Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
Ведучий програми «Время» Кирило Клеймьонов відгукнувся на появу на сайті американського міністерства оборони сторінки, присвяченій Дню перемоги, який у Європі відзначається 8 травня:
«Ось Пентагон до ювілею Перемоги що опублікував: “Конфлікт розпочався в 1939 році, коли Німеччина і Радянський Союз вторглися в Польщу. Війна бушувала вже п’ять років, коли американські та союзні сили висадилися на пляжі Нормандії 6 червня 1944 року. Вторгнення ознаменувало початок кінця Адольфа Гітлера і нацистської Німеччини. Менше ніж через рік Німеччина капітулює, а Гітлер буде мертвий. Американські війська взяли участь в урочистостях у Франції – країні, яка взяла на себе більшу частину тягаря бойових дій”.
Ну, звісно, в 44-му році не знали, що без них робити. А тут приплили американці, висадилися в Нормандії, і стало зрозуміло, що Гітлеру капут! Особливо смішно про Францію, яка здалася за три тижні. Звичайно. Певна річ, ми всі пам’ятаємо про французький Опір. Але його розмір був у десять разів меншим, ніж у одній Брянській області. Ну, про це автор доповіді з Пентагону, швидше за все, просто не знає нічого. Для них все це дуже далеко, як у часі, так і в просторі, якась стародавня історія, ну, як для нас Пунічні війни, мабуть»
Публікація, що так не сподобалася Клеймьонову, – не якась офіційна заява (сайт Першого каналу, до речі, дав сюжету пафосний заголовок «У США представили свою версію історії Другої світової війни»), а всього лише короткий супровідний текст до добірки історичних фотографій. Ведучого програми «Час» вочевидь образило те, що Радянський Союз удостоївся там лише кількох згадок: йдеться про вторгнення радянських військ до Польщі в 1939 році (зараз в Росії про цей неприємний факт згадувати якось не прийнято), про повторне підписання капітуляції Німеччини, на якому наполіг Сталін, і про те, що СРСР встановив свято на честь перемоги не 8 травня разом з усіма союзниками, а на день пізніше. Та ще сказано, що європейські країни, звільнені союзниками, незабаром стали процвітаючими демократіями, а ті, яких визволили радянські війська, на десятиліття залишилися під радянською окупацією.
Про Францію дійсно сказано, що на неї випала більша частина тягаря війни, а про війну на східному фронті та про роль радянських військ немає ні слова. Втім, британських союзників там теж не згадують. Нічого дивного: для американців Друга світова війна – це частина історії їхньої країни, там воювали понад 16 млн американських солдатів, а чверть мільйона американців загинули на європейських фронтах. І зрозуміло, що Америку найбільше цікавлять ті події, в яких брала участь її армія.
Тут не було б про що говорити, якби Клеймьонов, звинувачуючи американців, які не бажають визнавати роль СРСР у перемозі над Гітлером, сам не керувався точнісінько таким самим підходом. Якщо для американців, за його висловом, все це «далеке, як Пунічні війни», то сам він аналогічно ставиться до війни в Західній Європі.
Клеймьонов стверджує, що «розмір французького Опору» був у десять разів меншим, ніж у Брянській області. Але як оцінювати цей розмір? Хіба що за кількістю бійців.
Партизанський рух на Брянщині – безумовно, одна зі славних сторінок воєнної історії. У брянських лісах на території Орловської області (Брянська область була створена тільки після звільнення від німецької окупації) в тилу ворога діяла партизанська республіка, яка контролювала територію в 14 000 кв. км; брянські партизани здійснили кілька рейдів на окуповану територію України і зробили неоціненний внесок у визволення свого краю. За офіційними даними, до вересня 1943 року, коли розпочалася Брянська операція, внаслідок якої область було звільнено, 139 загонів брянських партизанів налічували понад 60 тисяч людей.
А ось що написано про французький рух Опору в 4-му томі Історії Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941-1945 рр., що вийшов друком і Військвидаві (рос. – Воениздат) у 1962 році:
«Головною причиною, яка змусила американсько-англійське командування ввести свої війська в Південну Францію [в серпні 1944 року], стала велика активність французького руху Опору. Його збройні сили, що налічували понад 500 тис. бійців, перейшли в наступ і звільнили цілі департаменти на південь від Луари й на захід від Рони, а також Західні Альпи на схід від Гренобля. У серпні склалася сприятлива обстановка для повного звільнення Південної Франції силами Опору».
Тож що різниця в чисельності бійців між Брянським партизанським краєм і французьким Опором була не в 10 разів, як каже Клеймьонов, а всього лише трохи більше ніж у 8. Але на користь французьких загонів. Якщо, звісно, вірити радянським історикам 1950-60-х років, для яких події Другої світової були трохи ближчими, ніж Пунічні війни.
Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
