Джерело: Юрія Бершидський, для The Insider
У прокремлівських ЗМІ викликала хвилю обурення опублікована в німецькій газеті Die Welt стаття провідного редактора відділу історії Свена Фелікса Келлерхоффа «”Перемога” Червоної армії, яка насправді була поразкою», присвячена танковому бою під Прохорівкою 12 липня 1943 року. Журналіста звинувачують в ревізіонізмі історії і виправданні нацизму, причому особливо обурює пропагандистів виявлений у статті заклик знести пам’ятник на місці битви. Щоправда, у дійсності він нічого такого не пропонував, це результат неточного (можливо, навмисно неточного) перекладу.
У статті написано: Eigentlich müsste dieses Denkmal sofort abgerissen werden. У сюжеті програми «Время» фразу переклали так: «Цей пам’ятник має бути негайно знесений». Від такого перекладу і відштовхуються усі ті, хто обурюється «пропозицією» німецького журналіста. При цьому вони не звертають уваги на те, що журналіст вжив форму умовного способу (Konjunktiv II) – не muss, а müsste. Правильно було б перекласти так: «Власне, цей пам’ятник тепер варто було б знести». Це не заклик до практичних дій; сенс в тому, що пам’ятник поставлений на честь найбільшого танкового бою Другої Світової, якого, як з’ясувалося, насправді не було.
Щодо того, наскільки справедливою є остання думка – про те, що велика битва під Прохорівкою не більше ніж міф, – історики сперечаються. Автор статті в Die Welt стверджує, що з радянської сторони в битві брали участь 672 танка, а з німецької – 186. При цьому до вечора 12 липня 1943 року було безповоротно втрачено приблизно 235 радянських танків і всього п’ять німецьких. Офіційна радянська «Історія Великої Вітчизняної війни» (том 3, стор. 274) стверджує, що було підбито 350 німецьких танків; більшість сучасних істориків вважає цю оцінку сильно завищеною. Російський військовий історик Олександр Томзов на основі документів Федерального військового архіву Німеччини дійшов до висновку, що загальні втрати (не тільки безповоротні) з німецької сторони склали близько 80 бойових машин (танків і штурмових гармат).
Те, що радянські втрати в битві під Прохорівкою багаторазово перевищили німецькі, – вже не новина. Так, ще в 2010 році друком вийшла книга російського історика, колишнього заступника директора з наукової роботи музею-заповідника «Прохоровское поле» Валерія Замуліна «Прохоровське побоїще: правда про “Найбільший танковий бій”», де він визнає радянський контрудар під Прохорівкою невдачею і оцінює втрати радянської сторони в 340 танків і 17 САУ, тобто 53% всієї бронетехніки армії, що здійснювала контрудар. Замулін називає контрудар під Прохорівкою «кульмінаційним моментом Курської оборонної операції на південному фасі, після якого напруга боїв різко знизилося», відзначаючи при цьому, що бій був лише частиною битви, що проходила з 10 по 16 липня, а зрив німецького наступу – результат спільних зусиль військ Воронезького фронту і резерву Ставки ВГК.
Проте стаття у Die Welt викликала в російських ЗМІ гнівні відповіді – можливо, через неточність перекладу, в якому побачили заклик до зносу пам’ятника, а можливо просто тому, що автор – німець. Цікаво поглянути на аргументи критиків статті.
У сюжеті програми «Время» розповідається, що автор статті Свен Фелікс Келлерхофф «замахнувся на святе – пам’ять про Велику Вітчизняну війну». Насправді він усього лише розповідає про нещодавно отримані істориками дані, які проливають світло на один з епізодів війни. Заперечувати, що Курська битва переламала хід війни і багато в чому визначила поразку нацистської Німеччини, було б абсурдним.
Потім автор сюжету у програмі «Время» Олег Шишкін заявляє:
«Втім, фотографій, на які посилається автор, у статті немає. У тексті згадується про кілька знімків, нібито зроблених з німецького літака-розвідника на полі бою. Вони начебто були виявлені в одному з американських архівів і доступні до перегляду тільки на місці і тільки за допомогою спеціального обладнання. Таким чином автор, який претендує на істину в останній інстанції, пропонує читачам, по суті, повірити йому на слово».
Цих фотографій в газетній статті дійсно немає, але ще у травні вони були опубліковані британським істориком Беном Уітлі в науковому журналі Journal of Intelligence History. Втім, зрозуміти, про що вони свідчать, під силу тільки фахівцям.
Про втрати німецької сторони в сюжеті Шишкіна розповідає доцент кафедри історії Московського державного педагогічного університету Володимир Літвієнко:
«Повністю втраченим танком, згідно з інструкцією вермахту, вважався лише той, що залишився на території супротивника. Це дійсно 4-5 танків. А якщо у танка знесло башту, то він втрачений на 50%. Якщо залишився карбюратор, то він втрачений на 95%. Ми дивимося на карту битв і бачимо 5-у гвардійську, яка бере міста. А де 2-й танковий корпус СС? Я не бачу його на жодній карті до 1945 року. 2-й танковий корпус СС перестав існувати як бойова одиниця. Ну про що тут ще можна говорити!»
Щодо загальної кількості втрат німецьких танкових дивізій, слова Літвієнка не суперечать згаданим раніше даними Олександра Томзова, з якими не сперечається і Die Welt. А доля 2-го танкового корпусу СС після Курської битви добре відома. На картах бойових дій на східному фронті його справді не знайти, тому що незабаром після битви його перекинули на західний фронт; в 1944 році він брав участь у німецькому наступі в Арденнах.
РИА «Новости» заявляє, що «статтю журналіста розкритикували і в Німеччині». Як доказ агентство наводить заяву депутата Бундестагу Вальдемара Хердта в інтерв’ю російському телеканалу «360»: «Розмірковування у Die Welt – це таке чисто фейкове вкидання із незрозумілим змістом».
Вальдемар Хердт – член фракції ультраправої євроскептичної партії «Альтернатива для Німеччини», він родом з Казахстану, де працював головою колгоспу; згодом у Німеччині він займався будівельним бізнесом. Навряд чи його можна вважати експертом в питаннях військової історії. Його партія відома симпатіями до путінської Росії; у травні минулого року німецька преса писала, що партія, можливо, отримувала фінансування з Росії.
Німецький історик Роман Теппель повідомив РИА «Новости», що «знайшов у статті багато неточностей».
«За словами історика, “дійсно, 12 липня 1943 під Прохорівкою відбулася велика танкова битва”. Вона “не було гігантською, як це описувалося в радянській літературі”, але у ній взяли участь “589 радянських танків і самохідних гармат проти 218 німецьких танків і самохідних гармат, всього 807”, – пише РИА. – Не дивлячись на те, що атака була повною несподіванкою для німців, битва закінчилася “важкою поразкою для Червоної армії”, вважає німецький історик, але вона “не змінила хід і результат Курської битви, тому що наступ було вже програно для німців у цей час”».
Крім того, Теппель вважає завищеною наведену в Die Welt оцінку радянських безповоротних втрат: на його думку, Червона армія втратила 196, а не 235 танків і САУ.
Складно не помітити, що зауваження Теппеля стосуються окремих моментів і не заперечують основні думки статті Келлерхоффа. А щодо втрат радянської сторони, то у тій самій публікації РИА наводить оцінку провідного наукового співробітника НДІ Військової академії Генштабу Збройних Сил Росії Валерія Маковського: із 670 танків і самохідних артилерійських установок Червоної армії було втрачено 470.
Інші оцінки публікації в Die Welt, наведені РИА, мають суто емоційний характер і часом досить вигадливі. Так, заступник голови комітету Держдуми з оборони Олександр Шерін закликав владу Німеччини порушити проти автора статті кримінальну справу:
«Це дуже небезпечна дорога, на яку виходить німецька громадськість: непорушення кримінальної справи проти цього журналіста буде мовчазною згодою політичного керівництва Німеччини та журналістської спільноти з позицією цього, скажімо так, негідника …»
Які статті законодавства Німеччини, на його думку, порушив журналіст, депутат не вказує, але стверджує, що в статті, яка описує один конкретний бойовий епізод, автор «перекреслив покаяння німецького народу щодо вчиненого нацистською Німеччиною», хоча про оцінку військових злочинів гітлерівського режиму в статті немає ані слова.
Але найоригінальнішу думку в публікації РИА висловив член Міжнародного комітету Ради Федерації Олег Морозов. Він заявив, що «можна сперечатися, чиїх танків згоріло більше, але сам бій є незаперечним», і додав: «Перекреслити його – ось у чому мета. А наступний крок – не було нападу на СРСР. Не було фашистської агресії ». Збагнути логіку цього твердження не видається можливим.
Джерело: Юрія Бершидський, для The Insider
