Ксенія Кириллова, для StopFake
Минулого тижня російсько-американський історик Юрій Фельштинський опублікував детальне розслідування про зв’язки та діяльність осіб, яких заарештована за діяльність як «іноземний агент» Марія Бутіна назвала своїми кураторами в США, а саме: директора центру «Національний інтерес» Дмитра Саймса і викладача Американського університету Антона Федяшина. Зі слів самого Фельштинського, публікація статті про Саймса спричинила драматичні наслідки: її герой негайно вилетів до Москви, де став одним із співведучих політичної програми «Большая игра» на «Першому каналі» разом із онуком В’ячеслава Молотова В’ячеславом Ніконовим.
І дійсно, цю передачу легко можна знайти на сайті «Першого каналу». Нам стало цікаво, чим саме займається людина, покликана, здавалося б, відстоювати американські національні інтереси, на головному російському пропагандистському телеканалі. Спробуємо зрозуміти це на прикладі однієї передачі від 26 вересня, повністю присвяченій виступу Дональда Трампа на засіданні ООН.
Взагалі слід сказати, що «Велика гра» істотно відрізняється від звичайних російських політичних шоу, що випускаються у прайм-тайм, – принаймні, від передач Володимира Соловйова. У ній практично відсутні образи та бійки, в обговоренні не беруть участі політичні радикали на кшталт Жириновського, так само як і «хлопчики для биття» з числа «системних лібералів». «Большая игра» – це, швидше, підкреслено інтелігентний і злагоджений хор «штатних аналітиків», що має на меті не розважити чи мобілізувати глядача, а сумлінно роз’яснити йому, хто саме із західних лідерів вигідний Кремлю і чому.
Раніше подібний дискурс, хоч і зустрічався у внутрішній російській пропаганді, не використовувалася там занадто часто. Росія, безумовно, постійно підтримує лояльних до неї політиків, використовуючи для цього механізми пропаганди, фабрики тролів, «активні заходи» з дезінформації, всіх доступних їй агентів впливу, хакерів і навіть мафіозних лідерів, готових будь-якої миті позичити гроші невибагливому кандидату. Вона продовжує підтримувати його впродовж усієї кар’єри, використовуючи вже названі механізми, а також дипломатичні канали та медіа, які мають статус «ділових» або «офіційних» видань, на кшталт газети «Взгляд». Саме це ЗМІ, зокрема, регулярно цитують пасажі Трампа щодо CNN як джерела «фейкових новин», перекладає его твіттер-повідомлення про «брехливі ЗМІ, що виходять з-під контролю», а також готує власну «аналітику» на предмет того, як «CNN прямує до краху». Такої ж позиції притримувалися орієнтовані на зовнішню політику «аналітичні центри».
Однак всередині Росії такі публікації сприймалися швидше як винятки на тлі антиамериканської істерії, створюваної «для внутрішнього споживання», де для простоти картини дії США часто прирівнюються до її президента. «Большая игра» в цьому сенсі стала чимось на кшталт зустрічі внутрішньої та зовнішньої пропаганди – майданчиком, на якій російському обивателеві почали роз’яснювати, чому Москві вигідно підтримувати Дональда Трампа.
Оскільки навіть думка про те, що американський президент може бути «хорошим» для Росії, все ще незвична для російського телеглядача, ведучим програми довелося розділити функції за принципом «доброго і злого поліцейських». Роль «доброго поліцейського» по відношенню до Трампа дісталася, певна річ, Саймсу, тоді як Ніконов періодично «штурхав» Трампа за занадто агресивну зовнішню політику – в найкращих традиціях російського патріотизму. В’ячеславу Ніконову при цьому акомпанував заступник голови Держдуми Петро Толстой, а Саймсу – режисер Карен Шахназаров.
Зокрема, Саймс заходився хвалити Трампа за ізоляціонізм у зовнішній політиці США на противагу Обамі, який, з його слів, «уявив себе господарем світу» і «намагався ізолювати Росію». При цьому Саймс не приховує: Трамп влаштовує його тільки тому, що він більш вигідний Росії, аніж попередній президент США. Зокрема, коли Ніконов навів цитату з «Вашингтон Пост», де висловлено критику на адресу Трампа, Дмитро Саймс вмить вибухнув тирадою про те, що назване видання – це не тільки «рупор антитрампівських сил», а й ЗМІ, який називав Володимира Путіна вбивцею, військовим злочинцем, отруйником і тираном, а тому посилатися на його думку не варто. Після цього, я думаю, можуть зникнути останні сумніви щодо того, чиї саме «національні інтереси» відстоює Саймс.
Вторить американському гостеві й Карен Шахназаров, який абсолютно відверто заявив, чим саме Трамп так догодив Москві:
«Як тільки прийшов Трамп, я прогнозував, що він зробить те, що у нас сталося після перебудови, –- він анулює США як глобальну імперію… Імперія повинна була залагоджувати конфлікти, часом на шкоду собі та своїм союзникам, але Трамп скасував Америку як глобальну імперію й оголосив її національною державою. Це переворот у світовій політиці», – заявив він. Як позитивний момент Шахназаров зазначив і руйнування Трампом міжнародних інституцій.
«Міжнародні інституції прокладали шлях Америці як глобальній імперії. Тепер вони не потрібні, – проголосив режисер, додавши: – Трамп у певному сенсі схожий на Єльцина, коли той скасував радянську імперію. Єльцин теж перебував у конфлікті з імперською радянською елітою, яка вбачала в ній свого могильника».
В цьому місці слід нагадати, що для російських еліт і тим більше пропагандистів, які слідом за Путіним називають крах СРСР «великою геополітичною катастрофою», «могильник радянської імперії» – це вочевидь не позитивний персонаж. По суті, Шахназаров прямим текстом назвав Трампа руйнівником сучасної американської моделі існування, прямо заявивши про позитивне для Росії завершення його дій. Саймс з готовністю погодився з ним, і навіть найбільш радикальний учасник дискусії Петро Толстой визнав, що Росії «завжди було легше вести діалог з республіканцями, ніж з демократами, оскільки в республіканців немає глобальної ідеї облаштувати світ за своїм зразком». Толстой, визнаючи небезпеку від руйнування інституцій, також зауважив, що воно дає змогу «ситуативно домовитися» з американцями.
В’ячеслав Ніконов тим часом продовжував відпрацьовувати імідж «поганого поліцейського», запевняючи, що глобалістична політика триває, і сподіваючись лише на те, що США в підсумку опиняться в міжнародній ізоляції. Саймс, продовжуючи сумлінно виконувати роль адвоката Трампа на цьому постановочному процесі, перейшов до навідних запитань, якими він засипав «свідка захисту», – представника російського МЗС Марію Захарову, яка підключилася до дискусії по телемосту із Нью-Йорка.
«Чи не побачили ви у змісті промови Трампа проблиск надії на поліпшення відносин з Росією?» – обережно розпитував він, знову пригадуючи строгий підхід Барака Обами до Москви, названий з легкої руки Саймса «оголошенням війни». У відповідь Захарова досить стримано похвалила Трампа, згадавши, як щедро американський президент розхвалював Північну Корею – при тому, що політика самої Північної Кореї не змінилася. В тоні Захарової спостерігався очевидний натяк на те, що на місці Кореї мала бути Росія.
Загалом всі учасники в підсумку погодилися із Саймсом і Шахназаровим, що Трамп влаштовує Росію, щоправда, забувши згадати, що саме активна підтримка ними Трампа привела не тільки до кількох нових раундів санкцій, а й до розкриття десятиліттями вибудовуваної агентурної та лобістської мережі Москви у Сполучених Штатах. І що, швидше за все, саме в зв’язку із численними розслідуваннями і скандалами навколо цієї мережі Саймсу тепер доводиться захищати добре ім’я Володимира Путіна не перед американським істеблішментом, а в московській телестудії.
Завершуючи передачу, В’ячеслав Ніконов спрогнозував конфлікт США і Європи через іранську ядерну угоду й закликав Росію «зробити все для збереження іранської ядерної угоди разом з Європою». Цей пасаж теж був вельми цинічним і відвертим: визнати, що конфлікти Трампа з європейськими країнами грають на руку Москві й ведуть до ізоляції США, похвалити та підтримати Трампа, а потім продовжувати посилювати створений ним розкол на боці його супротивників. Втім, російські аналітики і раніше досить відверто відверто визнавали, що конфлікти Трампа з європейськими союзниками грають на руку Кремлю.
Цікавий також іще один момент. У 2008-10 роках особистим помічником Саймса в центрі «Національний інтерес» був такий собі Михайло Семкін. Як зазначає сам Семкін на своїй сторінці в «Лінкедін», він відповідав за планування робочого графіка зустрічей керівника, організацію зустрічей на вищому рівні, а також планування й організацію візитів до Росії високопоставлених делегацій зі США. Після роботи у Саймса Семкін досить швидко зробив успішну кар’єру в сфері рекрутингу кадрів. З 2010 по 2013 роки він працював радником генерального директора холдингу «Імперія кадрів» і радником президента Асоціації консультантів із персоналу, а нині є виконавчим директором некомерційного партнерства «Експерти ринку праці».
Звісно, експерт у сфері кадрів – це не так страшно, як діючий офіцер розвідки чи пропагандист. Формально структури, в яких працює Семкін, недержавні, хоча серед їхніх партнерів значаться державні університети, окремі департаменти і навіть Громадська палата РФ. На сторінці самого Семкіна вміщено рекомендацію одного із клієнтів, який називає колишнього помічника Дмитра Саймса «ефективним фахівцем у сфері зв’язків із громадськістю та державними структурами».
З одного боку, формально нічого кримінального в цьому немає, але з іншого, погодьтеся, трохи дивно, що особистим помічником керівника американського центру, покликаного, якщо судити з його назви, відстоювати інтереси США, кілька років був російський фахівець із підбору кадрів, пов’язаний з російськими держструктурами. При цьому він відповідав не тільки за взаємодію з Росією, а й, як уже було сказано, за планування та організацію зустрічей, а також підготовку візитів до Росії «високопоставлених делегацій зі США».
Особливо цікавим цей момент видається на тлі того, що інший названий Бутіною куратор, Антон Федяшин, якщо судити з матеріалів Юрія Фельштінського, був пов’язаний з іншим «фахівцем із кадрів», директором Російського культурного центру Олегом Жигановим, висланим зі США в числі 60 російських дипломатів, звинувачених у шпигунстві. На думку ФБР, Жиганов продовжував діяльність свого попередника Юрія Зайцева, який під виглядом студентських культурних обмінів підбирав об’єкти для подальшого вербування як потенційних агентів – тобто, загалом, теж створював «імперію кадрів». Інакше кажучи, ці зв’язки у світлі фактів і позиції Саймса, які відкрилися сьогодні, викликають безліч запитань.
Викликає запитання і те, чому раптом російській пропаганді знадобилося донести думку про важливість Трампа до російського обивателя. З одного боку, це може означати мобілізацію всіх пропагандистських ресурсів перед прийдешніми виборами у Конгрес США. З іншого – російське телебачення може бути всього лише місцем «почесної відставки» для викритих російських лобістів Трампа, яким із тих чи інших причин стало некомфортно у Вашингтоні.
Ксенія Кириллова, для StopFake
