Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
Представник МЗС Марія Захарова в своєму Telegram-каналі прокоментувала відповідь французького міністерства Європи і закордонних справ на запит групи сенаторів з приводу діяльності неонацистських угруповань в Україні:
«Як випливає з відповіді, “неонацистські угруповання на Україні є” (що, мабуть, не особливо бентежить Париж), але їх популярність «не перевищує середню по Європі», а антисемітські акції на Україні відбуваються “рідше, ніж в Європі”. Підпис: Міністр закордонних справ Ж.-І. Ле Дріан.
Тепер шокована вже я, тому що про батальйон “Азов” давно всім відомо, а про те, що в Європі ще гірше, – ні. <…>
Абсурдно звучить також інша частина відповіді міністра. Нібито те, що Зеленський прийшов до влади демократичним шляхом, доводить відсутність неонацизму в Україні. Ця частина відповіді викликає не тільки шок, а й сміх. Хочеться нагадати французьким знавцям історії, що в одній з європейських країн у 30-х роках XX століття одна людина прийшла до влади самим що не є демократичним шляхом. Та сама, яка потім завоювала пів Франції – вже про це в Парижі повинні пам’ятати. Важко сперечатися, що при цій людині не було неонацизму, – при ній був звичайний нацизм. Результат демократичного відбору знищив мільйони людей, і, якби його не зупинив радянський народ, відправивши нацистську гадину геть і добивши її в її ж лігві, то і Франція, і вся Європа, а з ними Азія, Африка і т.ін. були б поневолені».
Захарова старанно не помічає сенс слів Ле Дріана про прихід Зеленського до влади демократичним шляхом. Французький міністр підкреслює той факт, що на виборах президента України із вражаючим результатом 73,22% голосів у другому турі переміг кандидат, який ніколи не приховував ні свого єврейського походження, ні того, що його рідна мова – російська. Це безумовне свідчення непопулярності неонацистських ідей в Україні.
Що ж стосується приходу Гітлера до влади демократичним шляхом, то тут Захарова повторює досить поширений історичний міф. На президентських виборах 1932 року Гітлер програв безпартійному кандидату Паулю фон Гінденбургу. На виборах до рейхстагу в листопаді 1932 року НСДАП посіла перше місце, але результат у 33,09% голосів і небажання інших партій вступати в коаліцію з нацистами не давали їм змоги створити уряд.
Нацисти розглядали результат виборів як провал. Йозеф Геббельс наприкінці 1932 року в своїх щоденниках давав таку оцінку ситуації: «надії повністю зникли», «ми на останньому подиху», «немає грошей, ніхто не дає кредит».
Але через позицію комуністів, які отримали 16,86% голосів і категорично відмовилися створювати коаліцію з соціал-демократами, які набрали 20,43%, сформувати уряд, який отримав би підтримку парламентської більшості, виявилося неможливо. Німеччина опинилася в ситуації урядової кризи. Фон Гінденбург призначив канцлером безпартійного Курта фон Шлейхера, який був міністром оборони в попередньому уряді Франца фон Папена. Уряд фон Шлейхера, що не користувався підтримкою рейхстагу, протримався два місяці.
Після цього в результаті інтриг фон Папена, незадоволеного своєю відставкою, фон Гінденбург наприкінці січня 1933 року несподівано для самих нацистів запропонував пост канцлера в кабінеті парламентської меншості Гітлеру. Фон Папену дістався пост віцеканцлера.
Тоді ж фон Гінденбург призначив на 5 березня 1933 року позачергові парламентські вибори. 27 лютого зайнялася будівля рейхстагу, і нацисти звинуватили в підпалі Комуністичну партію на тій підставі, що безпосередній винуватець підпалу Марінус ван дер Люббе був нідерландським комуністом. Існують різні версії цього злочину; за однією з них, підпал був провокацією, влаштованою нацистами, за іншою ван дер Люббе був психічно нездоровим одинаком. Але так чи інакше, нацисти використовували це як потужний пропагандистський інструмент.
Фон Гінденбург на вимогу Гітлера підписав декрети “Про захист народу і держави” і “Проти зради німецького народу і підступів зрадників батьківщини”, що скасовували недоторканість особи і власності, свободу зібрань, спілок, слова і друку і таємницю листування. Було заарештовано близько 10 000 інакомислячих, в тому числі лідер комуністів Ернст Тельман.
Тим не менш, на виборах 1933 року нацисти знову не змогли отримати абсолютну більшість, набравши всього лише 43,91% голосів. Соціал-демократи отримали 18,25%, вже практично заборонені комуністи – 12,32%. Але голоси, подані за комуністів, оголосили недійсними і передали НСДАП. Тільки таким чином нацистам вдалося отримати просту більшість у рейхстазі.
Конституційної більшості в ⅔ голосів у нацистів все ще не було. Але вдалося провести закон про наділення канцлера надзвичайними повноваженнями, в тому числі правом видавати закони без узгодження з рейхстагом. Під час голосування щодо цього законопроєкту в залі перебували озброєні штурмовики і есесівці. У травні було заборонено профспілки, в липні – всі партії, крім НСДАП.
Нарешті, в серпні 1934 року помер президент фон Гінденбург, і Гітлер, замість того, щоб призначити позачергові президентські вибори, привласнив президентські повноваження і проголосив себе одноосібним вождем нації.
Отже, нацисти прийшли до влади не через демократичні вибори, а шляхом спочатку закулісних інтриг, а потім – силового перевороту.
Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
