Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
У ранковому випуску новин на Первом канале вийшов розгорнутий сюжет лондонського кореспондента каналу Тимура Сіразієва про те, що відповідно до актуальних тенденцій змінюється британська університетська освіта. Зміни ці, за твердженням Сіразієва, далеко не на краще:
«На велику і могутню англійську мова, схоже, чекають смутні часи. У королівському Міносвіти пропонують бути більш терпимими в питаннях грамотності, особливо якщо з помилками пишуть і говорять темношкірі студенти. Вузам пропонують інакше поглянути на критерії оцінки знань, де правильна мова є не нормою, а ознакою елітарності. Виявляється, бути схожим на булгаковського Поліграфа Поліграфича зовсім не соромно.
Помилки чорних мають значення! Адже це саме через них в Британії переписують правила оцінки студентів. У міністерстві освіти вважають, що між білими і чорними величезний розрив у знаннях. Здавалося б, єдиний варіант скоротити розрив – це вчитися, вчитися і ще раз вчитися. Втім, такий підхід відтепер визнаний застарілим. Набагато простіше і швидше закрити очі на помилки і зробити вигляд, що їх і зовсім немає.
У Лондонському університеті мистецтв педагогів уже вчать сучасним критеріям оцінки. У методичці їх навіть виділили яскравим кольором, щоб ніхто не пропустив найголовніше нововведення.
– Не беріть до уваги орфографічні, граматичні та інші мовні помилки, які суттєво не заважають спілкуванню, якщо ніде не вказано, що правильне написання – обов’язкова вимога».
Те, про що розповідає Сіразієв – не рекомендації міністерства, а внутрішній документ одного конкретного вузу, а саме Лондонського університету мистецтв ( University of the Arts London). Щоб заплутати глядача, автор сюжету в цей час показує будівлі зовсім іншої установи – Лондонського університетського коледжу ( University College London), одного з найвідоміших університетів світу.
Підміна не випадкова. Університет мистецтв – заклад, де навчають студентів за досить обмеженим колом спеціальностей: це образотворче мистецтво, кіно, театр, музика, балет, дизайн, мистецтво модельєра, реклама тощо. В останні роки в університеті звернули увагу на статистику, яка показує, що білі студенти отримують за свої роботи вищі бали значно частіше, ніж всі інші. Керівництво університету на чолі з ректором – знаменитим художником Грейсоном Перрі – дійшли висновків, що при оцінці творчих робіт викладачі виявляють певну упередженість щодо етнічних меншин. Аби подолати цей розрив, керівники університету не наказували викладачам більш лояльно ставитися до небілих студентів, а вирішили запровадити чіткіші критерії, за якими повинні оцінюватися творчі роботи.
Один із цих критеріїв – навички комунікації: художник (в широкому сенсі слова) повинен вміти подати свій твір публіці. І саме до цього критерію стосується зауваження:
«Зокрема, ми уникаємо особливої уваги до “правильної англійської” в роботі студентів. У центрі нашої уваги результати комунікації, наприклад, з точки зору зв’язності, майстерності оповідача, здатності реагувати на різні ситуації і пристосовуватися до різних видів аудиторії».
Ідея цілком слушна: в такій неформальній сфері, як мистецтво, не варто вимагати бездоганної грамотності, жива розмовна мова тут найчастіше буває доречніша ніж формально правильне спілкування. Первый канал всіляко прагне затушувати ту обставину, що відмова від підвищеної уваги до грамотності – всього лише рішення одного вельми специфічного навчального закладу.
Втім, одним Університетом мистецтв Сіразієв не обмежується. Він продовжує:
«Відмінники, які з ранку до ночі сиділи і зубрили англійську, мають право розлютитися. Спеціально для них доктор Джері Уоренс з Університету міста Галл пояснює: грамотна мова – ознака елітарності, а ще спадщина епохи колонізаторів. Тому карати за мовні помилки не можна. І якщо темношкірому поставили двійку на іспиті, то це не оцінка його знань, а дискримінація. Винятком є дисципліни, в яких без знання англійської геть ніяк.
– Можна стверджувати, що мова спілкування під час навчання – це елітний, північноєвропейський, чоловічий, білий спосіб вираження, який залежить від високого рівня володіння письмовою та усною англійською мовою, спосіб вираження, який приховує індивідуальність учнів. Університет Галла кине виклик цьому статус-кво».
Але і це не розпорядження на національному рівні, а всього лише ініціатива одного досить скромного провінційного університету, який у 2021 році потрапив лише до шостої сотні всесвітнього рейтингу Times Higher Education. Професори Джеррі Лоренс (а не Уоренс, як її називає Сіразієв) і Сем Набб пишуть на сайті університету:
«Раніше студенти, для яких англійська мова є другою або нерідною, <…> або які здобули освіту в школі з невисоким рівнем викладання, могли опинитися в невигідному становищі при оцінці технічного рівня володіння письмовою англійською мовою. Однак деякі дисципліни потребують такого знання. Щоб збалансувати наш інклюзивний підхід з академічними стандартами, ми повинні взяти на себе зобов’язання оцінювати тільки ті результати навчання / компетенції, які викладені в умовах предметного рівня або передбачені професійними, науковими чи дослідницькими органами. На практиці це означає прийняття рішучих зобов’язань щодо приведення контрольних показників у відповідність з результатами модульного навчання, оціночними зведеннями і практикою».
Іншими словами, мова йде тільки про те, щоб викладачі оцінювали студентські роботи перш за все з точки зору конкретної наукової дисципліни і не знижували бал за мовні помилки. Втім, у Британії такі пропозиції сприймаються як суперечливі. Сіразієв сам розповідає про коментарі читачів The Times, обурених через таке зневажливе ставлення до грамотності, щоправда, забуває вказати, що ця впливова консервативна газета щойно опублікувала статтю відомої журналістки Мелані Філліпс, яка різко критикує подібні новації. Ставлення до стандартів університетської освіти в Британії залишається консервативним.
Сіразієв наводить кілька прикладів англійських омофонів – слів, які звучать однаково, але по-різному пишуться і мають зовсім різне значення, – і робить глибокодумний висновок:
«АЛЕ СТУДЕНТ МОЖЕ ЦЬОГО І НЕ ЗНАТИ? ТЕПЕР, напевне, І НЕ ДІЗНАЄТЬСЯ. РОЗПЛАЧУВАТИСЯ Ж ЗА ЦЕ БУДУТЬ ІНШІ».
Те, що різницю між словами pain (біль) і pane (віконне скло) взагалі-то британцям роз’яснюють ще в молодших класах школи, а не в університеті, йому якось не спадає на думку. Зате наостанок він розповідає про ще один «жахливий» випадок наруги над навчальними програмами – і не де-небудь, а в самому Оксфорді:
«Від слів до нот. В Оксфордському університеті деколонізують курс навчання музиці. Як пише The Telegraph, зараз педагоги занадто орієнтовані на європейську культуру часів рабства, яка, на думку активістів, підкреслює перевагу білих. Класичні сонати пропонується замінити піснями популярних темношкірих співаків. Тобто замість Моцарта і Бетховена студенти вчитимуть куплети Джей Зі і Каньє Веста».
The Telegraph повідомила про документ, що потрапив до її журналістів, в якому неназваний оксфордський професор пропонує розширити сферу досліджуваної студентами музики: звичний курс історії музики майже цілком зосереджений на європейській класиці, а позаєвропейські музичні культури багато в чому залишаються поза увагою студентів, хоча їхній вплив на сучасну музику – не тільки популярну, але й академічну – незаперечний. Газета супроводила своє повідомлення ефектним заголовком «Оксфордський професор, який бажає “деколонізувати” навчальну програму, затаврував нотне письмо як “колоніальне”». Насправді йшлося про те, що загальноприйнята музична нотація, заснована на європейській системі ладів (саме європейській традиції властивий поділ октави на 12 півтонів або 7 ступенів з неоднаковими інтервалами між ними), впливає на слуховий досвід, тому музикант, вихований на цій системі, буде підсвідомо «європеїзувати» будь-яку почуту ним музику іншої культурної традиції.
Зрозуміло, ніхто, окрім хіба що Сіразієва, не пропонує замінити в навчальних програмах Моцарта і Бетховена Каньє Вестом. Представник Оксфорда розповів британській радіостанції Classic FM:
– Зберігаючи (і жодним чином не применшуючи) нашу традиційну майстерність в критичному аналізі, історії та виконанні широкого спектру західної академічної музики, ми вивчаємо способи розширити можливості наших студентів щодо вивчення більш широкого кола незахідної і популярної музики всього світу, а також музичної композиції, психології та соціології музики, музичної освіти, диригування і багато чого іншого.
У публікації The Telegraph йдеться, що оксфордський професор пропонує скасувати обов’язкове для всіх музичних спеціальностей навчання грі на фортепіано як «євроцентричне» і запровадити обов’язковий курс «Введення в соціокультурні та історичні дослідження». Перша пропозиція виглядає досить суперечливо, але невідомо, чи буде реалізована на практиці; це всього лише робочий документ. Курс же історії позаєвропейських музичних культур студентам точно не зашкодить.
Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
