глава Комуністичної партії Радянського Союзу Хрущов», – заявив Путін. Відтоді російські медіа подають «новини» про «п’яного Хрущова» виключно в форматі історичного «факту».
В реальності ж історія свідчить про зворотне, підкреслює Громенко. Міфічного «єдиновладдя» Микити Хрущова в 1954 році не існувало і перший секретар ЦК КПРС не міг одноосібно «на п’яну голову передати» Крим Україні. Рішення про це вирішувалося колегіально всім радянським керівництвом.
«Рішення про передачу Криму зі складу РРФСР до складу Української РСР не могло прийматися особисто Хрущовим, тому що в 1954 році він не був одноосібним правителем СРСР. Це було колегіальне рішення і якщо ми подивимося на документи, то побачимо там підписи всіх головних дійових осіб – і Молотова, і Ворошилова, і багатьох інших. Тому вже саме приписування цієї справи Хрущову – психологічне спотворення, такий собі когнітивний ефект, коли все, що відбувається, приписується одній людині і якщо потім Хрущов став лідером, то все записується на його рахунок», – підкреслює Громенко.
Це стосується і так званого «пияцтва» Микити Хрущова – цей міф народився через певну екстравагантність радянського лідера, – каже Громенко. Історик вважає, що історії про «алкоголізм» Хрущова і його «незаконне рішення» про передачу Криму до складу України – це не більше, ніж низова міфологія, яка використовується російською пропагандою в політичних цілях.
«Традиційно вважається, що Хрущов був трохи екстравагантний, він і «кузькіну мать» обіцяв показати, і черевиком стукав по трибуні ООН і тому, значить, він пив – ось і все, що народне мислення спроможне видати. Доказів того, що він був хронічним алкоголіком, немає. Тут ми стикаємося з такою низовою міфологією, яка кочує не з підручника в підручник, а з анекдоту в анекдот і після того, як цей анекдот невдало цитує Путін, він набуває якихось таких збочених політичних форм», – розповів Громенко.
Що ж стосується наративу про те, що в 1991 році, під час розпаду Союзу, кримчани нібито «не мали ніякого права голосу», – каже Громенко, – то це вже не просто міф, а відверта брехня. Історик наголошує, що в 1991 році кримчанам тричі надавалася можливість висловити свою думку про політичний вектор розвитку півострова. Громенко уточнив, що Крим після розвалу СРСР передавався на тих же підставах, що й інші адміністративно-територіальні перетворення.
«Спочатку кримчани брали участь у кримському референдумі 20 січня 1991 року, на якому постановили, що вони хочуть відновити автономію і 12 лютого Верховна Рада їм цю автономію відновила. 17 березня кримчани голосували за те, щоб залишитися в складі СРСР, але оновленого СРСР – це рішення не було імплементовано, тому що Союз не оновився, а розвалився, але у кримчан все ж питали їхньої думки. І, нарешті, коли 1 грудня 1991 року проходив референдум, кримчани, нехай і незначною, але все ж таки більшістю – 54% на півострові і 57% в Севастополі – проголосували за незалежність України. Найважливішим є факт, що Україна – єдина держава, яка затверджувала свою незалежність на референдумі. Усі інші обмежилися просто деклараціями», – підкреслив Громенко.
Історик резюмував, що Україна неодноразово запитувала думки кримчан щодо того, яким вони бачать майбутнє півострова. «Тому говорити про те, що кримчан не запитали, що кримчани були передані як мішок картоплі, що кримчани лягли спати в одній країні, а прокинулися в іншій – це не міф, це відверта брехня, яка розповсюджується в надії на те, що люди навіть яку -небудь Вікіпедію не здатні почитати», – сказав Громенко.
