В інтерв’ю, опублікованому 21 серпня 2020 року в газеті «Труд», міністр закордонних справ Російської Федерації Сергій Лавров підтвердив, що на його думку відносини Росії з Європейським Союзом є незадовільні з вини Європейського Союзу, оскільки «багато форматів» були «призупинено» за ініціативою «єесівських колег».
«Саме з їхньої ініціативи було „підвішено” багато форматів галузевої взаємодії та політичного діалогу, на паузу поставлені перспективні проєкти, в тому числі спрямовані на побудову спільного торгово-економічного і гуманітарного простору від Лісабона до Владивостока. Водночас нам було сказано, що будь-яке суттєве покращення відносин залежить від імплементації Мінських угод щодо врегулювання конфлікту на Південному Сході України, стороною якого Росія не є. На жаль, це штучне і недалекоглядне пов’язання зберігається і донині – на велике задоволення київської влади, яка не тільки не виконує своїх зобов’язань щодо Мінському „Комплексу заходів”, але і не робить таємниці з бажання використовувати невирішений конфлікт для підтримки санкційного тиску щодо Росії».
Коли в кінці листопада 2013 року проросійський президент України Віктор Янукович на саміті Східного партнерства у Вільнюсі не підписав угоду про асоціацію з Європейським Союзом (в той час, як Грузія та Молдова це зробили), на Майдані Незалежності в Києві розпочались антипрезидентські демонстрації. Вперше вони були жорстоко розігнані міліцією вже 30 листопада. Однак українці не дали залякати себе, і протести переросли в революцію. Це призвело до краху адміністрації Януковича на початку 2014 року. Відразу після цього, навесні, посилилася проросійська сепаратистська діяльність на сході та півдні України, а, отже, загострилася і російська гібридна війна. Відбулася прихована інтервенція російських військ на території Криму, де з’явилися так звані «зелені чоловічки» (російські солдати без розпізнавальних знаків), які почали окуповувати півострів. 1 березня 2014 року Володимир Путін домігся від Ради Федерації згоди на введення військ в Україну, що своєю чергою призвело до офіційного використання російських збройних сил на українській території.
Одночасно під час «Кримської кризи» в східних областях України влаштовувались мітинги проти нової влади в Києві. Анексія Криму підбадьорила сепаратистів, і вже у квітні на Донбасі спалахнув проросійський заколот, спрямований на відокремлення самопроголошених т.зв. «народних республік» – Донецької та Луганської. Влада Києва звинуватила Москву у відправленні у східноукраїнські області своїх громадян, які брали участь у демонстраціях та провокаціях. Україна визнала дії сепаратистів терористичною діяльністю та оголосила про проведення антитерористичної операції (АТО) в районах, огорнених заколотом. Демонстрації та заколот перетворилися у збройний конфлікт. Вже на початку антитерористичної операції українська влада повідомляла, що у Слов’янську перебувають офіцери російської військової розвідки – ГРУ.
Важливою і трагічною подією, яка підтвердила участь Російської Федерації у конфлікті на сході України, стало збиття цивільного авіалайнера Malaysia Airlines 17 із 298 людьми на борту. Цей злочин стався 17 липня 2014 року. Розслідування виявило, що літак був збитий ракетою з зенітно-ракетного комплексу «Бук-М1» з бортовим номером 332, який належить і знаходиться на озброєнні дислокованої в околицях міста Курськ 53-ї зенітно-ракетної бригади збройних сил РФ. Згаданий ЗРК декілька днями раніше перевезено з Росії у контрольований бойовиками район Донеччини. У наступні дні, місяці та роки з’являлося все більше доказів причетності Росії до конфлікту. Сьогодні ніхто не сумнівається в тому, що Україна воює з Росією, тому міністр закордонних справ Російської Федерації демонструє величезний цинізм, стверджуючи, що конфлікт на південному сході України не стосується Російської Федерації. Насправді стосується як нікого іншого, оскільки власне Росія спричинилася до виникнення цього конфлікту і продовжує його підтримувати.
ВП
Джерело: poland.mid.ru
