Генасамблея ООН офіційно визнала Росію державою-окупантом ще в 2017 році. У нинішній кримській резолюції вкотре підтверджується, що тимчасова окупація Криму – незаконна і є порушенням міжнародного права.
«Абсурдна», «брехлива», «русофобська» – так російські медіа шквалом критики відреагували на ухвалення Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй оновленої «кримської» резолюції. Російських чиновників розлютив той факт, що в ООН вчергове нагадали Кремлю про необхідність якнайшвидшої деокупації українських територій. У відповідь на міжнародний документ в Росії заявили про «розквіт антиросійських настроїв» у західних країнах, а також повідомили, що в питаннях тимчасово окупованого Криму Росія нібито «керується нормами міжнародного права і діє «в рамках міжнародних зобов’язань». Також окремі медіа заявили про те, що «активно проштовхувані Україною антикримські резолюції з кожним роком підтримує все менша кількість країн-членів ООН».
Аналогічні новини поширили такі російські медіа, як NewsFront, Федеральное агентство новостей, Regnum, Примечания, ТАСС, Свободная пресса, Взгляд.ру та інші.
Російських чиновників і медіа обурив проект посиленої резолюції ГА ООН щодо України «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь (Україна), а також частин Чорного та Азовського морів», який Генасамблея ООН підтримала 7 грудня. Ініціатором проекту резолюції стала Україна, а подали його разом з нею ще 36 країн, включно із країнами Європейського Союзу та Сполученими Штатами. Твердження про те, що Україна нібито «втрачає підтримку», а кримські резолюції «з кожним роком підтримує все менша кількість країн-членів ООН» – фейк. У порівнянні з торішнім голосуванням кількість країн, які підтримали Україну, не змінилася: 63 країни проголосували за резолюцію. А ось підтримка Росії в Генасамблеї падає. Якщо в 2019 році проти кримської резолюції висловилися 19 країн, то в цьому році на бік Кремля пристали лише 17 держав: проти голосували Росія, Вірменія, Білорусь, Камбоджа, Китай, Куба, Північна Корея, Іран, Киргизстан, Лаос, М’янма, Нікарагуа, Сербія, Судан, Сирія, Венесуела і Зімбабве.
Твердження російських ЗМІ і чиновників про те, що Кремль у тимчасово окупованому Криму «керується нормами міжнародного права» – також дезінформаційне. Цей наратив Росія активно просуває з 2014 року, незважаючи навіть на той факт, що Генасамблея ООН офіційно визнала Росію окупуючою державою – ці твердження містилися в кримській резолюції 2017 року. У нинішньому документі формулювання щодо Росії-окупанта збереглися. У самому документі вчергове підтверджується, що тимчасова окупація Криму – незаконна і є порушенням міжнародного права. У тексті резолюції наводиться мінімум сім документів ООН, які Кремль порушив, захопивши українські території.
Наративи про те, що Україна нібито «втратила» в 2014 році права як на півострів, так і на судноплавство у прилеглих Чорному і Азовському морях також є дезінформаційними. Згідно з усіма міжнародними нормами, Україна має повне право користуватися Чорним і Азовським морями. Навіть статус українського півострова «тимчасово окупований» не позбавляє Україну права на судноплавство у своїх внутрішніх морях. Це положення також закріплено в кримській резолюції. У пунктах 13-16 документа Генасамблея ООН закликає Росію «утримуватися від дій, що перешкоджають законному здійсненню навігаційних прав і свобод у Чорному і Азовському морях та Керченській протоці, що здійснюються відповідно до чинного міжнародного права, включно з положеннями Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 року».
Однак головна відмінність нинішньої резолюції від попередніх кримських документів полягає у тому, що вона містить низку нових елементів. У документі 2020 року з’явилися твердження про те, що російська окупація завдає шкоди архітектурі міжнародної безпеки і порушує низку міжнародних договорів про контроль над озброєннями. Також у документі підкреслюється, що встановлення Росією контролю над об’єктами для зберігання ядерної зброї в Криму може становити загрозу для регіональної стабільності. Окрім цього, в резолюції вперше згадуються незаконне будівництво військових кораблів у Криму, а також будівництво траси «Таврида» і моста через Керченську протоку як інструментів подальшої мілітаризації Криму.
