Джерело: EU vs Disinfo
Китайські ЗМІ та офіційні особи дали ясно зрозуміти: у воєнній агресії проти України винна не Росія, а нібито Захід і розширення НАТО на схід, що триває останніх 20 років, ігноруючи «законні побоювання щодо безпеки» Росії. Водночас Китай «поважає територіальну цілісність і суверенітет усіх країн». В останні тижні, коли китайські державні ЗМІ переключили увагу на Україну, вони створили низку наративів, які ілюструють ці думки.
Китай нейтральний, Китай не нейтральний
Ще до того, як розпочалося вторгнення Росії в Україну, Китай позиціонував себе як нейтральний спостерігач, офіційно підтримуючи «тиху» дипломатію та реалізацію Мінських домовленостей, спрямованих на припинення війни на сході України. Не можна забувати, що Китай так і не визнав російську анексію Криму і досі не подавав жодних офіційних ознак того, що може це зробити.
З того часу підкреслювався цей нейтралітет і роль Китаю як посередника у конфлікті. Водночас висловлювання про мир, гуманітарну допомогу та евакуацію громадян — як чітко окреслено в «ініціативі з шести пунктів» міністра закордонних справ Ван І — просякнуті критикою так званої дезінформації і санкцій Заходу, яким, за твердженнями Китаю, протистоять «партнери-однодумці» і світ, що розвивається. Справа не в тому, що відбувається в Україні, а в тому, наскільки погані США (і Захід).
З одного боку, Китай висловлюється на підтримку «суверенітету і територіальної цілісності всіх країн», але з іншого боку, ніколи публічно не згадує про порушення Росією територіальної цілісності України і навіть відкрито чинить опір закликам засудити Росію.
Навпаки, офіційні китайські канали неодноразово наголошували на «складних історичних проблемах», які є передумовами ситуації в Україні, ігноруючи будь-які звинувачення у суперечливих заявах.
І хоча президент Сі виявив бажання поговорити зі стратегічним партнером Китаю Росією, він ще не знайшов часу поговорити з Україною, незважаючи на те, що Китай уклав з Україною угоду про стратегічне партнерство ще в 2013 році. Раніше, в 1994 році, уряд Китаю офіційно підтримав принципи Будапештського меморандуму, надавши Україні гарантії безпеки, і поряд з Росією, США, Великою Британією та Францією пообіцяв поважати суверенітет, незалежність та існуючі кордони України в обмін на її відмову від ядерної зброї.
Оскільки розмови про територіальну цілісність та суверенітет легко пов’язати із ситуацією на Тайвані, з’явилася лавина заяв щодо непохитної позиції Китаю з цього питання: Тайвань — не Україна, і підконтрольні державі ЗМІ та офіційні особи звинувачують острів в експлуатації конфлікту для привернення міжнародної уваги.
Однак цей заявлений нейтралітет не означає, що Китай насправді нейтрально ставиться до того, яким має бути майбутнє України. Насамперед Україна розглядається виключно як міст, що перебуває поза НАТО і ЄС, і цей підхід фактично позбавляє країну права вибирати свій шлях. Китай часто цитує Гельсинкський заключний акт 1975 року, говорячи про «принцип неподільної безпеки», але для власної зручності пропускає той факт, що цей самий документ закріплює право країн обирати, до яких союзів вступати. До цього права пов’язана з актом Стамбульська хартія 1999 року (також підписана Росією) долучає ще й право вибору заходів забезпечення державної безпеки в цілому. Не кажучи вже про те, що стаття 51 Статуту ООН гарантує право держав на колективну самооборону. Стаття 2.4 того ж Статуту містить твердження про повагу до суверенітету, незалежності та територіальної цілісності держав — це основоположні принципи зовнішньої політики Китаю. І хоча Росія явно підриває основи основ стабільності наявної міжнародної системи, Китай не засудив її.
Немає напруженості, немає вторгнення
Китай довго ставив сумнівався, чи існує взагалі криза. До 24 лютого повідомлення про підготовку вторгнення Росії в Україну висвітлювалися в унісон з Росією — виключно як «нагнітання паніки» та дезінформація, яку Вашингтон нав’язливо поширює у своїх власних геополітичних цілях. Їх також називали панікою, створеною США і нібито викликаною нарощуванням військ біля кордонів. Потім «ажіотаж», войовничість та внутрішні проблеми, притаманні насамперед США, протиставлялися уявному спокою Китаю, його політиці надання допомоги і прагненню миру.
Навіть після вторгнення Росії офіційні особи Китаю відмовилися називати речі своїми іменами, а слово «вторгнення» вважалося типово західним методом спотворення дійсності. Окрім кількох епізодичних винятків, єдиним китайським підконтрольним державі ЗМІ, що регулярно вживає цей термін, є CGTN. Навіть у світлі масових убивств у Бучі китайські закордонні ЗМІ досі або просто ігнорували цей факт, або передавали спростування та звинувачення Росії на адресу України. Єдиним винятком знову став CGTN, який надав більш повне висвітлення, але й цей ЗМІ не наважився висловити осуд. Серед іншого, офіційні канали Китаю регулярно звинувачують США і Захід у дезінформації, «розвінчуючи» заяви про те, що Китай був поінформований про плани Росії й підтримує конфлікт.
Таким чином, як зовні нейтральна сторона, Китай підтримує роль ООН і закликає до переговорів, а не до конфронтації, жодного разу не переймаючись питанням про роль Росії у породженні конфлікту. Крім того, спільна заява, опублікована двома країнами після зустрічі президентів Сі та Путіна напередодні церемонії відкриття Олімпіади, ясно дала зрозуміти, що Китай підтримує пропозиції Росії щодо гарантій безпеки в Європі й виступає проти будь-якого розширення НАТО, знову ігноруючи згадане вище право країн обирати союзи, на яке погодилася і Росія.
Росія не винувата, нехай вийдуть уперед «справжні винуватці»
Ще до вторгнення Росії в Україну Китай окреслив деякі позиції, які тепер здаються висіченими у камені. Насамперед, що у війні винні НАТО і США (міф, що часто зустрічається у кремлівських наративах), мотивовані антикитайськими і антиросійськими настроями, які заганяють Росію у глухий кут.
Пізніше й інші наративи, запозичені з кремлівської методички, знову спливли на китайських підконтрольних владі каналах: конспірологічні наративи про те, що за вказівкою США працюють непрозорі й небезпечні військові біолабораторії (ці наративи Китай використовує для відволікання від себе уваги розслідування про походження COVID-19) і що розвідка США підтримує неонацистські угруповання в Україні. Перевидаючи опубліковані статті Sputnik, китайські ЗМІ надали підсанкційному виданню платформу для поширення цих теорій змови.
Ці антиамериканські та антинатовські наративи підкріплюють ідею про те, що Росія не є агресором. Після початку вторгнення Росії Китай знову підтвердив своє розуміння занепокоєння Росії з приводу безпеки, продовжуючи звинувачувати Захід у конфронтаційному підході.
Коли Росія починає війну, необхідно налагодити своєчасний обмін інформацією
Задля справедливості необхідно підкреслити, що Китай популяризував не всі російські дезінформаційні наративи. Крім того, спостерігаються розбіжності в їхніх наративах, особливо щодо людських жертв і матеріальних втрат, які підконтрольна державі китайська телекомпанія CGTN час від часу «викриває». Більше того, Китай повідомив про передачу Україні гуманітарної допомоги, оскільки ситуація склалася «не так, як хотілося б Китаю». Деякі статті китайських учених у міжнародних ЗМІ також можуть створити враження, що принаймні деякі жителі Китаю стурбовані серйозними економічними наслідками для своєї країни та ризиком її ізоляції, якщо тривала війна в Україні розділить країни на два протиборчі блоки — це буде холодна війна 2.0.
Але загалом від самого початку кризи спостерігається узгодженість риторики китайських підконтрольних державі ЗМІ з Кремлем, а новинні повідомлення в китайських державних ЗМІ значною мірою (хоч і не цілком) спираються на російські джерела. Зрештою, Китай використовує війну в Україні, щоб ширше популяризувати вже давно відому критику США і Заходу.
Джерело: EU vs Disinfo
