Джерело: Альона Нестеренко, для Інституту масової інформації

Від початку повномасштабного вторгнення Росії до України в Кремлі не втомлюються повторювати, ніби “все йде за планом”. Чергові псевдопідтвердження цьому 21 вересня 2022 року озвучив голова міністерства оборони Росії Шойгу. За його даними, Україна начебто втратила половину своєї армії, тоді як втрати Росії на дев’ятому місяці “великої війни” становлять нібито лише близько шести тисяч військових. Нагадаємо, за повідомленням Генштабу ЗСУ від 17 жовтня, загальні бойові втрати ворога налічують понад 65 тисяч особового складу. Західні аналітики зі свого боку неодноразово наголошували на тому, що військовий потенціал Росії недостатній через брак “живої сили”. Отже, не дивно, що 21 вересня президент РФ Путін оголосив так звану “часткову мобілізацію”. Цим терміном російська влада послуговується, публічно запевняючи, що має намір збільшити чисельність російської армії лише на 300 тисяч осіб. Утім, у російському законодавстві немає підтвердження “частковому характеру” мобілізації. Тоді як про “таємну мобілізацію” в Росії та на окупованих територіях України говорять уже давно. 

Методологія

Для цього дослідження ІМІ промоніторив новини та публікації на сайтах семи російських та білоруських інформресурсів (РИА Новости, “Комсомольская правда”, Lenta.ru, “Новая газета. Европа”, “Медуза”, “Наша Нива”, БелТА).

Період моніторингу – від 21 вересня до 12 жовтня включно.  

Дослідники ставили перед собою такі запитання:

  • Як російські медіа та пропагандистські ресурси виправдовували це рішення на тлі заяв про нібито приголомшливі успіхи Росії на фронті? 
  • Як піарили мобілізацію та заохочували росіян іти до військкоматів? 
  • Що білоруські інформресурси писали про ймовірність проведення мобілізації у своїй країні та можливий офіційний вступ Білорусі у війну проти України?

Дослідження дозволило виокремити основі наративи російської пропаганди стосовно мобілізації: 

  1. Мобілізація потрібна для того, щоб “контролювати захоплені Росією українські території”.
  2. Оголошення мобілізації пов’язане з тим, що Росія зараз вимушена “протистояти не лише Україні, а всьому блоку НАТО”.
  3. Мобілізація – нібито необхідний крок для підтримки й захисту батьківщини.
  4. Призивають лише резервістів, а “загальну мобілізацію” наразі не планують.
  5. Отримання повістки є приводом для радості й гордості, а також приносить матеріальну вигоду.
  6. Росіяни, які не хочуть мобілізуватися, є “людьми другого сорту”.
  7. Протести проти мобілізації – це незаконні заходи, які нібито координуються з-за кордону.

Риторика білоруських медіа щодо можливої мобілізації була туманною і заспокійливою. Основним наративом був “мобілізація Білорусі не потрібна, тому що всі й так готові захищати батьківщину”. 

Позапланова мобілізація “йде за планом”

Схоже, Кремль заздалегідь подбав про детальну методичку щодо висвітлення “часткової мобілізації” на російських інформресурсах. Адже одразу після виступу Путіна 21 вересня низка державних інформагенцій почала штампувати однотипні новини з метою виправдати рішення Кремля та запобігти зайвим питанням серед пересічних росіян, яким влада обіцяла “спецоперацію-бліцкриг”. Як би це не було абсурдно, проведення мобілізації кремлівські “бачки”, зокрема, подавали ледь не як необхідний крок для закріплення військових успіхів Росії. Взяти хоча б заяву голови міноборони РФ Шойгу про те, що збільшення чисельності російської армії начебто потрібне саме для того, щоб контролювати захоплені Росією українські території. Її поширили Лента.ру та РИА Новости. Цитувало російське міноборони й онлайн-видання “Медуза”, яке вказує серед основних принципів своєї роботи “незалежність” та “неупередженість”. До новини “Медузи” про потребу так званої “оборони” окупованих українських територій не долучили жодного беку чи бодай якийсь коментар української чи західної сторін. Наприклад, бракує інформації, що відбувається на фронті, які поразки має російська армія та про які втрати особового складу РФ звітує іноземна розвідка, тобто що насправді передувало мобілізації в Росії. Тих самих помилок, цитуючи Шойгу щодо втрат РФ у війні, припускається й “Новая газета. Европа”. Через новини такого штибу в російської аудиторії зазначених ресурсів може сформуватися хибне враження, ніби “спецоперація” йде за планом, а “часткова мобілізація”, мовляв, не більш ніж формальність. Утім, заради справедливості зазначимо, що “Новая” також передрукувала з видання “Медиазона” коментар дружини одного з мобілізованих, яка розповіла, що полк її чоловіка відправили на “лінію фронту з Донбасом” після одного дня навчання.  

Паралельно з цим кремлівська пропаганда традиційно для себе намагається переконати в начебто доцільності та своєчасності рішень російської влади, розповідаючи жахалки про “підступний” Захід, що хоче нашкодити РФ. Відповідальним за просування цього наративу, схоже, призначили прессекретаря Путіна Пєскова. Він заявив, що нібито оголошення мобілізації пов’язане з тим, що Росія зараз вимушена протистояти не лише Україні, а цілому блоку НАТО – передають РИА Новости та Радио Sputnik (новини цього ресурсу РИА дає у своїй стрічці новин. – Ред.), Лента.ру, Комсомольская правда. До нарікань про “агресивний курс Заходу” долучився і Шойгу. Такі випади посадовців серед інших цілей добре резонують з міфом російської пропаганди про військову міць РФ. Мовляв, якби проти Росії не постав увесь світ, то вона б давно досягла свого і без залучення додаткових ресурсів. 

Варто зазначити, що найактивніше до пропагандистської роботи долучилося РИА Новости й вирішило не збавляти темпів: навіть через два тижні після оголошення “часткової мобілізації” всі публікації ресурсу були присвячені цій темі. Про призов писали як про щось у будь-якому разі хороше проти всього поганого. Один посадовець у коментарі для РИА запевняв, що мобілізація потрібна “для борьбы “со всеми мировыми силами зла”, “извергами” и “сатанистами”, інший – зазначав, що завдяки наказу Кремля “Россия вновь отстоит право на свободное и суверенное развитие, надежно защитит и обезопасит свои рубежи”. Про мобілізацію як нібито необхідний крок для підтримки й захисту батьківщини йдеться й у статті Мобилизация как контрольная. Для народа и для страны журналістки РИА Олени Караєвої. З огляду на те що, говорячи про нібито свої кордони, Росія завжди перелічує українські території, такі публікації є додатковим підтвердженням зазіхань та зумисного наступу на територіальну цілісність України. В дусі “ура-патріотизму” про мобілізацію пише й “Лента.ру”. Утім, для цього ресурсу тема так і не стала топовою: до новин, пов’язаних з мобілізацією, поверталися час від часу, публікуючи їх поряд з контентом, характерним для “сайтів-сміттярок”, та новинами шоу-бізнесу: 

Скрін стрічки новин сайту “Лента.ру”

На тлі більшості публікацій про доречність “часткової мобілізації” в російському інформаційному полі виділяється інтерв’ю Владислава Шуригіна, який позиціює себе як військовий експерт, на “Комсомольській правді”. На перший погляд може здатися, що пропагандистська газета наважилася надати Шуригіну карт-бланш, адже він відкрито говорить про прорахунки російської влади: “С самого начала операция на Украине виделась нами как ограниченная, когда все идет быстро. […] А оказалось, мы с первых же недель попали в полноценные бои“. Шуригін також не заперечує поразок російської армії, зокрема в Лимані. Утім, усі ці пасажі більше нагадують виставу за заздалегідь затвердженим сценарієм заради створення ілюзії того, що в Росії квітне демократія і люди можуть вільно критикувати владу. Адже головна думка, яку просуває експерт і до якої зводиться весь матеріал, не суперечить політиці Кремля: “решение о частичной мобилизации нужное”. А для більшої “правдоподібності” своїх слів Шуригін звинуватив Україну буцімто в проведенні “абсолютно радянської тотальної мобілізації” (“когда дивизии собирали и тут же нон-стоп бросали на фронт. И за счет этой человеческой массы, крови, просто выигрывалось время”), тоді як Росія начебто поплатилася за те, що має професійну армію, і разом з тим чомусь переоцінила сили “великого потоку добровольців”.

Паралельно з численними публікаціями про необхідність “часткової мобілізації” російські ресурси тиражували й заяви-заспокоєння від різних російських посадовців, ніби призиватимуть лише резервістів, а “загальну мобілізацію” наразі не планують, та й у цьому, мовляв, немає потреби:

На тлі таких новин-клонів з чи не найбільш оригінальними словами заспокоєння до мобілізованих звернувся командир танкової роти, ім’я якого Лента і РИА Новости вирішили лишити в секреті, – якщо, звісно, цей персонаж узагалі існує: 

Скрін публікації на сайті “РИА Новости”

З усіх російських ресурсів, включених до моніторингу, про ймовірну спробу Росії мобілізувати більшу кількість людей, ніж заявляють у Кремлі, написала лише “Новая газета. Европа”. Посилаючись на свої джерела в адміністрації російського президента, журналісти зазначили: “Засекреченный седьмой пункт указа о мобилизации позволяет Минобороны призвать один миллион человек”. 

Зрештою, щоб запевнити росіян, ніби “часткова мобілізація” є нормальним явищем, а не свідченням того, що за планом іде далеко не все, російські ресурси кинулися цитувати посадовців “ноунеймів”, які схвалюють мобілізацію, в дусі радянських партійних газет:

Батогом і пряником: про піар-кампанію “часткової мобілізації” в Росії

Федеральні інформресурси намагалися заохотити росіян мобілізуватися різними способами, зокрема грали на “ура-патріотичних” почуттях співвітчизників. Флагманом у цій справі стала газета “Комсомольская правда”. На сайті ресурсу створили окремий розділ, присвячений “частковій мобілізації”: часто тут публікують репортажі про мобілізованих, інтерв’ю з мобілізованими та їхніми сім’ями й навіть історії кохання російських військових, які всі зводяться до одного – якщо воювати на території чужої країни, це якимось чином має захистити всю Росію, а отже і рідних та близьких солдатів РФ. Удосталь тут і пропагандистських історій про горезвісних “захисників” Донбасу. 

Кілька подібних “щемливих” сюжетів також відзняло РИА Новости:

Окремо варто виділити такий напрям піар-кампанії “часткової мобілізації”, як цунамі з публікацій про депутатів держдуми РФ та їхніх родичів, які добровільно зголосилися поїхати на фронт – авжеж з тих самих “патріотичних” міркувань. 

Не обійшлося й без скандального депутата Мілонова, який, за словами секретаря генради провладної партії “Єдина Росія”, мав “змінити депутатську броню на окоп”. Утім, невдовзі депутат, що вирушив на фронт, матеріалізувався в стінах Держдуми, присоромила Мілонова “Лента.ру”. А міг же, щоб не наражатися на критику, вчинити мудріше, наприклад як депутат Вяткін, який “принял “тяжелое решение” не отправляться на фронт“. Зрідка “проскакували” новини й про медійних мобілізованих інших професій: на РИА опублікували статтю про бійця ММА Мінєєва. Той прибув до військкомату, оскільки отримав повістку. Мінєєв має досвід служби в армії і розповідає про той період ледь не як про порятунок: “У меня тоже в жизни был тяжелый период. Я пошел в армию служить. Подписал контракт и стал рядовым, будучи при этом спортсменом с именем”. Така собі прихована агітація в стилі серіалів про армійську та кадетську служби, зняті за кошти держбюджету РФ.       

Загалом, пропагандистські ресурси малюють картину світу, в якій отримання повістки є приводом для радості й гордості, а мобілізованих та добровольців жадають підтримати хто чим може всі кому не лінь: від священників РПЦ до одіозних зірок Голлівуда. Не кажучи вже про 58-річного професійного музиканта з Магадана, який вирішив мобілізуватися, щоб підіймати російським військовим бойовий дух, граючи на саксофоні, пише “Комсомольская правда”.

Утім, очевидно, сама російська влада не покладала великих надій лише на так званих “ідеологічно вмотивованих” громадян. Тож кремлівські ресурси активно публікували інформацію про матеріальні вигоди для російських військових і добровольців. До переліку “плюшок” від влади ввійшли:

На контрасті з публікаціями про “блага” для мобілізованих “Комсомольская правда” видала матеріал-лякалку про шахраїв, які наживаються на тих, хто хоче “відкосити” від армії.

А от лідером з частоти звернень до ухилянтів став очільник Чечні Кадиров. Його риторика варіювалася від закликів про нібито необхідність захищати батьківщину від міфічних “українських фашистів” до різких заяв, що ті росіяни, які не хочуть мобілізуватися, є “людьми другого сорту”. Словом, Кадиров наговорив так багато всього, що “Лента” навіть вирішила зробити огляд цитат “дона”. 

Російські фейки про фейки: як писали про протести та смерті на тлі мобілізації

Кремлівські ресурси очікувано не висвітлювали протестів проти оголошення “часткової мобілізації”. Якщо про них і згадували, то лише як про незаконні заходи, які нібито координувалися з-за кордону. Очільниця російської “Ліги безпечного інтернету” Мізуліна заявила, ніби за протестами в Дагестані стоять Україна та Туреччина, передає РИА Новости. Глава Дагестану Меліков звинуватив у протестах у своєму регіоні українські спецслужби. А от член комісії Держдуми РФ Піскарьов пішов ще далі: звинуватив нібито в створенні численних вкидів про мобілізацію цілу низку країн – США, Великобританію, Німеччину, Швецію та Україну. Підтверджень голослівним заявам російських посадовців немає. Росія неодноразово намагалася знецінити, дискредитувати чи назвати “фейковою” інформацію, яка є небажаною для Кремля.   

Про протести проти мобілізації писали російські онлайн-видання “Медуза” та “Новая газета. Европа”. Утім, є принципова різниця, як ці медіа висвітлюють спротив росіян. Для прикладу візьмемо протести в Дагестані. “Новая” писала про них небагато, зокрема опублікувала “суху” новину про побиття протестувальників та відкриття більш ніж двадцяти кримінальних справ після проведення мітингів. Водночас бракує інформації щодо кількості проведених акцій протесту і даних, як багато людей брали в них участь. Тож неможливо зробити висновки щодо масовості цих заходів. Натомість “Медуза” пише про протести в Дагестані ніби про щось стихійне. Це проглядається навіть у заголовках матеріалів: 

Очевидно, що “Медуза” перебільшила захоплення російськими протестами у світі. Згодом видання вирішило опублікувати матеріал уже в іншій тональності, де журналісти разом з російським політологом намагаються розібратися, чому ж росіяни так покірно вирушають на фронт.   

Також “Медуза” писала про смерті та самогубства на тлі “часткової мобілізації”: Мобилизованные в России умирают еще до того, как их отправили на фронт. Некоторые совершают суицид. Другие гибнут при невыясненных обстоятельствах.

Цікаво, що одна новина про самогубство мобілізованого у Свердловській області “просочилася” навіть у прокремлівську Ленту, що на тлі загального контенту ресурсу виглядає радше як “ексцес виконавця”. 

“Бути чи не бути”: що писали білоруські медіа про ймовірну мобілізацію у своїй країні

Одразу після оголошення Путіним “часткової мобілізації” в Росії держсекретар білоруської Ради безпеки Олександр Вольфович поспішив заперечити чутки про ймовірність проведення аналогічних дій у Білорусі. Утім, неможливо трактувати “туманні” формулювання Вольфовича однозначно:

Скрін публікації на сайті “Наша Нива”

Схожі заяви білоруських посадовців активно тиражувала державна інформагенція БелТА:

Політики, з одного боку, відкидали варіант мобілізації “за російським сценарієм”, а з іншого – говорили про посилення захисту білоруської території, зокрема цитували самопроголошеного президента Білорусі щодо необхідності реагування на потенційні загрози, а вони, як відомо, ввижаються Лукашенку на кожному кроці. Нещодавно диктатор укотре звинуватив Україну в нібито здійсненні провокацій на білоруському кордоні: 

Фактчекери проєкту StopFake ще в березні 2022 року писали про те, що заяви Лукашенка та його підлеглих про нібито агресію України є фейковими. Їхня мета – під надуманим приводом втягнути білоруську армію у війну проти України та виправдати свої злочинні дії.

Сам Лукашенко на запитання про мобілізацію в Білорусі як мантру повторював, що нічого подібного не планується. Новини з однотипними коментарями самопроголошеного президента буквально захлеснули провладне Білоруське телеграфне агентство (БелТА):

Ба більше, усвідомлюючи суспільний резонанс і градус напруги на тлі розмов про ймовірну мобілізацію, і Лукашенко, і білоруські медіа, схоже, вирішили хайпанути. Зокрема, “Наша Нива” опублікувала новину з маніпулятивним заголовком “Мобилизуйте всех”. Лукашенко призвал отправить в поле студентов, рабочих, государственных служащих, а также школьников, у якій насправді йдеться про вимогу білоруського диктатора залучити якомога більше людей до збору врожаю, щоб допомогти аграріям.

А потім, 10 жовтня, Лукашенко та Путін домовилися про розгортання так званого “спільного регіонального угруповання військ” через нібито “загострення на західних кордонах Союзної держави”. Попри це риторика на сайті БелТА фактично ніяк не змінилася: ресурс продовжив ширити байки про потенційні зовнішні загрози й заперечувати підготовку до мобілізації. А от виклики білорусів до військкоматів журналісти БелТА, посилаючись на білоруське міноборони, пояснили “проведенням військових зборів планового характеру”. Після новини про розгортання спільного угруповання військ РФ та Білорусі “Наша Нива” опублікувала кілька матеріалів про розконсервацію військової техніки збройних сил Білорусі з метою подальшого передання Росії. 

ОНОВЛЕННЯ. 17 жовтня на сайті газети “Наша Нива” з’явився матеріал, у якому журналісти стверджують, що отримують сигнали з усієї країни, які свідчать про те, що режим Лукашенка нині проводить “приховану мобілізацію”.

Якщо комплексно подивитися на російську пропаганду навколо мобілізації, можна загалом виділити дві її риси. Перша – створення і нав’язування росіянам альтернативної реальності, що вигідна Кремлю. Пропагандисти експлуатують ідею про міфічного “зовнішнього ворога”, який нібито тільки те й робить, що шкодить РФ, виношує плани щодо порушення її устрою чи начебто зазіхає на територію держави. Варто зазначити, що, говорячи нібито про свої кордони, Росія завжди долучає туди й українські території. Це є додатковим підтвердженням свідомого наступу РФ на територіальну цілісність України та її суверенітет. Кремлівська пропаганда також нав’язує росіянам, ніби захистити їх від “зовнішніх небезпек” може тільки влада РФ. Отже, з усіма її рішеннями, як-от щодо мобілізації, варто погоджуватись. Участь у війні, відповідно, подається як запорука особистого виживання. Друга характерна риса російської пропаганди – відсутність гнучкості та жорстка вертикальна побудова. Це дуже контрастує з українським адаптивним і живим інформаційним полем під час війни.

Джерело: Альона Нестеренко, для Інституту масової інформації


RELATED ARTICLESMORE FROM AUTHOR