Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
Заступник секретаря Ради безпеки Росії підбиває невтішні підсумки війни з Україною за 13 місяців. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 23 березня.
- Москва довела Пекіну, що не може тримати слово
- «Орбіта» Путіна стискається на очах
- 13 місяців вторгнення: від Аль Капоне до Сталіна
- Як квартирне питання зіпсувало «русский мир»
Москва довела Пекіну, що не може тримати слово
Приблизно раз на місяць у заступника секретаря Радбезу РФ експрезидента РФ Медведєва трапляється напад «ядерного загострення». Цього разу він був цікавий тим, що почався буквально наступного дня після закінчення візиту китайського лідера Сі Цзіньпіна до Москви.
23 березня Медведєв виступив із черговим попередженням про «наближення ядерного апокаліпсиса, яке пов’язано із постачанням іноземної зброї в Україну».
НАСПРАВДІ, таким чином Медведєв фактично дезавуював спільну заяву Сі Цзіньпіна з Путіним, в якій вони спільно наголосили на «неприпустимості розв’язання ядерної війни, в якій не може бути переможців».
Таким чином, для Пекіна стало вже також очевидним те, що домовленості з Москвою не варті папірця, на якому залишені підписи. І цією «ядерною заявою» Медведєва Росія вже показово для Пекіна підкреслила, що не дотримується слова.
Саме тому багатогодинні перемовини китайського лідера з російським так і не призвели до підписання жодного серйозного документу.
Жодних ядерних погроз і навіть натяків на них з боку США, Великої Британії, Франції, Китаю, Індії та Пакистану не було. Вся ядерна риторика несеться лише з Росії.
Особисто Медведєв лише цього року щонайменше вчетверте розмахує ядерною палицею.
– 19 січня він вдавався до ядерних погроз напередодні зустрічі контактної групи з оборони України на авіабазі у Рамштайні. Тоді Медведєв заявив, що «руйнування РФ у війні призведе до ядерної війни»;
– 4 лютого він говорив, що «російські ядерні ракети можуть бути застосовані в разі завдання ударів по Кримському півострову за допомогою західного озброєння»;
– 27 лютого він заявив, що «ми готові застосувати ядерну зброю в разі виникнення загрози існуванню держави».
І ось заява від 23 березня. В якій, звісно, нічого нового для Заходу не було сказано, проте багато що сказано Китаю.
Регулярне «ядерне загострення» Медведєва пояснюється просто: на будь-яку поразку в Росії об’єктивно немає чим відповісти. Бо нічого не лишилося. Якщо, звісно, не рахувати дідусеві консервовані танки Т-54.
«Орбіта» Путіна стискається на очах
Медведєв лякає і ракетними обстрілами по Європі. Мовляв, арешт Путіна за ордером МКС в Німеччині (про що попередило її керівництво), стане «нічим іншим, як оголошенням війни Росії». Він назвав МКС «правовою нікчемністю, міжнародно-правовим імпотентом», а європейських політиків – «дурнями і недоумками», та пригрозив ударом по Берліну.
НАСПРАВДІ, голова Асамблеї держав-учасниць Римського статуту Сільвія Фернандес де Гурменді та її заступники Катержина Секенсова та Роберт Кейт Рей одразу випустили заяву, в якій йдеться про «спроби перешкодити міжнародним зусиллям щодо забезпечення відповідальності за дії, заборонені міжнародним правом. МКС втілює нашу колективну прихильність до боротьби з безкарністю за найтяжчі міжнародні злочини».
А тепер інша цитата: «Цей суд сприяє затвердженню міжнародної справедливості…. Росія віддана принципу верховенства міжнародного права – це є однією з основ конституційного ладу РФ». Це сказав Путін у жовтні 2005 року. Нехай не про МКС, а про Міжнародний суд ООН. Але суті це не міняє.
З того часу нічого не змінилося у міжнародному праві.
А за три роки після тих слів Путіна, російські війська вдерлися в Грузію. А в 2014-му розпочалася війна в Україні.
23 березня в ній відкрили представництво МКС. Генпрокурор Андрій Костін назвав подію «ще одним кроком до забезпечення повної відповідальності за міжнародні злочини».
До речі, проблеми у Путіна можуть виникнути не тільки в Німеччині.
– У МЗС ПАР заявили про необхідність обговорити ордер на арешт Путіна, виданий МКС (у серпні Путін має їхати до цієї країни на саміт БРІКС).
– Голова МЗС Бразилії (ще одна країна БРІКС) Мауро Вієйра, відповідаючи на запитання, чи може бути заарештований Путін з огляду на те, що його країна є членом МКС, сказав: «У будь-кого, хто їде до країни, яка є членом МКС, можуть виникнути ускладнення, я в цьому не сумніваюся».
– Голова Національних зборів Вірменії (країна ОДКБ) Ален Симонян нагадав, що його країна також розпочала процес ратифікації Римського статуту.
– Інша країна ОДКБ Таджикистан вже ратифікувала Римський статут. До речі, на території республіки розміщена 201 російська військова база. Але в разі приїзду в Душанбе головнокомандувача цих солдатів, його можуть заарештувати на вимогу МКС.
Відзначимо, перераховані країни знаходяться (як вважають у Москві) в путінській орбіті. І, як бачимо, вона стискається буквально на очах.
Усього, нагадаємо, юрисдикцію МКС визнають 123 держави. А світову кримінальну орбіту Путіна, де у нього «можуть виникнути ускладнення», наочно демонструє ця карта.
До речі саме по ній можна звіряти погрози прильотів російських ракет по столицях країн, в яких заарештують Путіна. Про що, крім пропагандистки Симоньян, відкрито заявляє вже посадова особа – Медведєв. Те, що за такого сценарію загине сам Путін, його попередника, схоже, не обходить. Чи то через ядерне загострення. Чи то через бажання самому повернутися у крісло президента РФ.
13 місяців вторгнення: від Аль Капоне до Сталіна
24 березня почався відлік 14 місяця війни. Дуже символічно, що Медведєв, підводячи для Росії її невтішні підсумки, вдався, крім ядерної, і до відверто мафіозної риторики, перефразувавши цитату, яку приписують Аль Капоне.
«З деякими країнами безглуздо домовлятися – вони розуміють лише мову сили. Добре слово і пістолет приносять більше результатів, ніж просто добре слово».
Того ж дня на засіданні директорів російських підприємств ОПК Медведєв зачитав телеграму Сталіна таким же директорам радянських військових заводів, але у 1941 році з погрозами «громити їх як злочинців».
НАСПРАВДІ, усе це переконує у двох речах. По-перше, Росія офіційно повідомила, що прийшла до України по-мафіозному: «з добрим словом і пістолетом». А по-друге, коли в самій Росії «пістолетів» забракло, почалася справжня «сталінщина».
А щодо українців, то вони за ці 13 місяців довели, що:
– не збираються здаватися. Верховний Головонокомандувач ЗСУ на відміну від «нічного бомбили Маріуполя», спокійно днем п’є каву на звичайній АЗС і фотографується з усіма охочими;
– бажають не «мирних переговорів», а перемоги. Адже саме слово «перемога» вжили у розмові із президентом Зеленським мешканки села Посад-Покровське на Херсонщині;
– менше ніж за рік фактично знищили спочатку контрактну частину «другої армії світу», а потім усе її кримінальне, чмобілізоване та найманське поповнення;
– не просто артикулюють свої цілі про «вихід до кордонів 1991 року», а й поступово досягають їх. На тлі регулярних «мирних ініціатив» окупантів (що змінюються в залежності від їх не менш регулярних поразок), це виглядає, дійсно, як майбутня перемога.
Як квартирне питання зіпсувало «русский мир»
І наостанок знову про Медведєва, який і досі вперто вважає, що «Україна — це частина Росії. Але через геополітичні причини і через історію того, що сталося, ми довгий час мирилися з тим, що живемо в різних квартирах».
НАСПРАВДІ, те, що москвичів зіпсувало саме квартирне питання відомо задовго до булгаковських «Майстра і Маргарити». З тих самих часів, коли суто «оборонна політика кремлівського князівства» зрештою призвела до створення найбільшої за територією країни світу.
Цікава генеза того, як змінилася концепція «русского мира», яку в 90-х роках минулого століття сформулювали так звані методисти Георгій Щедровицький та Юхим Островський: «Світ нової Росії не шукає нових земель, він розгортає нові образи її майбутнього».
Тоді усе «продавалося» як «поєднання людей, які хоч і не живуть в Росії, але говорять російською та виховані на її культурі».
Але у 2007 році було створено фонд «Русский мир». Згодом до його роботи Кремль підключив «Россотрудничество» з його чималим бюджетом (на перші три роки: 2007-2009 – 1,5 млрд рублів) і сотнею офіційних представництв у різних країнах світу.
В Україні, наприклад, їх було 12: у Києві, Горлівці, Дніпрі, Донецьку, Запоріжжі, Кривому Розі, Луганську, Миколаєві, Одесі, Рівному, Харкові, Херсоні.
А 9 років тому, в березні 2014-го, прессекретар Кремля Пєсков оголосив, що «президент Росії Володимир Путін є гарантом безпеки русского мира». А той вже застосовував свої «гарантії» щодо громадян України у Криму та на Донбасі.
Востаннє Путін згадав про «русский мир» 10 днів тому, 14 березня, що примітно – в Бурятії: «Росія не може покинути російськомовне населення і бореться за «русский мир» в Україні».
«Русский мир» має багато іпостасей і проявів. Це не лише доктрина політичного панування, а й ідеологічний вірус, який поширюється світом і захоплює людей у свої тенета. Ця дихотомія світу, це чорне і біле в рамках наративу «русский мир», який перетворює свідомих громадян у радикальних фанатиків, що відмовляються від мислення на користь простої картинки російської пропаганди, за якою слідують… російські танки», – пояснює Катерина Демерза, членкиня Vitsche.
Решту сусідів Росії також бентежить споконвічне «московське квартирне питання». Адже «русский мир», який починався з бажання об’єднати по всьому світу любителів «калинки-малинки», завершився різаниною в Бучі, зруйнованим Маріуполем, тисячами вбитих, поранених та вимушених покинути свої домівки українців.
Звісно, «в усьому винні англосакси та колективний Захід, які перетворили Україну в АнтиРосію, а взагалі українці – брати». Але ці та інші пояснювальні наративи насправді підкреслюють лише одне – безславну смерть «русского мира», агонію якого зараз спостерігає увесь світ.
Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
