Джерело: The Insider
У Дмитра Кисельова якесь особливо упереджене ставлення до Польщі. У програмі «Вести недели» він уже неодноразово розповідав про те, яка це підступна країна, і називав її «гієною Європи», безпідставно приписуючи це формулювання Вінстону Черчіллю. Цього разу на черговий антипольський монолог його надихнуло рішення поляків називати місто Калінінград не радянським топонімом, а старовинним польським.
«Виявляється, у Варшаві діє державна комісія, яка уповноважена перейменовувати іноземні географічні назви на більш милозвучні польському для польського вуха. Ось довго «дряпав» їх наш топонім Калінінград. Ось ковзає поляк по карті тривожним поглядом і раптом натикається на Калінінград. Навіть вимовити страшно. Вирішили, принаймні для себе, перейменувати. Тепер у них це Крулевець. Так їм спокійніше.
Крулевець – польська назва міста у далекому Середньовіччі, у XVI–XVII століттях. <…> Багато віків це був Кенігсберг, але за результатами Другої світової рішенням союзників на Потсдамській конференції 1945 року Кенігсберг, а з ним і третина Східної Пруссії, відійшов до СРСР. А тут саме помер дідусь Калінін – „всесоюзний староста”, як його називали, – і на хвилі скорботи ім’я вирішили увічнити.
До речі, рішенням союзників на вимогу Сталіна Польща отримала великі німецькі території. Це більшість Східної Пруссії, значна частина землі Шлезвіг-Гольштейн — нині польська Сілезія, а ще такі раніше німецькі міста, як Данциг – нині Гданськ, Альштайн (Ольштин), Штетін (Щецін), Ельбінг (Ельблонг), Бреслау (Вроцлав).
Польща зарвалась. Вона вимагає від Німеччини гігантських репарацій за підсумками Другої світової, а в планах – вимагати їх і від Росії. Але якщо вже відмотуватися назад, то як бути з набутими тоді землями? Може, також заради справедливості почати з того, що повернути їм німецькі назви? Як крок до створення довіри з Німеччиною. Думаю, це було б помічено із вдячністю.
А якщо серйозно, то поляки у своїй історії вже підтримували нацизм. І це їм дорого обійшлося – втратили країну. Керуючись хижацькими почуттями, вони першими уклали з Німеччиною Договір про ненапад, відомий як пакт Пілсудського – Гітлера, ще в 1934 році. А далі Польща – вірний асистент нацистського режиму. На знак вдячності від Гітлера їй після Мюнхенської змови перепала Тешинська область Чехословаччини. Але цього Польщі було мало. Відверто про апетити говорили польські дипломати.
Посланець Польщі в Ірані Ян Каршло-Седлевський у грудні 1938 заявив: «Політична перспектива для європейського сходу зрозуміла. Через кілька років Німеччина воюватиме з Радянським Союзом, а Польща підтримає, добровільно чи вимушено, у цій війні Німеччину. Для Польщі краще до конфлікту (поза сумнівом) стати на бік Німеччини, оскільки територіальні інтереси Польщі на Заході та політичні цілі Польщі на Сході, насамперед в Україні, можуть бути забезпечені лише шляхом заздалегідь досягнутої польсько-німецької угоди».
Ця ж до болю знайома лінія простежується і в нинішніх діях Польщі. Як би поживитись за рахунок росії, втягнувши у війну з нею тоді Гітлера, а зараз Америку та НАТО. І нічого, що для цього треба стати на бік нацистів. А що тут такого? Не вперше.
З доповіді розвідвідділу Головного штабу Війська польського у грудні 1938-го: «Розчленування Росії лежить в основі польської політики на Сході. Тому наша можлива позиція зводитиметься до такої формули: хто братиме участь у розділі? Польща не повинна залишитись пасивною у цей чудовий історичний момент. Завдання полягає в тому, щоб завчасно добре підготуватися фізично та духовно. Головна мета – ослаблення і розгром росії».
Просто звичний вивих польської історії. Догралися тоді, дограються й тепер. А ви кажете – Крулевець… Цим не обмежаться».
В історії з географією Кисельов явно заплутався: Шлезвіг-Гольштейн – земля на півночі Німеччини, що межує з Данією. До Польщі звідти далеко, і ніяких частин цієї землі Польщі ніколи не передавали. Данциг був німецьким містом лише до Першої світової війни; після неї це було вільне місто під керівництвом Ліги Націй, яке, до того ж, входило до польської митної зони; його закордонні справи також вела Польща, хоча більшість населення міста становили німці. Німецьку назву Ольштина Кисельов теж переплутав: місто називалося Алленштайн.
Втім, це всього лише дрібниці, які, щоправда, показують глибину знайомства телепропагандиста з обраною ним темою. Набагато суттєвіше ось що. Фраза новопризначеного польського посланця в Ірані Яна Каршо-Седлевського (його прізвище Кисельов, до речі, теж спотворив) прозвучала в розмові з секретарем посольства Німеччини у Варшаві Рудольфом фон Шеліа (згодом він виявився агентом радянської розвідки) і відома в його передачі. Очевидно, це була не більше ніж дипломатична люб’язність, оскільки незадовго до цього Каршо-Седлевський висловив у розмові з ксьондзом Зигмунтом Квашневським зовсім інші погляди на майбутню війну та відносини з Німеччиною. Польський історик Роберт Кушнеж у роботі «Діяльність Яна Каршо-Седлевського на користь католицької церкви у 1935–1937 роках за матеріалами стеження за ним радянської контррозвідки» писав:
«Каршо-Седлевський вступив у політичну бесіду, розпочату Квашневським. На його зауваження про те, що Німеччина шукає війни з СРСР, радник „категорично і гордо” відповів, що „Польща не допустить війни. Вона всіляко чинитиме опір безумству воєнної авантюри”.
– Навіщо чинити опір цьому? – запитав Квашневський.
– Бо якщо Німеччина виграє чи програє, то постраждає третя нейтральна країна, тобто Польща: вона загине, – відповів дипломат.
– А чому ви без бою здаєте свої позиції у Гданську? Ви думаєте, натомість ви отримаєте компенсацію у вигляді України?
– Незалежно від обставин ми мусимо відмовитися від Гданська, щоб заспокоїти нашого одвічного ворога, Німеччину. Мої слова про неприпустимість війни з СРСР може підтвердити посол у Парижі Лукасевич, [колишній] посол у Москві. Між нами немає розбіжностей у цьому питанні».
Цитата з доповіді розвідувального відділу польського Генштабу російською відома вже досить давно; одна з найбільш ранніх публікацій – у книзі кандидата фізико-математичних наук Юрія Житорчука (він же Юрій Побєдоносцев) «То хто ж винен у трагедії 1941 року?», опублікованій у 2008 році. Від того часу вона кочує зі статті до статті, але оригінал залишається невідомим.
Польською ж мовою її можна знайти в мережі тільки на російських сайтах, причому досить несподіваних для такої тематики, наприклад, у довгій статті Олександра Огнєва «Проти кого воювала Польща? Польські друзі Гітлера. Хрещення вогнем та кров’ю» ( рос. – «Против кого воевала Польша? Польские друзья Гитлера. Крещение огнем и кровью»), розміщеній на сайті mstone.ru/pl/. Підзаголовок сайту такий: Kreatywność, poezja, przygotowanie do szkoły – «Творчість, вірші, підготовка до школи». Статтю помістили чомусь у розділі Outdoor Games – «Ігри на свіжому повітрі».
Інший сайт зі статтею польською мовою, що містить ту ж цитату, – podarilove.ru/pl/. Там цитата опинилася у зовсім вже дивовижному контексті: в довгій статті про гієни, після згадування Черчілля та горезвісної «гієни Європи». Інші статті на цьому сайті – «Чому з’являється геморой і чи небезпечний він під час вагітності?», «Імена для дівчаток, що народилися в листопаді», «Бачити вогонь уві сні». Втім, серед типово дамських матеріалів трапляються і такі: «Історія Генерального штабу ГРУ: чи буде керівництво».
Ще один сайт із цією цитатою – польська версія weaponews.com. Це вже не дамський сайт, він присвячений військовій тематиці. Крім польської, він має версії ще дванадцятьма мовами; російської серед них немає, але сервер сайту знаходиться в росії. Зміст, зрозуміло, проросійський.
Цілком ймовірно, що цитата з доповіді, опублікована польською мовою на російських сайтах, є перекладом з російської. Повного ж тексту доповіді в мережі немає жодною мовою.
Окрім усього іншого, саме формулювання про «розчленування росії» видається досить дивним. На 1938 рік росія як незалежна держава вже 15 років не існувала, вона була союзною республікою у складі СРСР, причому Польща з тодішньою РРФСР навіть не межувала. Абсолютно незрозуміло, чому польські політики так цікавилися цілісністю росії. Та й саму появу цієї фрази в доповіді розвідувального відділу Генштабу пояснити важко: навіщо розвідникам треба було викладати в доповіді основоположні принципи зовнішньої політики Польщі? Військова розвідка навряд чи могла бути тим органом, який ці принципи визначає, тому логічно було б, якби розвідники отримували таку інформацію від вищих інстанцій, а не навпаки.
Іноді мережеві коментатори разом із цією фразою про розчленування росії згадують якусь директиву польського генштабу за номером 2304/2/37 від 31 серпня 1937 року, де нібито говориться, що кінцевою метою польської політики є знищення будь-якої росії. Кисельов, втім, від цитування цього документа утримався, тож не варто було б його і згадувати, але історія його досить цікава.
Твердження про існування такої директиви міститься у передмові до виданої у 2009 році збірки документів з архіву Служби зовнішньої розвідки РФ «Секрети польської політики» (упорядник генерал-майор СЗР Лев Соцков). Але в тій же самій збірці опубліковано сам документ з таким номером і датою, і цієї тези в ній немає. Це взагалі не директива, а «Зауваження щодо реорганізації „Прометея” в Парижі», написані польським дипломатом Владиславом Пельцем. «Прометей» – це організація, що об’єднувала емігрантів, які прагнули до незалежності своїх земель, з різних частин колишньої російської імперії. Ідейним натхненником «Прометея» був перший очільник відродженої у XX столітті незалежної Польщі Юзеф Пілсудський; після його смерті в 1935 році організація занепала. Пельц, пропонуючи її відродити, писав у своїх «Зауваженнях…»:
«…Надзвичайно важливо встановити, як далеко заходить контакт деяких прометіївських діячів з російськими лівими, і шляхом сильної мобілізації всередині прометіївської громадської думки покласти край цьому контакту та приборкати його ініціаторів. Нашим союзником у цій справі був би радикалізм молоді, який проголошує боротьбу з будь-якою росією».
Пропозиція Пельца, вочевидь, практичних наслідків не мала. Але його формулювання про «будь-яку росію» так сподобалося генералу – упоряднику збірки, що він перетворив її на «кінцеву мету польської політики».
Джерело: The Insider
