Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Рейтинги підтримки російського президента Володимира Путіна і повномасштабної війни проти України, яку він веде, згідно з соціологічними даними, залишаються досить високими. Якщо вірити провладним соціологічним центрам, останнім часом вони зросли ще на кілька відсотків. Однак можливостей для постійної підтримки таких показників у Кремля не так багато, інформує Center for European Policy Analysis.
Про те, що як мінімум дві третини (за деякими даними – три чверті) росіян підтримують війну, говорять навіть незалежні соціологи. Щоправда, частина дослідників попереджає, що ці дані не можуть бути цілком достовірними, оскільки люди бояться говорити те, що думають, через побоювання кримінального переслідування.
Але навіть погоджуючись із тим, що більшість російського суспільства вірить пропаганді, очевидно, що цей відсоток почне знижуватися в міру погіршення життя росіян і зростання військових втрат. Члени Антивоєнного комітету Росії повідомили автору цієї статті, що соціологи фіксують зростання розчарування перебігом так званої «спеціальної воєнної операції» навіть у сільській місцевості та малих містах, де підтримка війни була традиційно вищою, ніж у Москві та Санкт-Петербурзі. Це пояснюється тим, що інформація про загибель земляків набагато швидше поширюється у «компактних» соціумах, де люди знають одне одного.
Водночас, ресурсів для посилення мобілізації в суспільстві у Путіна залишається досить мало. Традиційно засобом згуртування росіян навколо «національного лідера» було посилення образу зовнішньої загрози, тобто створення постійного відчуття, що Росія перебуває у кільці ворогів. Саме цей пропагандистський наратив влада успішно використовувала щонайменше останніх 8 років. Навіть за півроку до повномасштабного вторгнення в Україну, за даними «Левада-центру», 83% населення країни вірили, що Росія оточена ворогами. Проте, як показує практика, нагнітання відчуття зовнішньої загрози створює радше пасивну, а не активну підтримку Володимира Путіна. Люди, які вірять у можливість нападу на Росію ззовні, справді не схильні були протестувати проти влади. Тим не менш, багато хто з них не вбачав у Путіні ідеального лідера, а швидше сприймав його як найменше із лих. Такий підхід спостерігався як до 2014 року, так і в останні 2018-21 роки. Проте за подібного ставлення люди навряд чи будуть готові йти на війну та вмирати за Путіна.
Щоб відповідати образу не просто «стримувача» зовнішніх загроз, а творця «великої Росії», Кремлю необхідні військові перемоги. Цей запит на велич формувався багато років, і саме він призвів до того, що протиріччя у пропаганді не викликають дисонансу в свідомості росіян. Ми вже говорили, що російська пропаганда використовує два наративи, які суперечать один одному. З одного боку, вона намагається довести, що війна в Україні була вимушеним кроком, і «миролюбна» Росія просто не мала іншого виходу. З іншого боку, пропаганда не приховує, що Росія від самого початку прагне зруйнувати нинішній світовий порядок.
Ця суперечність зберігається і сьогодні. Зокрема, російські пропагандисти прямо розмірковують про те, коли їм було вигідніше вторгнутися до України: зараз чи у 2014 році. У підсумку вони доходять висновку, що хоча в 2014 році Україна була слабшою, Росія економічно не була готова до таких серйозних санкцій, однак підготувалася до них за останні 8 років. Отже, пропагандисти прямим текстом визнають, що Росія розпочала вторгнення в Україну і планувала її захоплення ще до того, як було створено фейки про ядерну чи біологічну зброю, «геноцид населення Донбасу» та інші приводи для агресії.
Тим не менш, більшість росіян не рефлексує ці суперечності, зокрема, й тому, що психологічно вони сприяють створенню одного і того ж відчуття: образу сили та величі Росії, здатної захистити себе і змусити Захід зважати на неї. Однак у Кремля залишається дедалі менше ресурсів для того, щоб підтримувати це відчуття. Провал українського «бліцкригу» показує, що Путін не здатний продемонструвати своєму електорату значні воєнні перемоги.
Одним із варіантів ілюзії нової «перемоги» може стати укладання компромісного договору з Україною. Проте вкрай сумнівно, що українці погодяться на значущі для Кремля компроміси. До того ж у російському інформаційному просторі спостерігається колосальна протидія самій ідеї укладання збалансованого мирного договору. Представники «партії війни» вже охрестили перереговірну делегацію «зрадниками армії та верховного головнокомандувача» і переконують, що виконання будь-яких домовленостей можливе лише після воєнної капітуляції України.
Другим джерелом підвищення рейтингу Путіна та мобілізації населення може стати гра на антиолігархічних настроях, які були сильними в Росії задовго до початку війни. На сьогодні в російському інформаційному просторі активно порушується тема розправи з «системними лібералами». Пропагандисти запевняють, що соціально-економічний блок у російському уряді є «шостою колоною» – прихованими зрадниками, які всі ці роки працювали на Захід. За їхніми словами, війна – це єдиний спосіб змінити економічну політику Росії та назавжди розправитися зі «зрадниками у владі».
Виступаючи 16 березня на нараді щодо заходів соціально-економічної підтримки регіонів, Путін фактично оголосив про нову хвилю репресій, заявивши про необхідність «природного самоочищення суспільства» від «покидьків і зрадників». Проте пошук зрадників із числа не пересічних росіян, а чиновників та олігархів може не лише тримати людей у страху, а й підвищити рейтинг влади в очах обивателів. Більше того, розправи з «ненависними олігархами» здатні легітимувати репресії в очах росіян, тоді як без такої легітимації вони досить швидко можуть викликати негативну реакцію.
Крім цього, репресії щодо олігархів і чиновників знижують в очах Путіна загрозу палацового перевороту, який, за даними української розвідки, вже планується у російських елітах. Західна розвідка також фіксує вкрай високий рівень параної російського президента та його спроби мінімізувати ризик перевороту в своєму оточенні.
Інших можливостей для мобілізації населення у кремлівського диктатора, схоже, не залишилося – за винятком хіба що ядерної війни, у разі початку якої в Путіна та Росії виникнуть набагато серйозніші проблеми, ніж президентський рейтинг.
Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Стаття передрукована з дозволу Center for European Policy Analysis (CEPA)
