Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
РІА «Новости» опублікувало матеріал під заголовком «Німецький політолог прокоментував слова Лаврова про Євросоюз». Відомий численними прокремлівськими заявами Олександр Рар так відгукнувся на слова міністра закордонних справ Росії про те, що «з Євросоюзом як з організацією відносин немає, вся інфраструктура цих відносин знищена односторонніми рішеннями Брюсселя»:
«Лавров правий, дійсно, ЄС в односторонньому порядку зруйнував усі механізми співпраці з Росією. Це правда. Договір про партнерство та співробітництво заблокований поляками і литовцями ще в нульових роках. Німеччина в односторонньому порядку в 2012 році, ще до подій в Україні, відмовилася від партнерства з модернізації, мотивувавши це відмовою Росії від принципів ліберальної демократії. Третій механізм, який був зруйнований, – це саміти ЄС і Росії. Останній саміт пройшов у 2013 році. Європейці демонструють, що не зацікавлені у співпраці з Росією».
Переговори щодо нової угоди про партнерство та співробітництво дійсно затихли ще до анексії Криму та початку війни на сході України – в 2008 році. Однією з причин стала інша розв’язана Росією війна – із Грузією.
У травні 2008 року ЄС затвердив мандат на початок переговорів за новою угодою про партнерство з Росією. Переговори про деталі майбутньої угоди почалися під час саміту Росія – ЄС в Ханти-Мансійську у червні 2008 року. Ситуація різко змінилася після війни з Грузією в серпні того ж року.
4 листопада 2008 року президенти Литви і Польщі Валдас Адамкус і Лех Качинський виступили із заявою, в якій зазначалося:
«Ми переконані, що на тлі триваючої окупації грузинської території буде занадто поспішним відновлювати переговори з Росією щодо нової угоди про партнерство та співробітництво. Ми підкреслюємо, що переговори можуть відновитися тільки після того, як Росія відведе свої війська на позиції, які вони займали до 7 серпня».
Як відомо, після серпневої війни Росія визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії і розмістила на їхніх територіях свої військові бази. Держави ЄС вважають Абхазію і Південну Осетію невід’ємною частиною Грузії.
Заблокувати відновлення переговорів Литва і Польща не могли, оскільки з цього питання одноголосного рішення членів ЄС не потрібно. На продовженні наполягали Німеччина і Франція, їх підтримала більшість членів ЄС. На саміті Росія – ЄС в Ніцці у листопаді 2008 року переговори були продовжені; ще один раунд відбувся у квітні 2009 року в Москві. Причина того, що нова угода так і не була підписана, полягає не в жорсткій позиції Литви та Польщі, а в накопичених протиріччях між ЄС і Росією.
Проте в 2009 році Німеччина ініціювала «Партнерство для модернізації»; про цю програму оголосили на саміті Росія – ЄС в Стокгольмі. Ініціатива не принесла серйозних результатів, але ні про яку односторонню відмову Німеччини не було й мови. У травні 2020 року російський політолог, гендиректор Російської ради з міжнародних справ Андрій Кортунов так писав про причини невдачі «Партнерства»:
«Чи були в концепції “Партнерства” якісь початкові вади, недоліки або неясності, що перешкоджають її повноцінній реалізації? Сьогодні, з висоти десятирічного досвіду, на це питання доводиться відповідати ствердно. У концепцію спочатку були закладені протиріччя, що стосуються як змісту самого терміну “модернізація”, так і вибору пріоритетних механізмів реалізації концепції.
У Росії і при узгодженні концепції “Партнерства”, і в ході її практичної реалізації незмінно робили акцент на її технологічний та інноваційний вимір. Президент Дмитро Медведєв неодноразово підкреслював, що в першу чергу мова йде про поглиблення співпраці в сфері високих технологій. <…> У Європейському союзі переважна увага приділялася соціальній та політичній модернізації Росії, “підтягуванню” російських інститутів і практик до європейського рівня. “Партнерство для модернізації” нерідко сприймалося як певний аналог програми “Східного партнерства” ЄС і країн Центральної Європи, з головним акцентом на гуманітарно-правову складову. Зрозуміло, Євросоюз при цьому виступав у ролі ментора, а Росії відводилася роль слухняного учня».
Іншими словами, проблема була в підході Росії: вона бажала отримати доступ до європейських високих технологій, не роблячи серйозних кроків в бік гуманітарних стандартів ЄС.
Після повернення Володимира Путіна на пост президента в 2012 році інтерес російської влади до модернізації, а разом з нею і до «Партнерства заради миру» значно зменшився, хоча оптимістичні заяви на конференціях «Партнерства» та самітах Росія – ЄС продовжували лунати.
Саміти ж припинилися після анексії Криму; цей механізм дійсно був призупинений рішенням ЄС. Запланований на червень 2014 року саміт був скасований в рамках санкцій ЄС, після чого проведення таких зустрічей не відновилося, оскільки позиція Росії щодо українського питання не змінюється.
Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
