Джерело: The Insider
Програма «Вести недели» повідомила про демонстрації на підтримку палестинців у європейських країнах, у багатьох із яких їх було заборонено. Кореспондент Михайло Антонов розповідає про це так:
«12-та година ночі. У центр міста [Берліна] нагнали поліції – бояться заворушень. <…> Чого точно не буде, так це Бранденбурзьку браму ніколи не підсвітять у кольори палестинського прапора. Німецькі політики уникають коментарів на тему бомбардувань цивільних об’єктів у секторі Гази. Головна теза: „Ізраїль має право на самооборону”. Повідомлення про удар по лікарні в Газі ЗМІ не супроводжують несамовитим відеорядом. <…>
Люди, які виходять на демонстрації, можливо, навіть беруть участь у сутичках з поліцією, в переважній більшості не підтримують ХАМАС. Вони вимагають від Заходу визнання палестинської держави та поваги до її кордонів. Чому ж це питання в Європі таке зав’язане на антисемітизм? Невже тільки араби, що живуть тут, у цьому винні? 138 із майже 200 країн-учасниць ООН у 1988 році визнали державний суверенітет Палестини. І якщо поглянути на карту, стане зрозуміло, що ті, хто не визнав, є тим умовним колективним Заходом, який у минулому протистояв СРСР, а зараз воює з Росією.
Заперечення палестинської держави – це інструмент холодної війни, в ході якої через Ізраїль та його агресивне самоствердження серед сусідів США проєктували свій вплив на Близький Схід. І роблять це й досі. А розплачуються у минулому європейські метрополії з напливом жителів колишніх колоній. Напевно, найкращим захистом єврейських громад від гніву „арабської вулиці” було б визнання „освіченою” Європою права палестинців на свій, не такий уже й великий шматок землі, власні прапор і гімн. Тому що те, що пропонує Шольц <недопущення антисемітських виступів силовими методами. — The Insider>, на довгій дистанції не спрацює. <…>
Німецька влада поки що обрала просту стратегію: затоптати будь-який виступ на підтримку Палестини ногами поліцейських. Про всяк випадок заборонили палестинські прапори. Зі зрозумілих причин у Німеччині бояться, як би чого не вийшло, й іноді це – найнадійніший спосіб потрапити в ідіотське становище. <…>
Десятиліттями Євросоюз підкидав палестинцям на бідність, щоб якось виживали, щоб не ставили під сумнів їхній порядок: своїм усе, решті – правила. Але це, схоже, закінчується».
У цьому довгому монолозі що не слово – майже все неправда. Ось, наприклад, як насправді ЄС і Захід загалом «підкидали на бідність» палестинцям. Після трагічних подій 7 жовтня єврокомісар із питань розширення та політики сусідства Олівер Варгейї оголосив, що ЄС заморозить допомогу Палестині. За кілька днів, втім, від цього рішення відмовилися; 23 жовтня глави МЗС 27 країн ЄС оголосили, що допомога Палестині триватиме. Але особливо цікавим є обсяг цієї допомоги: за повідомленням ТАРС, це €691 млн. Крім того, окрім цього існує ще й допомога окремих країн ЄС, яка також вимірюється сотнями мільйонів євро.
Більшість цієї допомоги проходить через Близькосхідне агентство ООН для допомоги палестинським біженцям та організації робіт (БАПОР). Як повідомляє на своєму сайті агентство, його найбільші донори – США, Німеччина, ЄС, Швеція, Норвегія, Японія, Франція, Саудівська Аравія, Швейцарія та Туреччина. У 2022 році воно отримало від урядів усіх держав світу сумарно $1 108 619 071 (а також $66 028 201 із недержавних джерел, найбільше з яких — ООН). Це приблизно чверть бюджету Палестинської автономії. На частку ЄС і країн, що входять до нього, припало $332 561 170, тобто 30% усієї державної допомоги. США пожертвували агентству $343 937 718, інші західні країни та Японія — $149 811 557. Отже, внесок Заходу становив 75% усієї державної допомоги та 70% всього бюджету агентства. Для порівняння: Росія внесла $2 млн.
Втім, БАПОР – не єдина організація, через яку можна надавати допомогу Палестині. Як повідомляв у 2022 році ТАРС, Джо Байден заявив, що у 2021 році США надали Палестині понад $500 млн, у тому числі $400 млн через БАПОР. Загалом на бідність підкидали досить щедро. Свідченням цього є будівельний бум в адміністративному центрі Палестинської автономії Рамалле.
З визнанням палестинської держави все теж не так все просто. Його дійсно визнають 138 членів ООН, хоча Антонов дещо згладжує кути, стверджуючи, що хто не визнає, той «колективний Захід», який воює з Росією. Так, Палестину як державу визнають Швеція, що прагне до НАТО, член НАТО Ісландія і навіть Україна, а не визнають Вірменія і Еритрея, яка голосувала проти резолюції ООН, що засуджує російську агресію проти України.
Але головна проблема полягає в тому, що держава фактично не існує. У 1988 році, коли було проголошено її створення, вона не контролювала ніяких територій, а саме проголошення відбулося в Алжирі. У 1994 році за результатами угод в Осло між Ізраїлем та Організацією звільнення Палестини було створено Палестинську національну адміністрацію з тимчасовою столицею в Рамалі на Західному березі річки Йордан. Вона має лише частину ознак держави: існують уряд, парламент, поліція, але не створена армія, натомість діють різні напіввійськові організації, немає власної валюти, роль якої відіграє ізраїльський шекель, немає прикордонної служби — кордон Юдеї та Самарії (Західного берега) з Йорданією охороняє Ізраїль, а охорону кордону сектору Гази з Єгиптом, що не контролюється Національною адміністрацією, цілком покладено на Єгипет. Таким чином, Палестина практично становить собою віртуальну державу і швидше визнання її можна вважати інструментом холодної війни.
Що ж до претензій Антонова до німецької влади з приводу заборони палестинських прапорів на маніфестаціях, то навіть якось дивно чути про це на державному телеканалі країни, де можуть порушити справу про «дискредитацію армії» через вивішений у вікні прапор України. І симптоматично, що «Вести недели» досі продовжують говорити про ізраїльський удар по лікарні в Газі, який на Заході не супроводжують «несамовитим відеорядом», хоча наслідки «удару» відомі: кілька обгорілих машин на парковці, в яку влучив уламок, вочевидь, невдало запущеної палестинської саморобної ракети, і вибите скло в будівлі лікарні.
Джерело: The Insider
