Джерело: Микола Семена, спеціально для Крым.Реалии
Кримські чиновники, котрі намагаються теоретизувати та ідеологічно обґрунтовувати агресивну зовнішню політику Росії, постійно шукають нові тренди, які прагнуть поставити собі на службу.
Наприклад, спікер кримського парламенту Володимир Константинов, підбиваючи підсумки тижня, дійшов висновку, з одного боку, що «нашим головним «експортним товаром» останніми роками стає політична стабільність». З іншого боку, він закликав «приготувати осиковий кіл відмінної якості для київського режиму» – на його думку, тим самим Росія виконає «другу частину своєї історичної місії»: «Перша полягала у поверненні Криму до Росії. Друга полягає у поверненні до рідної гавані залишків України».
Певна річ, якби автор цих заяв добре знався на логіці, то він міг би зрозуміти, що і «приєднання» Криму, і війна на Донбасі, і погрози повернути Україну в якусь «рідну гавань», так само як і війна в Карабаху, і військове повернення «в рідну гавань» Абхазії та Південної Осетії, як і ще раніші приклади Придністров’я, є саме прикладами експорту нестабільності. Але вибору немає, за Орвеллом «війна – це мир», отже, і «нестабільність – це стабільність», відповідно, факти агресії слід прикривати вишуканими словами, вважаючи, що читачі не розберуться і приймуть за щиру правду.
У Криму, як і раніше, наполягають, що вимоги визнати за Росією право розпоряджатися в певній сфері впливу – це питання безпеки Росії. Там визнають, що переговори в Женеві, Брюсселі та Відні мало що дали, і письмова відповідь Кремлю буде, найімовірніше, у такому ж дусі.
У КРИМУ НАПОЛЯГАЮТЬ, ЩО ВИМОГИ ВИЗНАТИ ЗА РОСІЄЮ ПРАВО РОЗПОРЯДЖАТИСЯ В певній СФЕРІ ВПЛИВУ – ЦЕ ПИТАННЯ БЕЗПЕКИ РОСІЇ.
Але водночас у Криму згадують, що «раніше було по-іншому». Ось, мовляв, і тепер би так! На думку Володимира Константинова, «у лютому 1945 року США та Великобританія дуже уважно поставилися до стурбованості СРСР своєю безпекою. І зрозуміло чому. Тоді наші танки перебували на підступах до Берліна, а війна у Тихому океані без вступу СРСР в боротьбу з Японією могла розтягнутися на роки».
Автор замовчує, що «наші танки» значною мірою були поставлені ленд-лізом, а з іншого боку на підступах до Берліна були, образно кажучи, англійські та американські танки. Але зараз «Ялта-2» неможлива тому, що в англо-американській зоні незабаром було встановлено демократію і вільний ринок, завдяки чому Британія, США та Німеччина, а з ними і Франція та інші країни Європи стали політично єдиними і тепер протистоять Росії. СРСР же на захоплених територіях повівся (у Криму люблять це порівняння) як «російський ведмідь».
УСІ СПРОБУВАЛИ «РОСІЙСЬКУ СТАБІЛЬНІСТЬ». ТОМУ НАТО ЗБЕРЕГЛОСЯ, А ВАРШАВСЬКИЙ ДОГОВІР РОЗПУЩЕНО, БЕРЛІНСЬКА СТІНА ВПАЛА, ЯК І САМ СРСР
Європа пам’ятає, що навіть низка спроб звільнитись шляхом повстань – з історії національно-визвольних рухів у країнах так званого «соціалістичного табору» вже написані підручники – призвела до кривавих придушень радянськими танками. НДР – 1953, Угорщина – 1956, Чехословаччина -1968 рік. Вогнища спротиву політиці СРСР існували у всій Європі, а також у Китаї, на Кубі та інших країнах. Виходить, що СРСР сам налаштував проти себе всі політичні та державні структури, усю громадськість половини світу. Усі спробували «російську стабільність». Тому НАТО збереглося, а Варшавський договір розпущено, Берлінська стіна впала, як і сам СРСР. Якщо Росія сьогодні хоче повторити політичну долю СРСР, то їй так і слід поводитися на міжнародній арені – як «російський ведмідь». Але хто ж з власної волі піде в його гострі пазурі?
ЯКЩО РОСІЯ СЬОГОДНІ ХОЧЕ ПОВТОРИТИ ПОЛІТИЧНУ ДОЛЮ СРСР, ТО ЇЙ ТАК І СЛІД ПОВОДИТИСЯ НА МІЖНАРОДНІЙ АРЕНІ – ЯК «РОСІЙСЬКИЙ ВЕДМІДЬ»
Константинов і сам визнає, що в сімдесяті роки про безпеку вже не йшлося, але вбачає у цьому дивну причину: «визнавалося право СРСР на отримання гарантій безпеки в 70-ті роки минулого століття. Тоді між двома наддержавами було досягнуто ракетно-ядерного паритету, ми тримали США та Західну Європу під прицілом». Автор дещо замовчує: у той самий час США та Західна Європа тримали під прицілом увесь СРСР, зокрема й Крим із його Чорноморським флотом. І якби щось, то…
Однак у процесі забезпечення безпеки для всього світу значно більшу роль на той час відіграла Гельсінська нарада та її Заключний акт 1975 року, який ніхто не порушував до лютого 2014 року. Тепер у Криму про це воліють не згадувати, тому що тільки Росія окупацією Криму зруйнувала всі гарантії безпеки у світі, зокрема й зламом Гельсінського акту, Статуту ООН та Будапештського меморандуму, який гарантував безпеку України.
І тепер підконтрольні Росії чиновники в Криму погрожують усьому світу, кажуть, що на Заході «не вірять, що ми повернулися у велику політику»: «Отже, треба зробити так, щоби в цьому не сумнівалися». Яким чином? Розв’язати війну?
«Втім, події минулого тижня вкотре показали, що вести якісь переговори має сенс лише з Вашингтоном. Дещо перефразовуючи нашого президента, можна сказати ось так: Ведмедеві (улюблене російське та кримське порівняння з Росією – авт.) є про що домовлятися з Шер-Ханом, але йому немає сенсу вести переговори з його численними Табакі. Їм слід жорстко вказати на їхнє місце. Що, власне, і сталося у Брюсселі та Відні», – заявляє Володимир Константинов на сторінках газети російського парламенту Криму.
ЯКЩО РОСІЯ ПРАГНЕ ПАРТНЕРСТВА В ГАЛУЗІ БЕЗПЕКИ, ТО ХТО НАДОУМИВ МОСКВУ САМЕ ТАК ПОВОДИТИСЯ З ПАРТНЕРАМИ?
Така самовпевненість дивує: багато хто з «Табакі» мають ВВП значно більший від російського, та й озброєні не слабше за Москву, і самі в змозі вказати їй на її місце. Та й якщо Росія прагне партнерства в галузі безпеки, то хто надоумив Москву (як і кримських чиновників) саме так поводитися з партнерами?
Заявляючи про гарантії безпеки Росії, кримські чиновники погрожують не лише західним «Шер-Хану» та «Табакі», а й тим, кого збираються включити до своєї сфери впливу. Вони наводять приклад операції в Казахстані та Білорусі, звинувачують Україну та ці країни в «політиці багатовекторності», яка призводить, мовляв, до «майданів». Вони називають це «пустощами». Обіцяють «покарання», як у Казахстані, та стверджують, що «єдиною вакциною від майданної зарази є дружба з Росією».
Тобто Крим на своєму досвіді дає ясно зрозуміти країнам, які матимуть нещастя, ймовірно, потрапити до російської сфери впливу, що в них є єдина можливість – лише підпорядкованість Росії, жодних поглядів убік, інакше – покарання від ОДКБ. Але хіба можлива взагалі у ХХІ столітті «одновекторність»? Отже, усі країни – під загрозою російського покарання? Але ж саме через це від СРСР у вісімдесяті роки пішла вся Європа. І тепер Росії нічого не залишається, як силою вимагати свій шматок Європи та погрожувати непокірним повернути їх війною «у рідну гавань».
ТЕПЕР РОСІЇ НІЧОГО НЕ ЗАЛИШАЄТЬСЯ, ЯК СИЛОЮ ВИМАГАТИ СВІЙ ШМАТОК ЄВРОПИ ТА ПОГРОЖУВАТИ НЕПОКІРНИМ ПОВЕРНУТИ ЇХ ВІЙНОЮ «В РІДНУ ГАВАНЬ»
У пошуках доказів «експорту стабільності» Константинов наводить приклади: мовляв, «американці прийшли до Іраку, ми – у сусідню із ним Сирію. В результаті Ірак як єдина держава фактично не існує, а Сирія зберегла свою державність», і «американці 20 років «утихомирювали» Афганістан. Ми ж провели двотижневу миротворчу операцію у Казахстані. Де більше порядку, легітимності, стабільності?
Ні те, ні інше не є доказом стабільності. Ані Ірак, ані Сирія сьогодні все ще не є єдиними та стабільними державами. Ну і не слід забувати, що стабільність дружнього всім сусідам Афганістану в 1979 році порушила експансія СРСР, що прийшов туди, це і «підпалило» країну, після чого в Афганістані немає миру.
Тепер Україна стоїть на порозі цієї небезпеки, бо у Криму стверджують: «українська тема нам найближча. Вона над нами буквально нависає. І немає сумніву, що без російської миротворчості, без експорту з Росії в Україну стабільності Києву не обійтись». При цьому, погрожуючи вторгненням, Володимир Константинов одночасно пише, що «русофобія Києва полягає в нагнітанні істерії з приводу міфічного російського вторгнення».
Ну і далі – відверто маніпулятивні твердження про «атаки на російську мову та російську культуру». Хоча насправді сьогодні в Україні можливості для розвитку чистої російської мови та російської культури більші, ніж у самій Росії, де мовою та культурою командують шовіністи, які приклеюють ярлики «іноземних агентів» на все, що є прогресивнішим і людянішим, ніж здатен осягнути розум чиновника.
Джерело: Микола Семена, спеціально для Крым.Реалии
Микола Семена – кримський кореспондент, оглядач Крым.Реалии
