Джерело: EU vs Disinfo
Як поняття «суверенізму» подорожує у часі та просторі
Спілкування не буває одностороннім. Навіть найбільш закостенілому рупору пропаганди доводиться пристосовуватися, підлаштовуватися і адаптуватися до аудиторії. Прокремлівські пропагандистські ЗМІ дуже уважно прислухаються до аудиторії, аналізуючи свої результати, вплив і досягнення. Можна навіть сказати, що брехня вимагає від джерела інформації більше, ніж невідступна правда. Факти залишаються фактами, подобаються вони нам чи ні. А брехня повинна бути привабливою, приємною, звабливою.
Процес дезінформації – це діалог, в якому брехун ретельно підлаштовується під цінності аудиторії, підбираючи поняття, ідеї, множачи повідомлення та одягаючи відверту брехню в маскувальне брання напівправди і вирваних із контексту фактів.
Прикладом такого діалогу є поняття «суверенізму», яке нещодавно з’явилося у європейській політичній термінології. Швидше за все, термін з’явився в англійській мові у контексті руху за незалежність канадської провінції Квебек «Mouvement souverainiste du Québec» в 1960-х роках.
Суверенізм крокує Європою
У термінологію ЄС термін увійшов на початку 2000-х років. У цьому контексті він став частиною постійних дискусій між «федералістами» та «юніоністами». Поняття «суверенізму» тісно пов’язане з ім’ям Анрі Гіно, радника колишнього президента Франції Ніколя Саркозі, який висловлювався за зміцнення національних інтересів Франції і проти посилення інтеграції ЄС.
Слово «суверенізм/сувереніст» з’являється в російській мові приблизно тоді ж. Російський філософ-націоналіст Олександр Дугін вжив його в 2005 році в коментарі до Французького референдуму щодо Конституції Європейського Союзу. Дугін вживає термін для опису опозиції євро-атлантичному процесу під егідою Вашингтона. Опозиція Франції і Німеччини проти військових дій США в Іраку, на думку Дугіна, продемонструвала колапс євро-атлантичного прогресу і дала Росії шанс поліпшити геополітичну позицію.
Термін в Росії зрісся з ідеєю постановки «суверенних» інтересів Росії на перший план, нехтуючи міжнародним співробітництвом, інтеграцією в систему колективної безпеки Європи тощо.
Владислав Сурков використовував поняття суверенності як основного елемента опису російської національної ідеї. Згодом з’явилося поняття «суверенної демократії» – демократії, що визначається не традиційними демократичними цінностями, а традиціями російської національної суверенності. Сурков повернув ідею політичної системи, яка перевершує поняття європейської демократії, в якій наголошувалося на невід’ємній здатності Правителя розуміти потреби народу і відгукуватися на них.
Суверенізм замість демократії
Болгарський політолог Іван Крастев використовував термін «сувереніст» в описі кремлівської ідеології, показуючи її зв’язок з такими європейськими політичними мислителями як Франсуа Гізо (1787 – 1874) і Карл Шмітт (1888 – 1985). На думку Крастева, Сурков, слідом за Гізо, визначає «суверенність» як «консенсус відповідальних національних еліт».
Перестрибуючи з континенту на континент, поняття «сувереніст» набуло нових значень з часів появи в Канаді. Спочатку воно втілювало ідею національної незалежності, в згаданому випадку, Квебека. У Європі воно тепер пов’язано з ідеєю опозиції «глобалізму», «Новому світовому порядку», «глибинній державі», тощо.
Це слово, раніше досить рідкісне в європейському політичному дискурсі, перетворилося тепер на повсякденне, таке, що використовується в теледебатах і політичній рекламі.
Ця ідея присутня і в опублікованому раніше цього року матеріалі Володимира Суркова, в якому він описує унікальну здатність Президента Росії розуміти, чути і відгукуватися на потреби народу. Його покровитель недавно особисто висловив своє розуміння демократії. Путін протиставляє ліберальній демократії ідею традиційних цінностей, властивих суверенності: «… сама ця ідея [лібералізму] втратила актуальність, і вона вступила в суперечність з інтересами переважної більшості населення». Путін далі додав: «… традиційні цінності стабільніші, важливіші для мільйонів людей, ніж ця ліберальна ідея, яка, на мій погляд, припиняє своє існування, насправді» .
Висловлювання Путіна про ліберальну демократію, що втратила актуальніть – відгомін висловлювань Суркова, який описував перевагу політичної системи Путіна:
Уміння [Путіна] чути і розуміти народ, бачити його наскрізь, на всю глибину і діяти відповідно – унікальна і головна чеснота держави Путіна. Воно є адекватним народу, попутним йому, а значить, не схильне до руйнівних перевантажень від зустрічних течій історії. Отже, воно є ефективним і довговічним.
Позбавляючи народ влади
Ідея суверенізму в інтерпретації Владислава Суркова наповнена невір’ям в плюралізм і загальне право голосу. Правителі повинні правити, піддані повинні підкорятися своєму государю. Очевидно, що прокремлівські ЗМІ систематично використовують цю ідею. Нещодавно президент Росії Володимир Путін висловив недовіру до руху юної шведки Грети Тунберг:
Коли дітей і підлітків хтось використовує в своїх інтересах, це варте тільки засудження.
Отже, поняття «суверенізм» можна використовувати як посудину для дезінформації. Від будь-яких труднощів, будь то екологічні проблеми, права людини або інші аспекти загальних прав в інтерпретації «Статуту ООН», можна відмахнутися, назвавши їх змовами із втручанням у «внутрішні справи».
Еволюція терміну «суверенізм» показує, як Кремль бере участь в загальноєвропейському діалозі, визначає політичні вектори, впливає на процеси ухвалення рішень, – і все це, приймаючи європейські ідеї. Карл Шмітт був юристом-теоретиком нацистської Німеччини, Гізо – французьким монархістом, котрий намагався реставрувати монархію після Великої французької революції і правління Наполеона. Кремль бере участь, живить і живиться віковим дезінформаційним діалогом, спрямованим на нанесення шкоди демократії.
Джерело: EU vs Disinfo
