Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
- В Росії назвали вбитих українських дітей «своїми»
- Readovka вже не продає ватники, а «Царьград» підраховує збитки
- Музеї РФ адаптують виставки під «спецоперацію»
- Як Москва рятує «кіно про СВО»
В Росії назвали вбитих українських дітей «своїми»
Черговий удар по Кривому Рогу став найбільшим за кількістю загиблих дітей від однієї атаки. «Невибіркові атаки заборонені міжнародним гуманітарним правом, і якщо вони становлять загрозу, спрямовану проти цивільних людей, вони можуть вважатися воєнними злочинами», – заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк.
Пропаганда навіть визнала цей злочин, проте цинічно називає його «вимушеним», а жертв Кривого Рогу — «своїми людьми». Деякі пропагандисти пішли навіть ще далі: мовляв, масове вбивство українських дітей було «важким іспитом на людяність», який росіяни нібито успішно склали (!).
З цього приводу українська політична психологиня Світлана Чуніхіна пояснює, звідки НАСПРАВДІ береться ця вивихнута логіка пропаганди: «Зазвичай, коли люди стикаються з тим, що їхня поведінка вступає в різке протиріччя з їхніми ж власними переконаннями, вони це довго терпіти не можуть і змінюють або поведінку, або переконання, щоб відновити внутрішню узгодженість. Росія – найгуманніша у світі країна! Але ми ось раз і вбили дітей (у їхньому уявленні – вперше). Що робити? Або перестати вважати себе гуманістами, або припинити вбивати. Але не така російська свідомість. Вони знайшли інший спосіб впоратися з прикрою невідповідністю – перепридумати свій «скрепний гуманізм». Вбивати дітей гуманно, якщо їх потім пожаліти і, головне, визнати «своїми». Таке ось потворне перверсивне двоєдумство, помножене на повну втрату сорому. І це ми говоримо тільки про малу частину російського «суспільства», яке хоч якось залучено у війну. Для 80% росіян ніякої трагедії в Кривому Розі не сталося».
Readovka вже не продає ватники, а «Царьград» підраховує збитки
Медіахолдинг «православного» олігарха Малофєєва торік пішов у мінус на 600 млн рублів внаслідок санкцій ЄС. Виходить, що навіть одруження з путінською чиновницею і фігуранткою справи МКС Львовою-Бєловою йому не допомогло.
Найбільший провал – у телеканалу «Царьград», який отримав збитки на загальну суму 382 млн рублів. Для порівняння, ще у 2023-му телеканал отримав прибуток у 151 млн. Але вже у грудні «Царьград» потрапив під санкції, його сайт і Telegram-канал було заблоковано в ЄС.
Головна компанія холдингу Малофєєва «Царьград Медиа» теж у мінусі: за підсумками 2024 року збитки становили 101 млн рублів. Не врятував і кредит у 15 млн рублів взятий у «Інституту розвитку інтернету», який спонсорує російську військову пропаганду.
Нагадаємо, Малофєєв ще з 2014 року перебуває під санкціями США та ЄС через звинувачення у фінансуванні так званих ДНР і ЛНР. У 2023 році (який, за іронією, був у РФ оголошений роком сім’ї) він спочатку розлучився зі своєю дружиною, а потім одружився з дитячим омбудсменом при президентові Львовою-Бєловою, на яку виданий ордер МКС за викрадення українських дітей.
Підраховує збитки й пропагандистська Readovka. Держструктури, які її фінансують, урізали витрати, тому слідом за бюджетом довелося скорочувати й людей. Якщо раніше в редакції працювало понад 100 осіб, то зараз – менше ніж 60. Також закрили і проєкт із продажу ватників від головного редактора Readovka Алєксєя Костильова, який торік потрапив у ДТП й досі не може прийти до тями.
І ці факти руйнують одразу два пропагандистських міфи. НАСПРАВДІ, санкції працюють, навіть якщо йдеться про наближених до Путіна олігархів, як Малофєєв. Другий кейс демонструє, наскільки сильно z-пропаганда залежить від державного фінансування. Пересічний росіянин готовий толерувати війну, але все менше хоче про неї чути. Не кажучи вже про те, щоб підтримувати «трубадурів СВО» з власної кишені.
Музеї РФ адаптують свої виставки під «реалії спецоперації»
У тимчасово окупованому Мелітополі окупаційна адміністрація змушує старшокласників ходити до пропагандистського музею «Росія — моя історія». Як повідомив 6 квітня рух спротиву «Жовта стрічка», адміністрації місцевих шкіл отримали вказівку забезпечити «100-відсоткове відвідування» музею. Без цього дітям погрожують не поставити підсумкову оцінку з історії та літератури.
НАСПРАВДІ, з початком повномасштабного вторгнення частина музеїв Росії адаптували свої експозиції під нові ідеологічні реалії та стали ще одним каналом пропаганди.
Поруч із вкраденими культурними цінностями там можна побачити особисті речі окупантів, дрони та дитячі малюнки з Донбасу. Загалом, з 2022 року кількість подібних виставок зросла в Росії в 13 разів. За три роки більш ніж 4,2 тисячі державних музеїв РФ провели близько 2,1 тисячі таких виставок. І якщо у 2022 році їх було 136, у 2023 році — вже 1420, то у 2024-му вже понад 2,7 тисячі.
Є й інший аспект музейної справи. Міністр культури України Микола Точицький зазначив, що з 2023 року федеральним законом до системи російських музеїв включені усі музеї Донецької, Запорізької, Луганської та Херсонської областей – в адміністративних межах областей, а не по лінії окупації. Наприклад, національний заповідник «Хортиця» Росія вже наперед «зарахувала» собі.
Загалом, Росія претендує на володіння 77 українськими музеями. Фонди цих музеїв до 31 грудня 2027 року мають бути внесені до державного каталогу музейного фонду РФ. Для імплементації закону Мінкульт РФ доручив російським музеям «взяти шефство» над українськими. На практиці так звана інтеграція до російського культурного простору передбачає заміну експозицій, зачистку всіх згадок про Україну, заборону української мови та уславлення «подвигів» російської армії. Завдяки такому «шефству» – станом на лютий 2025 року у відкритій частині російського каталогу вже опинилися 38 українських музеїв.
Такі дії агресора, як зазначає міністр Точицький, порушують кодекс етики Міжнародної Ради Музеїв (ICOM), до якої досі входить РФ, а головне – положення Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, стороною якої також є держава-агресор. Прийнятий Росією закон є злочинним, а його виконання – міжнародним злочином, — наголошує Микола Точицький.
Як Москва рятує «кіно про СВО»
Індоктринація дітей (в т.ч. на ТОТ України) здійснюється і за допомогою кіно. Один із з останніх пропагандистських фільмів — «Позивний «Пасажир» Іллі Казанкова, знятий за книгою Z-письменника Проханова. Події «Пасажира» відбуваються 2015 року. Головний герой — московський письменник, який дізнається про те, що його брат поїхав воювати на Донбас і загинув. Він їде за тілом, щоб повернути його в Москву. Але приїхавши до «ополченців», залишається з ними.
Рівень пропагандистського трешу можна уявити лише за однією сценою з фільму: на дорогу перед українським танком вибігає хлопчик із радянським прапором, на грудях і спині в нього висять портрети Пушкіна і Гоголя як бронежилет. За відмову відійти з дороги український військовий стріляє в дитину.
Бюджет стрічки становив 351,7 млн рублів, з яких 246,2 млн надано з держбюджету РФ. Не таємниця, що з моменту початку повномасштабного вторгнення в Україну російські сценаристи й режисери змагаються за фінансування на виробництво такого кіно. Гроші на це виділяє міністерство культури РФ — і напряму, і через фонди — тож НАСПРАВДІ йдеться не про творчий ентузіазм, а про прагнення присмоктатися до держфінансування.
З авторами «фільмів про СВО» особисто зустрічається міністр культури РФ Ольга Любімова. «Про спеціальну військову операцію не можна знімати «паркетне» кіно. Нам потрібні проєкти, які будуть чесними, точними й очікуваними в наших кінотеатрах і на платформах», — твердить вона.
Щоправда, дивитись пропагандистський треш публіка не завжди готова. Наприклад, фільм «Пасажир» російські кінотеатри ставлять переважно на ранкові або нічні сеанси, бо не мають жодних ілюзій стосовно інтересу глядачів. Як розповів власник однієї з мереж кінотеатрів, одного дня на «Пасажира» було продано лише 40 квитків. Це, до речі, зовсім не унікальна ситуація, коли йдеться про «кіно про СВО».
Провал проханівського фільму викликав істерику на телеканалі «Царьград» і навіть викликав занепокоєння у російській Думі. Ціла голова комітету з культури Держдуми Ямпольська, направила до мінкульту РФ звернення з вимогою вжити заходів. Ну а мінкульт направив у суб’єкти РФ листи з вимогою посприяти просуванню «Пасажира».
Той факт, що z-кіно доводиться просувати за участі Думи та міністерства, багато про що говорить. Видається, що у гонитві за фінансуванням кінопропагандисти остаточно пустилися берега і намагаються кувати бюджетне «залізо», поки воно гаряче.
Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
