Джерело: The Insider
Володимир Путін на зустрічі з молодими підприємцями, інженерами та вченими у комплексі «Техноград» на ВДНГ заявив:
«Ось зараз ми були на виставці, присвяченій 350-річчю (від дня народження) Петра Першого. Майже нічого не змінилося. Дивно! Якось приходиш до цього усвідомлення, до цього розуміння.
Ось Петро Перший Північну війну 21 рік вів. Здавалося б, воював зі Швецією, щось там відбирав… Нічого він не відбирав, він повертав! Так і є. Все Приладожжя, там, де Петербург заснований. Коли він заклав нову столицю, жодна з країн Європи не визнавала цієї території за Росією, всі визнавали її за Швецією. А там споконвіку поряд з фіно-угорськими народами жили слов’яни, причому ця територія перебувала під контролем Російської держави. Те саме і в західному напрямку, це стосується Нарви, його перших походів. Чого поліз туди? Повертав і зміцнював – ось що робив.
Судячи з усього, на нашу долю теж випало повертати і зміцнювати».
Путін має рацію в тому, що територія Інгерманландії (Приладожжя), приєднана до Росії за підсумками Північної війни, насамперед перебувала під контролем Москви. Але, по-перше, Росія тоді захопила не тільки ці землі, а й Естляндию і Ліфляндію (сучасні Естонія і частина Латвії), які у складі російської держави не були ніколи. А по-друге, слов’яни — не корінне населення Інгерманландії, а прибульці-завойовники.
Корінне населення приладозьких земель, у тому числі й гирла Неви, де згодом було засновано Санкт-Петербург, — фіно-угорські народи вепси, водь та іжора. На карті, складеній відомим російським фахівцем з лінгвістичних атласів, співробітником Інституту мовознавства РАН Юрієм Коряковим, показано, що у VII-VIII століттях на північ від Новгорода лежали землі фіно-угорських народів.
Сусіди-новгородці намагалися обкласти фіно-угорські народи даниною, що призводило до конфліктів, зокрема, до участі воді в невдалому поході колишнього полоцького князя Всеслава Брячиславича на Новгород у 1069 році.
До XII століття народи Приладожжя потрапили у васальну залежність від Новгорода, і потім їхні землі увійшли до складу Новгородської республіки і отримали назву Водська п’ятина — за назвою одного з народів.
Коли сталося це приєднання, точно не відомо; Василь Ключевський вказує, що «округи, які рано чи пізно отримали назву п’ятин, складалися з найдавніших і найближчих до Новгорода володінь і поступово розширювалися». Пізніше, 1478 року, разом із усіма новгородськими землями ця територія була завойована Московською державою.
У складі Швеції приладозькі землі опинилися за результатами Столбовського мирного договору 1617 року, який завершив російсько-шведську війну. Тож Петро I, починаючи Північну війну, справді ставив за мету повернути втрачене менше ніж століття тому, але в підсумку захопив значно більше, ніж колись було втрачено.
Залишається додати, що за звичаями XVII-XVIII століть не було нічого неприйнятного в тому, що держава спочатку підписує мирний договір, а потім намагається змінити ситуацію, що склалася, за допомогою нової війни, навіть якщо договір називається «вічним», як, наприклад, Кардиський договір 1661 року між Росією та Швецією, який підтвердив кордон, встановлений Столбовським миром. Але в XXI столітті з його усталеною системою міжнародного права такі дії вбачаються щонайменше рецидивом архаїчного мислення.
Джерело: The Insider
