Джерело: Микола Семена, для Крым.Реалии
Книга Станіслава Кульчицького та Лариси Якубової «Кримський вузол» належить до розряду наукової аналітичної публіцистики, яка пояснює глибинні соціально-економічні процеси. Її автори – відомі українські вчені, і їхня книга, видана друком видавництвом «Кліо», відображає історичні передумови, економічні підстави, внутрішні і зовнішні причини формування Кримського вузла. На основі наукового аналізу автори показують цинізм подій і діючих осіб так званої «кримської весни».
Книга «Кримський вузол» певною мірою стала продовженням, наступним етапом осмислення і аналізу історичного процесу після роботи Станіслава Кульчицького «Червоний виклик. Історія комунізму в Україні від його зародження до загибелі» (Київ, 2013), а також книг Лариси Якубової «Донбас і Крим в економічному, суспільно-політичному та етнокультурному просторі: історичний досвід, модерні виклики, перспективи» (Київ, 2016) та «Русский мир» в Україні: на краю прірви» (Київ, 2018).
Автори показують, з одного боку, як саме спроба анексії Криму Росією стала потужним прискорювачем процесу утворення української політичної нації, громадянського суспільства в Україні, розвитку держави Україна. Усе це призвело до того, що спроба анексії спричинила несподіваний для Росії ефект – Україна тимчасово втратила Крим, проте Росія назавжди втратила українців і Україну. Станіслав Кульчицький та Лариса Якубова, з іншого боку, показують, що саме такий попередній підсумок став закономірним етапом у розвитку Росії як імперії, і наступним буде закономірне завершення цього процесу в ході розпаду імперії. Плин часу підтвердив, що Росія виявилася занадто архаїчною в питанні суспільно-політичного життя та масової свідомості.
УКРАЇНА ТИМЧАСОВО ВТРАТИЛА КРИМ, ПРОТЕ РОСІЯ НАЗАВЖДИ ВТРАТИЛА УКРАЇНЦІВ І УКРАЇНУ
Справа в тому, що світові аналітики давно відзначають той факт, що Росія практично всю свою історію рухається врозріз зі світовим трендом, коли її соціально-економічна модернізація не впливає на стан суспільства і не стає підґрунтям для політичної демократизації. Аналітики відзначають трьохсотлітнє відставання Росії від світових тенденцій і від розвинених демократичних країн, яке всі її керівники від Петра I й до Микити Хрущова і Володимира Путіна намагалися і намагаються подолати, однак всупереч їхнім зусиллям соціально-політичний рівень країни відстає ще більше. І це протиріччя поглиблюється. Воно стало характерною рисою путінізму. І щоб хоч якось пояснити це відставання, російські філософи і політики винаходять теорії про «особливий шлях Росії», «особливу політичну місію» тощо, але прийде час, коли це відставання стане критичним, пояснити і прийняти його виявиться неможливо, і світ не зможе далі терпіти порушення норм міжнародного права, варварську наругу Росії над власною конституцією, нехтування правилами міждержавних відносин, нормами демократії і прав людини, спроби представити відверту агресію і розв’язування війни, вбивства і державний тероризм як звільнення і захист «співгромадян», яким день тому виписали російські паспорти.
Після розпаду СРСР Росія мала один із найкращих шансів стати цивілізованою країною, однак гібридна політична система, вибудувана в 2000-2013 роках, за словами авторів книги, набула невиправданої схильності до гібридної зовнішньої політики. Книга видана в 2018 році, і ще не враховує останніх подій зі зміною «за бажанням народу» Конституції. Ми бачимо, як процес гібридизації зовнішньої політики перекинувся всередину країни і гібридизація внутрішньої політики призвела до узурпації влади, та створення фактичної загрози світу. Автори відзначають, що загроза світу була створена в 2014 році, проте сьогодні вона зросла до того рівня, що світ опинився над прірвою третьої світової війни і не може змиритися з перспективою самогубства людства і варварської розтрати продуктивних сил з вини Росії. Світ повинен виявитися сильнішим, розумнішим і справедливішим від Росії.
У проміжку часу з 2000 до 2016 роки, на думку авторів книги, концепція «русского мира» з умоглядної конструкції маргінальних філософських напрямків і окремих політиків перетворилася не тільки на вісь зовнішньої політики Росії, але й стала широким інформаційним контекстом, який виконує роль ментальних «скреп», слугує мобілізації населення навколо відверто не демократичних, агресивних політиків, які потребують перегляду ролі Росії в геополітичній системі координат.
Кремль розпочав наступ на вже стабілізований світовий порядок. Причому його зброєю став девіз Володимира Путіна про те, що немає такої країни як Україна, немає такого народу як українці, і його продовженням – гасло «Кримнаш», втілений у спробу анексії Криму і безапеляційне привласнення всієї історії Криму, всупереч історичним фактам.
Книга Станіслава Кульчицького та Лариси Якубової – фундаментальне історичне дослідження. Автори аналізують п’ять тематичних складових Кримського вузла в різні епохи. У розділі про досучасну історію Криму вони розглядають розвиток Криму з найдавніших часів до революції 1917 року, його перетворення військовою силою Російської імперії з незалежної держави на відсталу, занедбану російську імперську глибинку.
Період з 1917 до 1920 роки, час найінтенсивніших перетворень і пробудження кримськотатарського народу, коли Крим на короткий час стає фактично суб’єктом державоутворюючої регіональної політики.
Період з 1921 по 1991 роки – час знищення шансів на можливості гармонійного розвитку в складі Радянського Союзу, стагнація у довоєнний період, депортація кримських татар, передача Україні, період радянського відродження Криму в складі України.
В окремому розділі автори книги розглядають формування і розвиток «кримського питання» в українсько-російських відносинах, соціально-економічні обставини утворення АРК і перетворення її на «кримську проблему».
Останній розділ – політичне та соціально-економічне становище Криму в лещатах «русского мира». З одного боку, Крим за своїми внутрішніми потребами як світова перлина не може перебувати в настільки обмежених умовах «сірої, ніким не визнаної зони», з іншого боку, «політичний та історичний час в Криму завмер»: відсутність круїзних лайнерів в портах, ізоляція санкціями, імітація міжнародних зв’язків та міжнародного співробітництва, демократія по-російськи, репресії за національними, релігійними, мовними принципами, арешти і суди, політичні в’язні та захоплення заручників, відсутність свободи слова і права на мирні зібрання, на участь в суспільному житті – це політичний портрет сучасного Криму.
Спробою анексії Криму, на думку авторів, Кремль довів, що постімперський розлом, який виразився в загибелі СРСР, про який думали, що він завершився, насправді триває. І в цьому полягає вирок Російській імперії, тому що злам кордонів після окупації Криму дав поштовх цьому процесу і він буде тривати до зламу кордонів самої Росії. Тепер «Кримська проблема» вийшла далеко за межі російсько-українських відносин, з протистояння двох культур і двох соціально-економічних проектів вона перетворилося на протистояння Росії всьому світу, констатують автори книги.
Росія, попри своє бажання, змінила концепт розвитку України. Якщо раніше, вважають автори книги, це було просто порівняння двох історичних проєктів, пошук різних шляхів модернізації країни, то зараз це усвідомлена боротьба українського народу за свою суверенну національну державу, і «опір активно-агресивній формі архаїзації євразійського геополітичного простору під керівництвом Росії», в якому тепер бере участь не тільки Україна, але й значна частина інших пострадянських утворень, міжнародні організації, всі цивілізовані країни світу.
Уважне читання цієї книги дозволить читачам переконатися на підставі історичної логіки, що Росія до нинішнього часу зуміла налаштувати проти себе практично увесь світ, і сама ж ліквідувала свої шанси витримати це протистояння. Якщо раніше Кримський вузол потрібно було терпляче розв’язувати, то тепер, коли світ відкидає політику диктатури військовою силою, яку проводить Росія, Кримський вузол має всі шанси бути розрубаним, і … Росія від цього виграє, тому, що зараз розрубати його можна тільки шляхом перезаснування самої Росії на нових, цивілізованих засадах. Цей процес може дати можливість Росії почати ліквідацію фатального багатостолітнього відставання країни від трендів світового розвитку. Але чи використає країна цей шанс, чи ні – залежить вже виключно від неї самої і від російського народу.
Джерело: Микола Семена, для Крым.Реалии
Микола Семена – кримський журналіст, оглядач Крым.Реалии
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків захопили будівлю Верховної Ради АРК, Ради міністрів АРК, а також сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об’єкти, блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму та Севастополя пройшов не визнаний більшістю країн світу «референдум» щодо статусу півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ані Україна, ані Європейський союз, ані США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію і анексію Криму незаконними й засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова і називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
